Форми організації навчання.
Термін «студент» латинського походження, у перекладі на українську мову визначає «старанно працюючий», тобто той, хто старанно оволодіває знаннями.
Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний високий рівень загального інтелектуального розвитку.
Соціально-психологічна адаптація – це процес засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення її у систему між особистих відношень в групі.
Період адаптації, який пов’язаний з руйнуванням попередніх стереотипів, може на перший стадії навчання обумовити і порівняльно-низьку успішність, і труднощі у спілкуванні, але це згодом проходить.
Соціальна адаптація студентів у вищому навчальному закладі поділяється на два види:
1) професійна (пристосування до характеру, змісту, умовам та організації навчального процесу; вироблення навиків самостійності в навчальній та науковій роботі);
2) соціально-психологічна (пристосування індивіда до групи та взаємовідношенням у ній, вироблення власного стилю поведінки).
Розрізнюють також три форми адаптації студентів-першокурсників до умов вищого навчального закладу:
формальна (пізнавально-інформаційне пристосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до змісту навчання у неї);
суспільна (внутрішня інтеграція груп студентів-першокурсників зі студентським оточенням у цілому);
дидактична (підготовка студентів до нових форм и методів учбової роботи в вищої школі).
Навчальний процес у вищий школі організується згідно з графіком навчального процесу.
Графік навчального процесу встановлює початок і закінчення навчальних занять по курсах, канікул, практик, завершального етапу фахової підготовки (дипломне проектування, захист дипломного проекту (роботи), державні іспити). При складанні графіку навчального процесу дотримуються певних вимог:
- початок навчального року планується, як правило, з 1 вересня, закінчення залежить від кількості тижнів канікул на даному курсі, а на останньому курсі залежить від терміну навчання.
- за спеціальностями, які пов'язані з сезонним характером робіт, початок і закінчення навчального року можуть бути перенесені на інші строки;
- при розробці графіку навчального процесу необхідно враховувати, що кількість екзаменів в екзаменаційну сесію не повинна перевищувати 5-ти, заліків – 6, інтервал між екзаменами повинен становити 3-4 дні;
- сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, повинна становити не менше 8 тижнів.
Згідно «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженому наказом Міністерства утворення України №161 від 2 червня 1993 р., навчальний процес у вузах здійснюється в наступних формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів, практична підготовка, контролюючі заходи.
Основними видами навчальних занять у ВНЗ є:
лекція;
лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
консультація.
Інші заняття встановлюються в порядку, установленому вищим навчальним закладом. Усі форми навчання можна підрозділити на дві групи (рис. 2).
Рис. 2. Форми навчання у ВНЗ
Модульний принцип навчальної діяльності студента передбачає модульну структуру навчальної дисципліни (курсу), а відповідно, і оцінку результатів виконання певного виду робіт, які складають зміст модуля.
Лекція (від латинського «lection» - читання) – одна з основних форм проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.
Лекція — традиційно провідна форма організаційно-методичної основи усіх видів навчальних занять. її головна дидактична мета — формування орієнтовного підґрунтя наступного засвоєння студентами навчального матеріалу Як головна ланка дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, гуманістичні, виховні, методологічні та фахові функції.
Структура лекції:
Вступна частина. Формується план лекції, її мета й завдання. Коротко характеризується змістовий модуль в цілому, його проблеми, стан, зв'язок з попередніми планами та дисциплінами. Надаються методичні поради щодо його самостійного вивчення, рекомендується доцільний список основної і допоміжної навчальної та наукової літератури, інших інформаційних джерел та ресурсів.
Виклад змістового модуля. Наводиться стисла характеристика усіх питань, передбачених планом лекції, наводяться докази, факти, приклади, характеристики різних точок зору, визначення своєї позиції, зв'язок з вітчизняним та європейським досвідом та практикою.
Заключна частина. Формуються основні висновки, додаються методичні поради щодо самостійної роботи над змістовим модулем, підготовки до тестового модульного контролю, поради та відповіді на запитання.
Різновиди лекцій:
інструктивна лекція, метою якої є ознайомлення слухачів з технологією їх подальшої навчальної діяльності, з особливостями виконання окремих дій та способів роботи;
лекція-діалог, яка проводиться на основі сократівського методу за допомогою прямого діалогу лектора зі слухачами, і дозволяє уникнути пасивного сприйняття, навчальної інформації, спонукає слухачів до активних дій;
лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі;
лекція теоретичного конструювання дає можливість навчити слухачів систематизувати та узагальнювати свої освітні результати на теоретичній основі, якою є концепція, принципи, правила, закони, теорії;
методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти — гіпотеза — модель — висновки — експеримент — практичне застосування;
загальнопредметні лекції, що будуються на розкритті зв'язків фундаментальних освітніх об'єктів з різними навчальними дисциплінами;
узагальнюючі лекції, які демонструють слухачам результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;
бінарна лекція — це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників різних наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);
лекція із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання слухачів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної);
лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей, тривалістю 5-10 хвилин;
лекція-консультація, що може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом «питання-відповідь». Другий варіант реалізується за схемою «питання — відповідь — дискусія».
До групи практичних методів навчання відносяться наступні (рис. 3).
Рис. 3. Класифікація практичних методів навчання
Практичні заняття — це своєрідна форма зв’язку теорії з практикою, яка слугує для закріплення теоретичних знань шляхом залучення студентів до вирішення різних навчально-практичних та пізнавальних завдань, відпрацювання навичок використання обчислювальної техніки, умінь використовувати спеціальну літературу.
В змісті практичних занять виділяють систему формування загальних і професійних якостей: технічних, педагогічних тощо; професіоналізму (репродуктивного засвоєння спеціальної діяльності); досвід професійної творчості в сфері обраної професії і спеціальності; систему норм і відносин в колективі; досвід оціночно-емоційної діяльності.
Практичні заняття охоплюють найбільш важливі розділи навчального курсу які передбачають формування навичок і умінь, розв'язування професійних завдань, і складаються із вступу, робочої частини і висновків. Вони повинні відповідати плану лекційних занять.
Методика проведення практичних занять повинна сприяти відпрацюванню умінь і навичок виконання розрахунків, вирішення завдань, аналізу, використання обчислювальної техніки, нормативної та довідкової літератури. Студенти повинні вивчати ті методи розрахунків, з якими їм прийдеться зустрітися в професійній діяльності.
Семінарські заняття — це дієва форма розвитку продуктивного мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття надає студенту можливість оволодіти умінням влучно і доказово викладати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. Їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію по запропонованих спірних положеннях.