59. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.

Займенником називається частина мови, яка уза­гальнено вказує на предмети, ознаки або кількісність, не на­зиваючи їх.

Займенники я, ти, хто узагальнено вказують на особу мовця (я); на того, до кого звертається мовець (ты); на осо­бу, про яку запитують (хто?), а конкретне значення виражає­ться іменниками (Мавка, Лукаш), що є назвами осіб.

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні, вони поділяються на три групи: 1) узагальнено-предметні, 2) узагальнено-якісні та 3) узагальнено-кількісні.

Узагальнено-предметні займенники спів­відносяться з іменниками. Вони дають вказівку на предмети і характеризуються спільними з іменниками граматичними ознаками: віднесеністю до одного з трьох граматичних родів (він, вона, воно) або відсутністю формального показника роду (я, ти) чи вираженням його через синтаксичні зв'яз­ки (що упало? хто прийшов? що таке? хто такий? хто така?); синтаксично незалежним значенням числа, що виражається суплетивними формами або контекстуально (хто такі?) і зрідка флексіями (він, вона, воно, вони); зміною за відмінками.

Узагальнено-якісні займенники дають вказівку на ознаки і за граматичними значеннями співвідносяться з прикметниками: вони змінюються за родами, числами і відмінками.

Узагальнено-кількісні займенники вказують на кількість (стільки, скільки) або порядок предметів при лічбі (котрий) і за морфологічними ознаками співідносять ся з числівниками. Слова стільки і скільки змінюються за відмінками, а котрий — за відмінками, родами і числами.

У реченні займенники, що вказують на предмети, виступа­ють підметом або додатком, зрідка обставиною.

За­йменники можуть також виконувати роль іменної частини складеного присудка: Ми ті, що в вічність ідемо (Ус).

Синтаксична роль займенників, що вказують на ознаку, схожа з прикметниками. Вони виступають узгодженим озна­ченням або іменною частиною складеного присудка.

Групи займенників за значенням

За своїми значеннями займенники поділяються на дев'ять груп: особові, особово-вказівні, зворотні, присвійні, вказівні, питально-відносні, означальні, заперечні та неозначені.

1. До особових займенників належать: я (ми), ти (ви).

Займенник я дає вказівку на особу мовця. Займенник ти вказує на особу співбесідника, того, до кого звернена мова. Займенники ми і ви відповідно виражають також вказівку на кількох мовців — хто говорить і тих, до кого звернена мова.

2. До особово-вказівних належать займенники він, вона, воно, вони. Займенник він (вона, воно) вказує на третю особу — ту, про яку говорять, або на предмет, про який йде мова. Займенник він як вказівне слово співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона — з іменниками жіночого роду, а воно — з іменниками середнього роду. Займенник вони є спільною формою множини для всїх трьох родів.

3. Зворотний займенник себе вказує на виконавця (су- б'єкта) зворотної дії, наприклад: примусив себе, запитала себе, заспокоїли себе: Зворотний займенник не має форми називного відмінка, постійно вживається у формах непрямих відмінків і виступає у ролі додатка: поглянь на себе збо- ку, купив собі книгу, хизується собою.

Граматичного значення роду і числа зворотний займен­ник не має. Вказівка на стать особи і кількісний вияв по­дається в реченні через синтаксичні зв'язки з іншими сло­вами.

4. Присвійні займенники вказують на належність предме- та особі: мій (наш) — першій особі, твій (ваш) — другій особі, свій (свої) — будь-якій особі, що є суб'єктом дії: я записую свій план, ти записуєш свій план, він (вона, воно) записує свій план, вони записують свій план. Вка- зівка на приналежність третій особі виражається за допомо- гою форм родового відмінка особово-вказівних займенників його, її, їх: його книжка, її вдача, їх пісня.

Присвійні займенники за значенням і граматичними озна­ками співвідносні з прикметниками. Як і прикметники, вони змінюються за відмінками, родами і числами.

5. Вказівні займенники цей (заст. сей), той, такий дають вказівку на один предмет з ряду однорідних: цей день, той випадок, такий олівець. Займенники цей і той семантич- но позначають ступінь віддаленості предмета: той — це більш віддалений у просторі (в часі) предмет, уже згадува- ний раніше, а цей вказує на ближчий предмет.

6. Означальні займенники сам (самий), весь (увесь), усякий, кожний (кожен), жоден, інший узагальнено вка­зують на ознаки предмета.

7. Питально-відносні займенники вживаються для оформ­лення питання про осіб (хто) чи предмети (що), про ознаки, якості чи приналежність предмета (який, чий), про кількість або порядок предметів при лічбі (скільки, котрий), а в струк­турі складнопідрядного речення пов'язують підрядне речен­ня з головним (як сполучні слова) і відносно якогось його члена є уточнюючими словами (той — хто, те — що, такий — який, стільки — скільки). У підрядному реченні відносний займенник виступає членом речення (підметом, додатком, іншою частиною складного присудка):

Питально-відносні займенники хто, що, який, котрий можуть давати вказівку на невизначену особу, предмет або якість.

8. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки утворені від питальних займенників за допомогою частки ні (ані).

Вони виражають ті самі значення стосовно осіб, предметів, ознак, кількостей і порядку предметів, що й питальні займен­ники, але в заперечній формі мають одні й такі самі грама­тичні ознаки.

9. Неозначені займенники також творяться від питальних займенників за допомогою часток аби-, де-, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, що вносять відтінок невизначеності особи, предмета або його якості чи кількісного вияву: аби­хто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось.