24. Синоніми. Антоніми.

Синоніми - слова з різн. звуков. складом, що означ, назву того самого поняття. Спільні за своїм основн. знач., але відрізн. Значеннєв. відтінками або емоц.-експрес. забарвл. Н.-завзятий, упертий, наполегл. Синоніми об'єдн. в син. ряди, яким власт. внутр. орг-ція. У кожному 1 стержн. сл. -домінанта - носій осн. прикмет, спільних для всіх членів синон. ряду. - найужив.- емоц.нейтр.

Джерела: 1) сл. тв. Процеси - поява нов. слів (твір, витвір, утвір); 2) сл. іншом. пох. (торгівля-комерція); 3) розв. багатозн. сл. (багатозн. слова вступ, в син. зв. з якимсь 1 знач.) (тихий - негомінкий, мовчазний, беззвучний) 4) сл. позалітер. походж. (ледар - лайдак, ледащо, нероба). Типи син. - лекс./контекст.

Лексичні – знач. поза контекстом (хліб, паляниця)

Контекстуальні - ті, які виявл. свої син. відн. у контексті.

Лекс.: повні/неповні Повні - сл., тотожні за знач, і вжив. (бусол - лелека, чорногуз). неповні – відрізн. семант. відтінками і сферами вживання (поділ на 3 групи) сем., стил., сем.-стил.

• сем. - відрізн. дод. семант. відт. (голуб. - блак., лазуров., небесний)

• стил. - емоц. забарвл. залеж. від сфери викор. (різати -ампутувати)

• сем.-стил. - відріз. і тим, і іншим (говорити - базікати)

Різновидами с-ів є:

Перифрази - описові звороти мови (біле золото, цар звірів)

Евфемізми – слова або звороти, які не прямо, а прихов., у ввічл. ф-мі визнач, назву предм., яв. (людина похилого віку – старий)

Антоніми - слова переважно однієї ч.м., які мають протилежне знач.

Типи ант.: власне лекс. - різнокореневі (мир-війна, щастя-горе, початок-кінець)

лекс.-грамат. - однокореневі (гарний-негарний, весело-невесело).

Антоніми бувають заг. мовні та контекст. Заг.-мовні - білий-чорний, сухий-мокрий; контекстні - сухий (мокрий, м'який, повний).

А. і С. допомагають яскравіше, повніше та експресивніше передавати думки мовлення багат., емоц., насич., досконал.

25. Укр. Лексикографія. Типи словників. Х-ка найважл. Лексикограф. Праць

Лексикографія - розділ м/з-ва, предметом якого є теорія і практика укладання словників різних типів.

Словник - реєстр слів чи с/с (фразеол., морфем, тощо) розташов. у певній послідовності

Є 2 спос. розташ. словн. статей у словнику:

• алфавітний

• гніздовий – фіксуються гнізда спорідн. слів за алф. покажчиком первинного слова і всіх похідних у словн. статті

Усі словники можна розподілити за 2 типами:

• енциклопедичні

• лінгвістичні

В енциклопед. словн. поясн. не знач. слів, а зміст і х-р предметів різних явищ. Розрізн. 2 підвиди:

• заг.: енциклоп. Українознавства створ. в еміграції (3т. 49-52рр), скл з 2 част: статейної і словникової; Укр. Радян. енц. в 17т. (59-65рр.), друге видання (74-85рр.) у 12т.

• спец. (мед. енциклопед., с/г, педагог.)

Лінгв. словн. поясн. слово з різн. боків. Оскільки слово можна розгляд з різн. підход., то й розрізн. різні підвиди лінгв. словн. (перекладні, орфограф., орфоеп., етимолог., істор. словн. іншом. слів, фразеолог., термінолог., діалектичні, мови окрем письм., словотвірні, морфемні, словн. окрем. семант. груп (синонім., антонім., паронім та ін.)

Укр. лексикографія має початок з найдавніших списків та копій пд. слов'ян, текстів, а потім появою перекладів з грец. мови власн. оригінальних творів. Першим укр. словником став "Лексисъ съ толкованіемь словенськихъ словъ просто" невідом. автора. Дата уклад. не встановлена, але встановл., що укладений раніше "Лексиса" Л. Зизанія, тобто до 1596р. Цей словник, до реєстру якого входить 896 слів, 128 з яких не мають перекладів. Праця вийшла тільки у 1884 р. 1596р. у Вільні вийшов друком "Лексис" Л. Зизанія. Ця праця містить 1061 словникову статтю. Реєстр "Лексиса" складають церковнослов'ян. слова, до яких у перекладній частині наводяться укр. відповідники, а також адаптовані на укр. мовному ґрунті іншомовні лексичні запозичення. Н.- сноха, невістка; супруг, пара. Гідним продовжувачем Л.Зизанія став Памво Беринда "Лексикон словеноруск. и йменъ толковение» (1627) у Києві. У «Лексиконі» приблиз. 7 тис. статей. Склад, з 2 частин - власне церковносл. укр. словник і словн. вживаних у тогочасній мовній практиці іншомовних слів. На 17 ст. припадає лексикограф. діяльність Єпіфанія Славинецького «Лексікон латинськ.» У перекладній частині словника поєдн. церковно-слов'ян. й укр. слова. «Лексикон» фіксує укр. побутову і виробл. лексику 17 ст., назви приміщень, страв і продуктів харчування, побутов. предм., знарядь праці, терміни спорідненості й свояцтва, слова на познач, флори і фауни, гром., політ., і юридичну лексику, анатомічні й географ, терміни.

Перш. великий словн. укр. мови уклав П. П. Білецький-Носенко прибл. 20 тис. словник. статей. До реєстру добирались слова властиві тільки у.м. В ньому навод. відомості з укр. словотвору, докладно описується словозміна, викор. синтакс. коментарі. Працю видано 1966р. До найвизначніших досягнень укр. дорев. лексикогр. належ, "словарь укр. мови" у 4т. виданий за ред. Б. Грінченко в 1907-09р. У 1924-ЗЗрр. вийшли окремими випусками I-III т. "Рос. укр. словника", роботу над яким очолював А. Ю. Кримський. Відсутність послідовних принципів добору лекс. матеріалу, некритичне ставл. до джерел спричинилося до того, що словник вийшов досить електичним. 4т. не виданий. До фундамент, праць належ, в.г. "Укр.-рос. словн." виданий І-том м/з протягом 53-63рр. У ньому вміщено прибл. 121600 с.

26.Мова,її природа,основні функції.

Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в суспільстві, похідною від якого є. Саме в системі національної мови закодовано інтелект тієї чи іншої нації. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Функції мови: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У працях окремих авторів виділяються також: функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В. В. Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна.

Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под. В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується. Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, він породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.