37. Частини мови, принципи їх виділення в улм. Самостійні і службові частини мови. Вигук як окрема частина мови. Питання про скс і модальні слова.

Слова поділяються на лексико-граматичні класи частин мови. Частини мови – класи слів, що хар-ся єдністю узагальненого значення, спільністю граматичних категорій та однаковими синтаксичними особливостями.

Питання виділення ч.м. дуже давнє. В перших укр. граматиках виділяли 8 ч.м.: ім’я, дієслово, дієприкм., займ., присл., спол., прийм. і вигук. В 19 ст. дієприкм. зараховано до дієслова і виділено частки. Ім’я розділено на ім., прикм., числ. У кінці 19 ст. сформувалися різні підходи. Потебня – за семантичними, Фортунатов – за морфологічними, Шахматов – за синтаксичними особливостями. У кінці 19 ст. висунуто триєдиний принцип ч.м. Ч.м. виділялися:

1. За їх узагальненим лекс. значенням;

2. За морфологічними особливостями;

3. За синтаксичними особливостями.

Ще виділявся 4 принцип – словотворчий.

Є 10 лексико-семантичних груп, серед яких 6 повнозначних, 3 класи службових слів і вигук. Єдиного погляду немає. Дехто дієприкметник вважає прикметником. Немає єдиного погляду на СКС. Інколи важко відрізнити повнозначні ч.м. і службові слова. Службові слова не мають лексичного значення, не змінні, їм не властиві будь-які категорії, вони не бувають чл.реч. Між собою службові слова відрізняються функцією, роллю в реченні. Функція – релятивна, яка встановлює певні відношення. Прийменник поєднує слова в підр. словосполучення і уточнює відмінок залежного слова. Сполучник поєднує незалежні слова і частини скл.реч. Частка не пов’язує слова, посилює семант., емоційне навантаження, служить для утв-ння форм.

Окремо стоїть вигук. Він не виконує релятивних функцій, служить для виявлення емоцій, волевиявлення. Вигук – це ч.м., що охоплює слова, які не мають номінативної функції, а безпосер.виражають емоції і волевиявлення, конкретно не називаючи їх. Групи вигуків за значенням: емоційні (ох, ой), імперативні (наказові: годі; спонукальні: нумо; апелятивні: агов!), етикетні (спасибі), вокативні (ціп-ціп). Деякі вчені тлумачать вигук як окремий лексико-граматичний клас слів (бо він характеризується виразною специфічністю семантики, грам.ознак, стилістичних функцій); інші – вважають вигуки еквівалентами синтаксично нечленованих речень (бо їм відводиться важлива комунікативна функція); ще інші – кваліфікують вигуки як реченнєві дейктичні одиниці, що відображають емоційну реакцію мовця на позамовну ситуацію.

Питання про СКС є дискусійним:

1. СКС у мові не існують (Петерсон, Кузнецов).

2. СКС властиві укр. мові. Вперше цей лексико-граматичний клас слів виділив Щерба (підтримує Булаховський, Грищенко).

3. В окрему ч.м. СКС не входять, вони розглядаються як прислівники (Безпояско, Вихованець).

СКС – це невідмінювана ч.м., що охоплює слова зі значенням стану, які виступають ГЧОР (Жовтобрюх, Кулик).

Осн.ознаки СКС: виступають ГЧОР; сполучаються зі зв’язкою бути, стати, робитися; вживаються переважно у формі дійсного способу, рідше – умовного; керують іменниками у формі д.в., рідше – р.в., з.в., м.в.; СКС на -о, -е можуть мати ступені порівняння.

За значенням поділяються на такі групи:

1. Слова, що виражають псих., фіз.стан людини: приємно, жалко.

2. Що виражають стан природи: сонячно, зоряно.

3. Стан оточення та суб’єктивна оцінка стану: темно, тихо.

4. Що виражають модальну оцінку: треба, слід.

Модальні слова – це невідмінювані слова, яким невластива номінативна функція, які не називають певних понять і в той же час не виражають б.-яких зв’язків або відношень між членами реч. Вони не належать до ч.м., а також не входять і до системи службових слів, оскільки вони не мають морф.ознак, не виконують синт.функцій. Вони не назив. ніяких понять, не вираж. жодних відношень чи зв’язків між словами, а служать для вираж. ставлення мовця.

Жовтобрюх услід за Виноградовим розглядає їх як окремий клас слів; Грищенко, Городенська зараховують їх до модальних прислівників.

Жовтобрюх за значенням модальні слова об’єднує в 2 групи:

● ті, які виражають логічну оцінку висловленої думки з погляду її ймовірності, реальності: безумовно, безперечно, правда.

● ті, що виражають впевненість\невпевненісь: мабуть, здається, може.

Завжди є вставними: мабуть, втім, зрештою, щоправда, будь ласка, власне кажучи, по-друге і т.д.

Ніколи не бувають вставними: принаймні, навіть, насамперед, водночас, при цьому, до того ж, нібито, мов, мовбито, за традицією.