3. Діяння, які характеризуються протиправним, як правило, корисливим заподіянням шкоди, без заволодіння чужим майном.

Цю групу злочинів проти власності (статті 192, 193, 198) об'єднує те, що вони характеризуються протиправним заподіян­ням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого або нічийного майна.

Суб'єктивна сторона цієї групи злочинів проти власності харак­теризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом. Виняток становить такий злочин, як придбання, отримання, збері­гання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198), вчи­нення якого може й не обумовлюватися корисливими спонуканнями.

Взагалі цей момент, а також особливості об'єкта цього злочи­ну, зміст якого становлять не відносини власності, а інші відноси­ни, як вже зазначалося, ставлять під сумнів обґрунтованість відне­сення його до злочинів проти власності.

Ст. 192Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживан­ня довірою

Потерпілим від цього злочину може бути як власник, так і законний володілець майна - юридична (державна організація, комерційне підприємство тощо) чи фізична особа.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. На відміну від шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: вин­ний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити йо­го майновий фонд. Тобто, він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові чи законному володільцеві.

Способами вчинення цього злочину є обман та зловживання до­вірою. За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочину є аналогічними обману та зловживанню дові­рою при шахрайстві, при розгляді якого і визначено зміст цих ознак.

Заподіяння майнової шкоди, відповідальність за яке передба­чена ст. 192, може вчинюватися у формі:

1) незаконного використання чужого майна чи грошових кош­тів, в результаті, чого потерпіла сторона, будучи позбавленою мож­ливості використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власникові майна чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним розсудом і отримувати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (наприклад, пе­рекручування умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита), в результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господарської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, суб­сидій та інших соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи);

5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги. Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках залежить від того, чи була та чи інша особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких платежів. Так, дії працівників транспорту, які не уповноважені від­повідним суб'єктом на одержання коштів як плати за надані послу­ги, пов'язані з перевезенням транспортом пасажирів або вантажу, та які одержують від фізичних або юридичних осіб гроші за безквит­ковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів, переве­зення вантажу, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода, заподіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян.

Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майново­го фонду власника в результаті вилучення з нього майна.

Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з мо­менту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єктові власності.

Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і пра­цівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за по­передньою змовою групою осіб (це поняття визначено у ст. 28), а також заподіяння майнової шкоди у великих розмірах (ч. 2 ст. 192).

• Майновою шкодою у великих розмірах, заподіяною шляхом обману чи

зловживання довірою, відповідно до закону (приміт­ка до ст. 192) слід визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.