7.3. Види видатків державного бюджету

Різноманіття конкретних видів бюджетних видатків зумовлене цілим рядом чинників: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, різноманітністю зв'язків бюджету з народним господарством, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів і т.п. Поєднання цих чинників породжує ту або іншу систему видатків бюджету будь-якої держави на певному етапі соціально-економічного розвитку.

В законодавстві України закріплені наступні напрями видатків, що здійснюються з Державного бюджету на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту:

- спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом “г” пункту 2 статті 90 цього Кодексу);

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи, і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д) державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр “Інвас-порт”, участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Для з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в економічному житті суспільства їх класифікують по певних ознаках. У теорії і практиці фінансів існує декілька ознак класифікації витрат бюджету.

1. У самому загальному вигляді витрати держави можуть бути розділені на дві великі групи:

витрати, зумовлені внутрішніми проблемами;

витрати, пов'язані із зовнішніми функціями держави.

Основну частину витрат складає перша група. Лише у разі війни або зовнішньоекономічній експансії частка другої групи може зрости.

2. Відносно економічних результатів державні видатки діляться на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні –- це ті витрати, які або збільшують переважне надбання держави, або зміцнюють економічні основи приватного господарства. Непродуктивні витрати – це ті, які не дають жодного з цих результатів, але не є некорисними. Існують етичні блага, які рано або пізно перетворюються в блага господарські, і деякі війни зміцнюють енергію народу краще, ніж будь-який промисловий прогрес.

3. За характером потреб видатки діляться на звичайні і надзвичайні. Звичайні – відповідають постійним потребам держави і поновлюються з кожним фінансовим роком. Надзвичайні – зумовлені випадковими і мінливими потребами.

4. За цільовим призначенням видатки держави поділяються на три групи: поточні витрати (бюджет поточного споживання), капітальні (бюджет розвитку), також видатки, пов'язані з освітою і обслуговуванням страхових і резервних фондів. Кожна група витрат затверджується окремо.

Поточні витрати пов'язані із забезпеченням функціонування бюджетних організацій і включають: поточні витрати на зміст органів державної влади і управління, правоохоронних органів, на оборону, науку, надання соціальних і комунальних послуг, послуг народному господарству, виплата процентів по державному боргу – внутрішньому і зовнішньому, бюджетні позики на поточні потреби і ін.

Капітальні витрати пов'язані з витратами на нове будівництво і розвиток діючих об'єктів державної і муніципальної власності в плані їх розширення, реконструкції, технічного переозброєння, таким чином з фінансовими вкладеннями в основний капітал і приріст матеріальних оборотних коштів.

З метою попередження і відшкодування матеріального збитку від несприятливих наслідків і непередбачених подій частина валового національного продукту акумулюється в різних страхових і резервних фондах.

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не носять постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

5. За суспільним призначенням витрати держави можуть бути поділені на наступні групи:

• витрати на соціальні цілі;

• зовнішньоекономічні витрати;

• економічні витрати, або витрати по втручанню в економіку;

• витрати на оборону країни, військові витрати;

• витрати на управління.

Стисло розглянемо кожну з них.

Видатки на соціальні потреби - це самий великий вид витрат. До таких витрат відносяться видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, соціальне страхування. Основна частина витрат соціального характеру - близько 75% їх загального об'єму – фінансується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів. У останні роки істотно зростає роль місцевих фінансів в покритті витрат по розширенню і вдосконаленню соціально-побутової інфраструктури, змісту установ освіти і охорони здоров'я. Видатки мають тенденцію до постійного зростання в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу і зростанням ролі профспілок. За рахунок соціальних витрат держави фінансуються заходи, які забезпечують відтворення робочої сили, кваліфікацію працівників, виплачуються допомоги по безробіттю тощо.

Зовнішньоекономічні видатки пов'язані з тим, що держава тим або іншим способом допомагає виробнику пробитися на ринок. Це прямі субсидії компаніям з бюджету (субсидують деякі види товарів, зокрема ті, що мають важливе значення для військово-промислового комплексу), звільнення експортерів від податків, надання кредиту експортеру або імпортеру на пільгових умовах, страхування експорту і т. п. В цю групу можна віднести і видатки держави на реалізацію різних міжнародних договорів, культурних, наукових і інших зв'язків.

Економічні видатки мають важливе народногосподарське значення: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробництва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства. Важливе місце належить інвестиціям. Вони витрачаються на фінансування галузей інфраструктури (транспорт, зв'язок, дороги, меліорація), які вимагають величезних капіталовкладень, оскільки вони низькорентабельні; фінансування нових прогресивних галузей, таких як атомна, космічна і т.п.; фінансування збиткових галузей – вугільнодобувна, сільського господарства, науково-дослідних робіт, особливо фундаментальних досліджень, які вимагають великого зосередження фінансів.

Видатки на оборону країни (військові видатки) відносяться до найважливіших державних витрат. У їх склад завжди включаються такі основні групи витрат: на утримання особистого складу, на озброєння, на матеріально-технічне оснащення; на будівництво військових об'єктів, на військові дослідження і розробки; на пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей; на підготовку кадрів; на створення запасів і ресурсів на випадок війни і ін. Це прямі військові видатки. Існують непрямі військові видатки, таким чином, видатки на ліквідацію наслідків війни і мілітаризації, пенсії і допомог учасникам війни, на відновлення зруйнованого господарства, видатки на переклад економіки на мирні рейки. Приховані військові видатки включають в себе дослідницькі видатки, видатки на підготовку до мобілізаційних заходів, на підготовку населення на випадок ведення війни.

Видатки на управління – сюди входять видатки на утримання законодавчих органів, уряди, місцевих органів влади і управління, міліцію, органів судочинства і прокуратури.

6. Серед видатків державного бюджету України особливе місце займають витрати по поточному обслуговуванню державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Він виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту. Його поява пов'язана з перевищенням бюджетних витрат над його прибутками, т. е. держава стає позичальником фінансових коштів або у населення, банків і підприємств, і в цьому випадку виникає внутрішній державний борг, або у іншої держави або міжнародних фінансових організацій, тоді виникає зовнішній державний борг. Формами залучення позикових коштів для фінансування витрат бюджету можуть бути випуск і розміщення державних зобов'язань і різні позики (НБУ, комерційних банків, позабюджетних фондів і т.п.).

7. Державні видатки за ознакою участі в суспільному відтворюванні поділяються на кошти держави, які направляються на фінансування матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Таке розмежування в напрямі коштів характеризує сукупну роль держави в регулюванні економічного і соціального розвитку суспільства.

8. За галузевою ознакою видатки групуються :

- в матеріальному виробництві по галузях народного господарства: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і т. д.;

- в невиробничій сфері виділяються видатки на соціально-культурні заходи: освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і соціальне страхування, науку, мистецтво, культуру; військові видатки і видатки на утримання органів державної влади і управління.

9. За їх впливом на процес розширеного відтворювання. У цьому випадку виділяються поточні і капітальні бюджетні витрати.

Поточні витрати пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб. Ці витрати включають витрати на державне споживання (утримання економічної і соціальної інфраструктури, державних галузей народного господарства, закупівлі товарів і послуг цивільного і військового характеру, поточні витрати державних установ), поточні субсидії нижчестоящим органам влади, державним і приватним підприємствам, транспортні платежі, виплату процентів по державному боргу і інші витрати. Як правило, ці витрати в основному відповідають витратам, відображеним в звичайному бюджеті або бюджеті поточних витрат і прибутків.

Капітальні витрати являють собою грошові витрати, пов'язані з вкладенням в основний капітал і приріст запасів. Вони включають в себе капіталовкладення за рахунок бюджету в різні галузі народного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові бюджетні кредити державним і приватним підприємствам і місцевим органам влади. Дана група витрат відбивається в бюджеті капітальних витрат і прибутків держави.

10. Важлива ознака класифікації витрат бюджету – предметна. При цьому всі витрати поділяються на декілька великих груп.

Як правило, виділяються наступні групи витрат:

• фінансування народного господарства;

• фінансування соціально-культурних заходів;

• фінансування науки;

• фінансування оборони;

• утримання правоохоронних органів і органів державної влади і управління;

• витрати по зовнішньоекономічній діяльності;

• створення резервних фондів;

• витрати по обслуговуванню державного боргу;

• інші витрати і виплати.

Тут добре видна роль держави в різних областях суспільного життя. Додатково до вказаних груп витрат можуть виділятися витрати на виконання пріоритетних загальнодержавних програм. Так, в Україні самостійно у видатках бюджету відбиваються витрати на цільові регіональні програми з розвитку народного господарства, витрати з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та ін.

Кожна з названих груп видатків (за винятком видатків по цільових програмах) ділиться в свою чергу за відомчою і цільовою ознаками.

11. Відомча ознака дозволяє виділити в кожній групі витрат відповідне міністерство, іншу державну установу або юридичну особу, яка одержує бюджетні асигнування. Ця ознака класифікації витрат бюджету відображає найбільш мобільні зміни в структурі витрат, пов'язані із зміною системи управління.

12. За цільовою ознакою бюджетні витрати поділяються на конкретні види витрат. Класифікація витрат за цільовим призначенням створює передумови для раціонального використання бюджетних коштів, є необхідною базою для здійснення ефективного і дійового контролю за використанням бюджетних асигнувань. У цей час застосовується класифікація витрат у таких цільових напрямах:

• заробітна плата;

• нарахування на заробітну плату;

• канцелярські і господарські витрати;

• відрядження і службові роз'їзди;

• стипендії;

• витрати на харчування;

• придбання обладнання і інвентарю;

• державні капітальні вкладення;

• капітальний ремонт;

• геологорозвідувальні роботи;

• проектування;

• державна дотація;

• операційні витрати;

• платежі по позиках;

• відшкодування різниці в цінах;

• інші витрати.

13. Важливою проблемою здійснення цільових бюджетних витрат є їх захищеність від знецінення в умовах високих темпів інфляції на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни. Принцип захищеності передбачає фінансування ряду статей витрат бюджету в повному об'ємі з урахуванням їх інфляційного збільшення. До захищених статей бюджету поточних витрат відноситься заробітна плата (разом з нарахуваннями на неї), пенсії, стипендії, державні допомоги і інші виплати населенню і деякі інші види витрат.

14. Нарешті, останньою ознакою класифікації витрат є територіальна. Відповідно до рівня державного управління в Україні витрати бюджету поділяються на витрати державного бюджету України, витрати республіканського бюджету АР Крим, і витрати місцевих бюджетів.

Державні видатки ширше, ніж видатки держбюджету, оскільки включають видатки цільових фондів та видатки державних підприємств. Форми і методи фінансування державних видатків визначаються економічною природою і функціями держави.

Таким чином, видатки держбюджету – це система грошових відносин, виникаючих в процесі перерозподілу централізованого фонду грошових коштів держави у заздалегідь передбачених напрямах відповідно до загальнодержавних потреб.

Перехід в цей час до фінансового регулювання дозволить істотно скоротити державні видатки, змінити їх склад і структуру, збільшити децентралізовані видатки. При фінансовому регулюванні створюються принципово новий режим витрачання фінансових ресурсів і корінна перебудова усього бюджетного механізму, т. е. держава в сучасних умовах – це координатор економічних процесів.