5.Поняття складу. Типи складів.Закон відкритого складу. Наголос.

Склад-це частина слова, що містить один чи кілька звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. У слові стільки складів, скільки голосних звуків, тому слова бувають односкладові, двоскладові, трискладові, багатоскладові. Склад, що закінчується на голосн звук, назив відкритим, а якщо закінч на приг- закритий.

Поділ слів на склади не довільний, а підпорядковується такими основними правилам:1.якщо між голосн звуком є один приг, то він належить до наступного складу (о-сінь,до-ля, во-да); 2.якщо між голосн є кілька приг, то /й/, /в/, /р/, /л/, які стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них-до наступного (май-ка, зір-ка). Якщо другим приг є звуки /й/, /р/, /л/, то разом з попереднім приг вони відходять до наступного складу: бу-льйон, ме-тро; 3. Якщо між голосн є кілька приг, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного: дов-гий, кис-лий; 4. Якщо після ненаголош складу стоїть кілька приг, то всі вони, крім /й/, /в/, /р/, /л/, відходять до наступного: се-стра, про-сте-жи-ти.

Найважлив законом фонетики праслов’янського періоду був закон відкритого складу, який почав діяти на поч. нашої ери. Ознаки: 1.розташування звуків у складах в порядку зростання, від менш звучних до більш звучних; 2. Всі склади були відкритими; 3.Якщо з певних причин у складі не було голосн, то його роль виконує складотворний сонорний;4.Якщо траплялися службові слова, то вони за наголосом приєднувалися до наступного слова, тому теж не було закритих складів.

Цей закон сформ. Бодуен-де-Куртене.

Наголос – це посилення голосу на одному із складів у слові чи слові у реченні.

Словесний наголос-виділення одного складу в слові для фонет обєднання цього складу.

Логічний-це виділення одного якогось слова у потоці мовлення для підкреслення його смислової мови у висловленій думці.

Емфатичний наголос-наголошування, яким підкреслюється емоц. Значення.

Наголос є:

Зв’язаний-коли припадає на якийсь певний склад:

Вільний- може падати на будь-який склад.

Рухомий-не прив’язаний до одного складу

Нерухомий-падає на один і той же склад в усіх формах слова.

Більшість слів в укр. Мові мають один наголос, але складні слова можуть мати два наголоси і більше:високопродуктивний. Один наголос у таких словах є завжди основним, а інші-побічними.

6. С-ма фонем СУЛМ. Приголосні фонеми, їх клас-ція.

Усі фонеми кожної мови творять єдину с-му фонем. Ф-ми СУЛМ мають с-му, яка властива лише УМ. Укр. фонетисти нараховують лише від 36 до 102 ф-м. Причина цьому – різні позиції лінгв-тів, представників Москов-їфонет.школи та Ленінградської фонет.школи. Сьогодні укр. фонетисти услід за представниками МФШ нарах-ють 38 ф-м: 6 голосних та 32 приг-х.

Приг-ними фонемами назив-ся звуки, які твор-ся шумами, утворюваних у надгортанних порожнинах при подоланні видихуваного струменя повітря повної чи часткової перепони мовних органів. У с-мі укр. консонантизму нарах-ть від 30 до 90 ф-м. Є. Тимченко називає 30 ф-м: /й/-нпівсамост., /р’/-діалектна. О. Синявський назив. 90 ф-м: 30 ф-м Тимченка+/й/, |p’| та пом’якш. губні,шиплячі та задньояз.+глотковий=45 ф-м+45 подовжених ф-м = 90.

Класифікація:

За співвіднош-ям голосу і шуму (за участю шуму):

сонорні (Гш): м,в,н,л,р,й,н’,p’,л’ та шумні (Шг або Ш). За участю голосу шумні поділ-ся на дзвінкі та глухі, за дзвінкістю/глухістю приг-ні співвіднос-ся між собою, утвор-чи 11 корелятивних пар: б, п, д, т, д’, т’, з, с, з’, с’, ж, ш, дж, ч, г, х, ґ, к, дз, ц, дз’, ц’. Ф-ма ф завжди глуха і не має пари.

За місцем твор-ня: 1.за активним мовним органом: губні: б, п, в, м, ф; глоткова г язикові: задньоязикові: ґ, к, х, середньояз.: й, передньояз: всі інші+їхні м’які пари.

2. За пасивним мовним органом: губно-губні: б, п, м, в та губно-зубні: [в’], ф

Передньоязикові: піднебінно-зубні (ясенні, альвеолярні): ж, ч, ш, дж, р, р’ (кінчик язика загинається до місця між зубами і переднім твердим піднебінням (за Тоцькою); зубні: всі інші (кінчик язика разом з його передньою частиною наближ-ся до внутр. поверхні верхніх зубів).

За способом творення: зімкнені – при вимові активні і пас. Мовні органи змикаються, створ-чи повну перешкоду на шляху видихуваного повітря: б, п, д, д’, т, т’, ґ, к, м, н, н’, л, л’; щілинні – при творенні мовні органи зближені, між ними є щілина, струмінь повітря, проходячи повз щілину, створює тертя, яке спричинює шуми: в, ф, з, з’, с, с’, ж, ч, ш, г, х, й; африкати – при вимові зімкн-я поступово переходить у щілину: дз, дз’, ц, ц’, ч, дж; дрижачі – при вимові язик періодично наближ-ся до піднебіння і віддаляється від нього. Струмінь повітря перерив-ся, виникає дрижання: р, р’.

За палатальністю: тверді – при вимові спинка язика не піднім-ся до твердого піднебіння; м’які – при вимові середня спинка язика зближ-ся з твердим піднебінням. Вони утворюють 9 корелят. Пар: д-д’, т-т’, з-з’, с-с’, ц-ц’, дз-дз’, л-л’, р-р’, н-н’.

Завжди м’яка – й, завжди твердими є губні, глотковий, задньоязикові і шиплячі, вони у позиції перед і, я, ю, є реаліз-ся напівпом’якш. Звуком.

За участю носового резонатора: носові – при вимові струмінь повітря переходить у носову порожнину: н, н’, м; чисті: всі інші.

За акустичним враж-ям (слуховим сприйманням), за Тоцькою властива не ф-мам, а звукам: свистячі: с, с’, з, з’, дз, дз’, ц, ц’ та шиплячі: ж, ч, ш, дж.