Ст. 190 Шахрайство

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання до­вірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володі­лець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосе­редня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі неза­конного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтере­сах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переко­наність є результатом впливу на нього шахрая, а саме: введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фі­зичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити й зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не мож­на вважати добровільною. Тому таке заволодіння майном може кваліфікуватися як крадіжка.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпіло­му неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потер­пілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, об­ман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправди­вих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманіт­ні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), осо­бистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи пра­вом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосун­ки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстано­вки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зло­вживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигід­ність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання до­вірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад, для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює пе­рехід майна або права на нього до винного, він не може визнавати­ся способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шах­райство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шля­хом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке пе­редбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фон­ду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передба­ченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом викорис­тання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана непередача на­лежного.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Особливістю суб'єктивної сторо­ни шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власни­кові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об'єднання громадян) для пра­вової оцінки вчиненого значення не має.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими складами шахрайства є: 1) вчинення його повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190) та шахрай­ство, 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрай­ство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватися за допо­могою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній.

Обман при використанні електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном може виражатись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігаєть­ся чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за «свого»). Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних опе­раціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для непра­вомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад, шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них від­сутні обман чи зловживання довірою. їх слід розглядати як крадіж­ку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.

Поняття інших кваліфікуючих шахрайство ознак визначено вище у цьому параграфі.