4.4. Правила оформлення бібліографічних посилань

При написанні наукових робіт завжди виникає питання про бібліографічні посилання на джерела, про цитати й цитування.

Посилання на літературу, що використана дослідником, є обов`язковими, незалежно від того, чи робота іншого автора лише згадується, чи використовуються будь-які її положення (у формі вільного переказу чи цитування). При написанні тексту наукової праці та його редагуванні особливо уважно треба ставитися до застосування цитат.

Цитата – це частина тексту, що взята з твору іншого автора, виписана без змін та взята в лапки. Цитування застосовується для підтвердження, обгрунтування або доповнення окремих положень, висновків дослідника. Часто використання цитати зумовлене прагненням підкріпити власні думки посиланням на авторитетне джерело, а також у випадку протиставлення своєї точки зору висловлюванню, з яким автор не згідний. Проте звернення до думок, що містяться у чужих текстах, має бути доцільним і обгрунтованим.

Не слід зловживати цитуванням. Надмірна кількість цитат, особливо з одного джерела, створює враження невміння дослідника стисло передати думку автора.

Не можна цитатами підмінювати аргументацію, вважаючи, що висловлювання авторитета саме по собі все доводить. Цитування зайве, коли мова йде про загальновідомі речі, коли фрагмент тексту містить лише звичайне міркування, заради якого не потрібне посилання на чийсь авторитет.

Для цитування слід брати такий фрагмент, що містить закінчену думку. Не можна цитати “підганяти” під свої ідеї. Слова, вирвані з контексту, можуть спотворювати зміст авторського висловлювання. Іноді в цитаті дослідник подає лише ті слова, що співпадають з його точкою зору і уриває текст там, де починаються розбіжності.

У цитованих текстах не допускається вільна заміна чи зміна слів, їх порядку, відмінків, розділових знаків, підкреслення окремих слів (або словосполучень) одним із вищевказаних друкарських засобів (р о з б и в к о ю, курсивом, напівжирним). Якщо в цитованому фрагменті є виділений особливим шрифтом текст, або є потреба вирізнити фрагмент, що надрукований звичайним способом, в дужках (круглих або квадратних) робиться примітка: (Виділено автором) або [Виділено нами. – Л.Н.]. Якщо речення цитується не повністю, то замість пропущених слів ставлять три крапки, які беруть в квадратні дужки.

Цитата має органічно поєднуватися з авторським текстом. Цитований матеріал може бути включений у непряму мову автора у рамках однієї синтаксичної конструкції. Це надає викладу більшої зв`язності, наприклад:

Як зазначає А.Терещенко, основу вокально-симфонічних поем Р.Сімовича складає „емоційно узагальнена програма з елементами алегоричної сюжетності та певною часткою картинності”. Його твори цього жанру розвиваються в напрямку симфонізації, і це зумовлює наскрізний розвиток провідних тем, де „основний акцент падає на поліфонічні прийоми та різноманітні засоби колористики” [26, с. 65].

Або:

В.Конен в “Етюді про музичний експресіонізм” ставить оперу “Воццек” А.Берга у ряд найвизначніших творів першої чверті століття, визначаючи його як ”нещадну картину виродження й загибелі “маленької людини”. Але одночасно автор зауважує і підкреслює, що крізь гострий і злий гротеск у музиці цього твору ”пробивається струмінь гуманістичного начала” (Конен В. Этюды о зарубежной музыке. – М., 1966. – С. 125).

Бібліографічні посилання на використані джерела бувають чотирьох видів: внутрішньотекстові, підрядкові (посторінкові), затекстові та комбіновані.

Внутрішньотекстові посилання повністю містяться в основному тексті. Їх оформлення залежить від того, як відомості про першоджерело входять у речення. Якщо повністю, то прізвище автора вказується у відмінку, що зумовлений будовою речення. Подається назва твору, а також вихідні дані та дані посилання (сторінка):

Таку думку щодо новаторських рис прелюдій М.Вериківського знаходимо на с. 157 монографії В.Клина “Українська радянська фортепіанна музика”, опублікованої в 1984 році у Києві видавництвом “Наукова думка”.

Може бути інший варіант оформлення внутрішньотекстового посилання, яке беруть у круглі дужки:

Аналізуючи прелюдії цього композитора, дослідник В.Клин зазначає, що “збагачення інтонаційного словника і метроритмічного арсеналу свідчить про новаторство праці М.Вериківського” (Клин В. Українська радянська фортепіанна музика. – К.: Наук. думка, 1984.– С. 157).

Такий вид посилань найчастіше застосовується в роботах невеликого обсягу, журнальних статтях. Вони доцільні, якщо до роботи немає потреби додавати список літератури, або якщо використаних джерел небагато, а також тоді, коли більша частина відомостей про джерело органічно входить до основного тексту.

Підрядкові посилання – це такі, в яких опис джерел подається у примітці на нижній частині сторінки. Вони зручні тим, що полегшують читачеві ознайомлення з колом використаних матеріалів. Відсилання до таких (підрядкових) приміток подають у вигляді цифр (порядкових номерів) або зірочок. Знак виноски ставлять там, де вона вимагається за змістом викладу та розміщують у верхній лінії шрифта. Підрядкові примітки можуть бути пронумеровані в межах всієї роботи (так звана наскрізна нумерація) або в межах кожної сторінки.

Позначення зірочками можуть застосовуватися тоді, коли кількість підрядкових приміток є незначною та вони рівномірно розподілені по роботі.

Підрядкові посилання, хоча й найзручніші, проте займають багато місця та збільшують обсяг наукової роботи. Такий вид посилань доцільно використовувати там, де їх не дуже багато.

Приклад оформлення підрядкового посилання:

У тексті:

У статті „Музичний світ Бориса Лятошинського” академік І.Ляшенко зазначає, що симфонізм (за Б.Асаф`євим він становить найвищу інтелектуальну галузь музики) у творчості Б.Лятошинського постає “як яскравий художній показник зрілості українського музичного професіоналізму, його гідний презентант на рівні світової симфонічної культури в якості конкретного національного внеску в цю культуру” ².

У посиланні:

² Ляшенко І.Ф. Музичний світ Бориса Лятошинського // Музичний світ Бориса Лятошинського: Зб. матеріалів Міжнародної теоретичної конференції, присв. 100-річчю від дня народження композитора.– К.: Центрмузінформ, 1995.– С. 7.

Бібліографічні відомості, що подані в тексті про документ, який опубліковано іншою мовою або в іншій графіці, обов`язково повторюють у підрядковій (або затекстовій) примітці-посиланні.

У тексті:

“Класичні форми, –- пише Б.Асаф`єв,– це наслідок довгого соціального відбору найбільш стійких та корисних інтонацій”^1..

У посиланні:

¹ Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс.– 2-е изд.– Л.: Музыка. Ленингр. отд-ние, 1971.– С. 22.

Затекстові посилання найчастіше застосовуються при великій кількості використаних джерел. Вони найбільш економні. Оформлення їх залежить від того, чи має нумерацію список літератури. Якщо його пронумеровано, то в тексті після цитування або згадки про джерело у дужках (круглих або квадратних) ставлять номер, під яким це видання або рукопис значиться в списку літератури. Якщо необхідно, вказують номери томів, випусків, сторінки, наприклад: [18.– Т. 2.– С. 12]. Якщо автор посилається на кілька джерел, цифри, під якими вони знаходяться у списку, слід відокремлювати комами або дефісом (якщо не вказуються сторінки): [1-5, 17, 19, 21]. Якщо сторінки зазначаються, то номери джерел розділяються знаком крапка з комою, а номери сторінок пишуться через кому або дефіс: [16, с. 33; 18, с. 8, 11; 34, с. 5-6].

Якщо список літератури не має нумерації, то в дужках вказують прізвище автора (або назву твору, якщо прізвища немає) та рік видання, а, в разі необхідності, – і сторінки. Наприклад: (Ляшенко, с. 35), (Ясіновський, Львів, 1996, с. 8-9), (Українське музикознавство.– Вип. 25. – С. 3-5).

Якщо текст цитується не за першоджерелом, а запозичений з іншої роботи, перед посиланням ставляться слова: “Цит. за:”, а далі йде бібліографічний опис цієї роботи. Проте, якщо є можливість, краще брати матеріал “з перших рук”.

Бібліографічні посилання можуть бути скороченими. У посиланні на статтю (або якусь іншу частину використаного джерела) можна не вказувати її основну назву, але обов`язково треба зазначати сторінки, на яких вона розміщена. Можна не вказувати сторінки, але подавати назву, наприклад:

Загайкевич М.П. Нові твори Мирослава Скорика та Левка Колодуба // Музика. – 1972. – № 5.

Або:

Загайкевич М.П. // Музика. – 1972. – № 5. – С. 3-4.

Записуючи підряд бібліографічні посилання на різні роботи, що надруковані в одному виданні, у другому та наступних бібліографічних посиланнях замість відомостей про це видання зазначають: “Там само” або “Ibid.” (для документів, надрукованих латинським шрифтом). Якщо посилаються підряд на одне джерело, після слів “Там само” вказують сторінки. При посиланнях на багатотомне чи серіальне видання вказують номер тому, випуску, рік, місяць, число:

Там само. – С. 24.

Там само.– Т. 1.- С. 35.

Там само. – 1977.- Вип. 2.- С. 47.

Ibid. – S. 23.