51. Незмінювані дієслівні форми: інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль цих форм. Творення дієприслівників док. І недок. Виду.

Інфінітив – невідмінювана незмінювана форма дієслова, що означає дію, не виражаючи способу, часу, особи, числа й роду.

Йому властива грамат. катег. виду, перехідності, стану. Найчастіше викон. роль головного члена в безособовому реченні.

Інф. може функціонувати як підмет при присудку вираженому іменником чи ін. част. мови в значенні ім. у н.в. за умови, якщо цей ім. можна замінити формою о.в.: Піклуватися про дітей – обов’язок дорослих.

Інф. є неузгодженим означенням при іменнику дієслів. походження: Подали команду рушати.

Обставиною інф. є в тому випадку, якщо просте речення можна перетворити на підрядне обставинне мети: Іду молитися в храм.

Додатком є інф., який назив. дію виконувану не суб’єктом-підметом, а ін. суб’єктом: Викладач попросив здати курсові роботи.

Дієприслівник – не дієвідмінювана незмінювана форма дієсл., яка пояснює в реч. дієсл. і вказує на додаткову дію.

Додатк. дія завжди стосується того ж ім.-підмета, що й основна дія означувані дієсл.-присудком.

Морфологічні ознаки дієслова: 1) вид; 2) час; 3) значення перехідності.

Морфол. озн. присл.: 1) незмінюваність; 2) творення від дієсл. основи; 3) синтаксис. функція обставини.

Дієслів. категорію виду і перехідності в дієприсл. визнач. відповідною граматич. категор. співвідносного дієслова.

Дієприсл. теп. часу мають форму тільки недок. виду.

Дієприсл. недок. виду означ. таку додаткову дію, яка в часі збіг. з основною.

Док. виду – дію, яка в часу випереджає основну.

Дієприсл. док. виду твор. від основи інфінітива додаванням суф. -ш-, -вш- . Недок. – від основи теп часу шляхом додавання суф. -учи-, -ючи-, -ачи-, -ячи-.

Дієслівні форми на -но, -то. У СУМ вжив. невідмінювані слова на -но, -то, які викон. функцію головного члена безособового речення. за походженням ці слова є колишніми короткими дієприкм. пасив. стану мин. часу сер. роду одн., що в н.в. закінчувались на -о. короткі форми в дієприкм. вийшли з ужитку, а збереглися лише присудкові слова на -но, -то, які тепер не відмінюються ні за числами, ні за родами. Ці присудкові форми можна творити від пасивних дієприкм.

Основні характеристики форм на -но, -то:

1) незмінність;

2) виконують лише предикативну функцію;

3) мають значення вибору (ораний – орано); можуть інколи утворювати корелятивні пари (писано – написано);

4) кожна форма на -но, -то співвіднос. з відмінюв. пасив. дієприкм., що має ту саму дієслівну основу;

5) мають здатність керувати відмінковою формою ім.;

6) вжив. у значенні минулого і майб. часу.

61. Відмінювання займенників (з історичним коментарем).

Словозміна займенників своєрідна, у науковій лі-рі немає єдиної класифікації словозміни займенників. Плющ виділяє типи відмінювання співвідношенням з іншими частинами мови. Відм. форм особових займ. ха-ся різними основами. Голосний е в род. в. і знах. в. ІІ особи однини чергується з о в дав. в., ор. , місц. в. Вжиті з прийменником особові займ. ІІІ ос. Мають у род., знах., ор. в. початковий н.Він розвинений з колишнім прийменником, що закінч. на носовий приголосний (сън, кън : сънъ имъ).

У зв’язку з дією відкритого складу кінцевий -н-, який закривав склад став сприйматися як початковий звук займенника ІІІ особи в непрямих відмінках. В давн. рус. Мові склади стали відкриті (вън нєго – въ нєго).

Зворотній себе відмінюється подібно до ти, починаючи з род. в. Усі вказівні займенники, крім цей, ця, ці, це, сей… відмінюються як прикметники твердої групи. Присвійні наш, ваш відмінюються як прикметники твердої групи, а їхній – як м’якої. Питально-відносні який і котрий відм. як прикметники твердої групи. Заперечні і неозначені займ. відм. за типом відм. питально-відносних: ніхто – як хто, нічий – як чий, казна-що – як що. У відмінкових формах заперечних займ. з прийменниками усі складові частини пишуться окремо: ні до кого, ні з ким. Займенники ніхто і ніщо можуть мати мати в непрямих відмінках різний наголос залежно від значення слова.