1. Поняття злочинів проти власності, їх види і загальна характеристика.

Злочини проти власності часто іменують майновими злочина­ми. Така назва пов'язана з предметом їх посягання, який найчас­тіше становить майно. До речі, у перших кримінальних кодексах нашої держави посягання на власність так і називались - майнові злочини (таку назву мали глава VI КК УСРР 1922 р. та розділ VII ККУСРР 1927 р.).

Родовим об'єктом цих злочинів є право власності, зміст якого складають володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиню­ються з використанням насильства або погрози його застосування (розбій, насильницький грабіж, вимагання, погроза знищення май­на), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недотор­канність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатко­вими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного ха­рактеру.

• До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути

вилучені з володіння законного власника з подальшим їх привлас­ненням, споживанням тощо або пошкоджені чи знищені. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти влас­ності.

• Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти мате­ріальні та пов'язані з ними потреби людини;

2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка.

З огляду на це, предме­том злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого до­даткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової ло­тереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на/ проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони ка­мери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні на­кладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання май­на. Це ж стосується й квитків на проїзд авіаційним, автомобіль­ним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути вико­ристані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріп­лення печаткою, компостування тощо).

Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм служ­бовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які, хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини. Проти­правне обернення таких об'єктів у свою власність за наявності під­став може розглядатися як злочини проти довкілля й кваліфікува­тися, зокрема, за статтями 246, 248, 249. Проте такі ж дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкла­деній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності.

• Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти

власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для вин­ного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно ви­ступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речо­вини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали, наркотичні засо­би, психотропні речовини та їх аналоги, прекурсори, документи, штампи, печатки, а також ряд інших видів майна. Незаконне заво­лодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окре­мі склади злочинів (статті 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).

Предметом деяких злочинів проти власності може бути не тільки майно, а й право на нього (шахрайство і вимагання), будь-які дії майнового характеру (вимагання), а також електрична або теплова енергія (викрадення електричної або теплової енергії шля­хом її самовільного використання).

Об'єктивна сторона злочинів проти власності характеризуєть­ся передусім тим, що абсолютна їх більшість (12 з 17 складів таких злочинів) за своєю конструкцією є злочинами з матеріальним складом. Тобто, обов'язковою ознакою їх об'єктивної сторони є певні суспільно небезпечні наслідки.

Така ознака об'єктивної сторони, як спосіб вчинення посягання, є основним критерієм виділення різних форм викрадення майна та іншого протиправного його заволодіння. З урахуванням цього об'єк­тивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (статті 185—188^і); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 189); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (статті 192-198).

З суб'єктивної сторони злочини проти власності переважно ха­рактеризуються умисною формою вини. При цьому психічному став­ленню винних осіб до вчинення таких злочинів (зокрема, крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства) притаманний прямий уми­сел і корисливий мотив. Два злочини - необережне знищення або пошкодження майна та порушення обов'язків щодо охорони майна -з суб'єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб'єктивна сторона складів умисного знищення або по­шкодження майна та умисного пошкодження об'єктів електроенер­гетики, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, можуть характеризуватися складною (змішаною) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності по­лягає у прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову ви­году без обернення чужого майна на свою користь. У результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обер­нення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи роз­поряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості -позбавляється.

Суб'єктом злочинів проти власності може бути осудна фізична особа, яка досягла 14-річного (статті 185-187, 189, ч. 2 ст. 194), 16-річного (статті 188, 188^і, 190, 192, 193, 194^і, 195, 196, 197^і, 198, ч. 1 ст. 194) віку.

Суб'єкт злочинів, передбачених статтями 191 і 197,- спеціальний.

Злочини проти власності поділяються на дві великі групи - корисливі та некорисливі.

Залежно від того, чи вилучається майно з володіння власника та чи обертається воно на користь винного або інших осіб, злочини проти власності можуть бути поділені на:

1) ді­яння, які характеризуються оберненням чужого майна на користь винної особи чи інших осіб;

2) діяння, які характеризуються заподі­янням шкоди власникові без обернення чужого майна на користь винного чи інших осіб.

У свою чергу, залежно від способу обернен­ня чужого майна на користь винного або інших осіб серед посягань першої групи можна виділити:

1) викрадення чужого майна (кра­діжка, грабіж, розбій);

2) заволодіння чужим майном в інший спосіб (шляхом вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати, зловжи­вання службовим становищем).

Злочини проти влас­ності з певною мірою умовності можна поділити на:

1) корисливі злочини, пов'язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 185-191 КК);

2) корисливі злочини, не пов'язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (статті 192, 193, 198 КК);

3) некорисливі злочини (статті 194-197 КК);

4) злочини, пов'язані з самовільним зайняттям земельної ділян­ки та самовільним будівництвом (ст. 197^і).

Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон на­зиває вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше при­міщення чи сховище.

Житло - це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку), переважного чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі, чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров'я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а: та­кож ті їх складові, частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відо­кремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі гос­подарського призначення).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збір­ний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосо­вана й використовується для тривалого проживання людей.

Інше приміщення - це різноманітні постійні, тимчасові, стаціо­нарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщен­ня людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша бу­дівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена ін­шою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефри­жератори, сейфи і тому подібні сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасо­вого зберігання матеріальних цінностей.

Проникнення - це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням пе­решкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи схо­вища без входу до нього.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, з якою метою особа опини­лася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна ква­ліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з мстою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії слід кваліфіку­вати як вчинені з проникненням у житло.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особли­вим характером діяльності підприємства, установи, організації бу­ла наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками зі служ­бових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї - з житла, в якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок - з приміщень чи сховищ, де здійснюються про­даж чи виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажа­ючих.

Значна шкода при крадіжці, грабежі, вимаганні та шахрайстві визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незважаючи на законодавче визначення поняття «значна шкода» (п. 2 примітки до ст. 185), ця ознака значною мірою залишається оціночною. Закон лише вказує на два критерії, за допомогою яких ця ознака має ви­значатися на практиці.

Перший критерій передбачає необхідність при визначенні зна­чної шкоди враховувати матеріальне становище потерпілого. При цьому така можливість знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених потерпілому збитків.

Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збит­ків - сума незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний злочин проти власності таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має становити від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це означає, що у будь-якому разі спричинення потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою.

Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спри­чинення значних збитків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця ознака може бути інкримінована винному лише у випадку посягання ним на майно, яке є приватною власністю.

Значна шкода при викраденні електричної або теплової енергії визначається з урахуванням положень примітки до ст. 188^і і ви­знається такою тоді, якщо вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Великий та особливо великий розміри - як обставини, що обтя­жують вчинення злочинів, передбачених статтями 185-191, визна­чаються законом. Відповідно до п. З примітки до ст. 185, у стат­тях 185-191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчи­нений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Згідно з п. 4 при­мітки до ст. 185, у статтях 185-187 та 189-191, вчиненим в особ­ливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією осо­бою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) кон­кретної речі.

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попе­редньою змовою або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно вилученого майна.

Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрай­ства, привласнення або розтрати (статті 185, 190, 191) слід відріз­няти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне ви­крадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привлас­нення або розтрати (ст. 51 КУпАП). Згідно з ч. 2 ст. 51 КУпАП викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому слід вихо­дити з того, що відповідно до чинного законодавства, якщо норми адміністративного та кримінального законодавства у частині ква­ліфікації злочинів або правопорушень містять посилання на не­оподатковуваний мінімум, то для таких цілей сума неоподаткову­ваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Розмір такої пільги визначається Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (на перехідний період податкова соціальна пільга визначається окремо для кожного року)¹.

У зв'язку із внесенням змін до ст. 51 КУпАП, відповідно до яких ви­крадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та якими по-іншому сформульовано ознаки об'єктивної сторони цього адміністратив­ного правопорушення, а також у зв'язку з підвищенням суми неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян фактично відбулася декриміналізація значної кількості крадіжок, шахрайства, привласнення або розтрати (зокре­ма, кишенькових крадіжок). Усі такого роду діяння, якщо в результаті їх вчинення викрадено майно, вартість якого є меншою за вказану суму, вва­жаються адміністративним правопорушенням. Крім того, виникла проблема З правовою оцінкою зазначених діянь, вчинених за обставин, які КК визна­ються кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками крадіжки,

2. Діяння, які характеризуються протиправним

корисливим заволодінням чужого майна.

Ст. 185 Крадіжка

Закон визначає крадіжку як таємне викра­дення чужого майна.

З об'єктивної сторони крадіжка відрізняється від усіх інших форм викрадення способом вилучення такого майна - таємністю.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також проти­правне вилучення чужого майна й тоді, коли воно здійснюється в присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спо­стерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Таємним викрадення є й у випадку, коли воно вчинюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологіч­ний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне за­хворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилу­чення майна: не можуть правильно оцінити й розуміти зміст, харак­тер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві влас­ності або він має право розпорядитися цим майном.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли ванний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він роз­раховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «мовчан­ня» з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого май­на особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викра­деного майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання по­гроз його застосування - залежно від характеру насильства чи по­гроз - як грабіж чи розбій.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річ-ного віку.

Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим уми­слом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення майна здійснюється ним таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за від­сутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на «їхніх очах», але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у при­сутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими складами крадіжки є вчинення її:

1) повторно

2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2);

3) у великих розмірах (ч. 4);

4) в особливо вели­ких розмірах

5) організованою групою (ч. 5)

6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище

7) що завдала значної шкоди потерпілому (ч. З ст. 185).

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного ви­лучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).