6. Поняття та види принципів трудового права

Принципи – такі засади, які визначають сфери його дії, порядок встановлення прав та обов'язків.

До принципів трудового права відносяться в загальному вигляді такі:

• принципи що закріплені у вигляді прав і свобод громадян в Конституції України;

• принципи, що закріплені в КЗпП України;

• принципи, що закріплені в інших нормативних актах України та міжнародних договорах.

В конкретизації – це такі принципи:

1. принцип свободи праці

2. рівноправності в галузі праці

3. договірного характеру праці

4. визначеності трудової функції

5. стабільності трудових відносин

6. матеріальної зацікавленості в результатах праці

7. безпеки праці

8. участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці та здійснення контролю за додержанням законодавства про працю

9. матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі, в зв’язку із материнством.

В літературі сучасні принципи трудового права поділяються на чотири групи:

1) такі, що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;

3) визначають правове регулювання застосування праці працівників;

4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників

7. Сутність принципу єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин.

Єдність та диференціація – встановлення єдиних однакових умов праці для всіх найманих працівників одночасно диференціація умов праці для певних категорій працівників (неповнолітніх; жінок; інвалідів; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами). Наявність цього принципу є важливою гарантією для найманих працівників та утвердження підприємств в Україні, оскільки зустрічаються випадки коли приватні підприємці з метою одержання прибутку намагаються недотримуватися при використанні праці найманих робітників загальних вимог трудового законодавства погіршуючи при цьому становище осіб( договори мають визнавати недійсними у частині суперечності )(л)

Загальні норми обов'язкові для всіх власників або уповноважених ними органів, їх може бути змінено тільки в бік поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством. Спеціальні норми конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють вилучення із загальних норм. З розширенням договірчих засад у регулюванні трудових відносин зростає число спеціальних норм у соціально-партнерських актах - угодах на всіх рівнях і колективному договорі, а також у локальних нормативно-правових актах. Диференціація правового регулювання праці за категоріями працівників проводиться різними правовими способами: шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень стосовно тільки певної групи працівників (наприклад, в КЗпП України є окремі глави "Праця жінок", "Праця молоді"), прийняття особливих нормативно-правових актів, що розповсюджуються тільки на ту або іншу категорію працівників