Ст. 193 Привласнення особою знайденого або чужого майна, що ви­падково опинилося у неї

Предметом цього злочину може бути лише майно, яке: 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього; 3) має особливу історичну, науко­ву, художню, культурну цінність або є скарбом.

Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактич­ного володіння власника і на момент його привласнення винним перебуває у бездоглядному стані. Зокрема, йдеться про загублені речі. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або міліцію, або орган місцевого самоврядування.

Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу об­ставин (випадку),- винний не вчиняв якихось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно. Це може статися, наприклад, внаслі­док неправильного адресування поштових відправлень, предметом яких є зазначене у ст. 193 майно, помилкового його вручення вин­ному як власникові чи законному володільцеві тощо.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особливу історичну, наукову, ху­дожню, культурну цінність, або певний правовий статус - було скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужо­го майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.

Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предметів визначається у кожному конкретному ви­падку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, куль­тури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, худож­ньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (статті 1 і 3) культурними цінностями ви­знаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення й підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори живопису, графіки та скульп­тури; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком су­спільства та держави, історією науки і культури; предмети музей­ного значення, знайдені під час археологічних розкопок тощо).

Скарбом визнаються закопані в землю чи приховані іншим спо­собом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких не­відомий або за законом втратив на них право власності (ст. 343 ЦК).

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.

Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужо­го майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням фа­кту його знайдення або отримання винним з подальшим його ви­користанням на свою користь.

На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, пе­редбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.

Слід мати на увазі, що за певних обставин особа, яка знайшла загублену річ або скарб, має право звернути їх на свою користь - набути право власності на них. Ці обставини безпосередньо впли­вають на визнання дій особи привласненням знахідки або скарбу, а отже, й на кваліфікацію вчиненого. За певних обставин особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї. За загаль­ним правилом, особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Держава набуває права власності на скарб лише у тому разі, якщо він є пам'яткою історії або культури. Отже, за наявності у особи права на знахідку чи скарб, звернення нею їх на свою ко­ристь не є привласненням у розумінні ст. 193.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом і корисливим мотивом. Винний усвідомлює той факт, що при­власнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб, який має бути зданий державі, і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення воло­діння над таким майном.

Суб'єкт злочину - загальний.

Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб, який мав перейти у власність держави, і мав можливість повідомити про володіння ним таким майном власни­ка, відповідний орган державної влади або орган місцевого само­врядування.