8.Тематика, основні образи і символи колядок.

Як вказують дослідники, колядники в Україні завжди сприймались як гості з потойбіччя, які дарують благополуччя тим, хто їх приймає, звідси — мотив переправи через річку, маски як ознака жителів іншого світу. Звідси — запрошення на вечерю покійників, обдарування колядників, вшанування тварин у час Різдва. Згодом роль жерців у святкових ритуалах почали виконувати господарі — найстарші чоловіки сім´ї чи роду. Подекуди ще й досі залишився народний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходить з жертовним хлібом на подвір´я і обертається на місці проти годинникової стрілки, символізуючи цим хід сонця у зодіакальному колі. Тоді господар тричі виголошує магічні замовляння, звернені до ворожих сил, закликаючи їх на вечерю (з метою задобрити їх, щоб вони у наступному році не завдавали шкоди).У міфологічно-культових колядках, що є найархаїчнішими, відбились давні погляди праукраїнців, збереглися елементи давніх міфів та культів. До цієї групи належать колядки про створення світу, у яких поєднані елементи анімізму, тотемізму, фетишизму з образами колишніх вірувань — сонця, місяця, зірок, птахів, світового дерева, води, землі. За давнім звичаєм замовлянь у колядках зверталися до сил природи, вірячи у магію слова, відповідали від імені сонця, місяця, дощу, землі, тому часом вони набувають діалогічної форми. Своєю тематикою та образністю вони перегукуються з подібними пісенними творами інших народів. До міфологічно-культових колядок зараховуємо й ті, у яких знаходимо величання язичницьких божеств (як правило, народження Сонця, Коляди, Даждьбога, якого святкували у ці дні). У творах такого типу частим є рефрен «Ой Коляда, Коляда» чи «Ой Даждьбоже», або звертання до інших божеств чи тварин-тотемів: «Ой Див, Див та Ладо, та повідай, козле, правду». Існують колядки господареві, господині, парубкові, дівчині, вдові, невісткам, зятям, дітям і навіть померлим. Поодинокі колядки адресовані за професійною ознакою — попові, рибалці, купцеві, пасічникові, мельникові. Основних же груп колядок чотири: господареві, господині, парубкові та дівчині. Найбагатші мотиви колядки — господареві й парубкові, дещо бідніші — дівчині, коло ж мотивів колядок господині зовсім вузьке. Теми й мотиви колядок господареві зосереджені навколо хліборобської праці. Вони оспівують багатство, щастя й ідеальну гармонію в родині та в господарстві хлібороба. Особливо частий і докладно розроблений в колядках мотив множення худоби поданий то в формі побажання, то в формі здійсненого й повідомленого ластівкою. Велику питому вагу в колядках господареві займає мотив багатого врожаю, що теж дуже поширений в слов’янському фольклорі. Картини жнив у колядках передані вживанням емоційно-ласкавої зменшувальної лексики і гіпербол-порівнянь. Поряд з оспівуванням худоби і врожаю, в колядках господареві поширені мотиви, які змальовують його домашнє життя в статках, прийняття ним славних гостей, громадську його службу («суди судить») і т. д. Мотиви колядок для господині не відзначаються різноманітністю. Проте образ господині як жінки й матері змальований з надзвичайною теплотою і захопленням. Вона овіяна справжньою поезією: символ її домовитості — ключі (тільки золоті!), якими вона потихеньку подзвонює, її вишивання оживає червоними квітами, гостинність її — особлива, і все, до чого доторкаються її руки, облагороджується. Особливим багатством мотивів відзначаються колядки парубкові. Тут він виступає то при хліборобській чоловічій праці як справжній господар, то виявляє себе непереможним богатирем на війні, то вмілим і щасливим мисливцем. Багато мотивів колядок парубкові відображають почуття кохання. Одним з яскравих прийомів змалювання богатирської слави парубка є вихваляння його коня і зброї, що символізують відвагу та хоробрість. Рицарська хоробрість як одна з головних ознак парубочої доблесті виступає також у колядках з мисливськими мотивами. Ці твори розписують полювання на оленів, вепрів і турів. Значне місце в парубочих колядках посідають любовні мотиви, починаючи від сватання до заручин і весілля. Коханою парубка завжди виступає найкраща дівчина — королівна або царівна (в румунів і болгар — сестра сонця). Дівочі колядки йдуть головно по трьох лініях вихваляння дівчини: оспівують її незрівнянну красу (і безпосередньо й частіше через одяг та оздоби), її майстерність у веденні домашнього господарства, її почуття кохання. Як і в інших піснях, вона порівнюється з червоною калиною, з сонцем, яке сходить, або зорею. Домінуючими ознаками образу дівчини в колядках є її вродливість, розум, працьовитість. Дівочим колядкам властива символіка (будування чарівного мосту милому, сіяння розуму і краси), яка споріднює їх з весільними обрядовими піснями. Взагалі герої колядок змальовані за найприємнішими заняттями: господар — червоні числить, гроші міряє, золото віє, срібло леліє, привозить подарунки, суди судить; господиня — золото пряде, калачі пече; парубок — пасе коні, ловить дивного коня, струже стріли, ходить у походи й перемагає ворога, полює, садить сади; дівчина — шитінько шиє, ломить калину, плете віночок, стереже виноград, збирає малину, танцює, співає, білить, збирає золоту кору, шинкує, перевозить людей. Так і все оточення героїв подане у вищому ступені досконалості й привабливості: в господаря кам’яні двори, світлі світлоньки, нові тереми, столи кедровії, дверейка оріховії, віконця кришталевії, чаші срібні, золоті, обруси китайовії, килими все новії. В колядках постійно виступає епітет «новий», передаючи світлі відтінки й означаючи безжурне та повне статку життя. Подібне бачимо й у змалювані одягу. В господаря — шапка соболева, шуба королева, кошулька, як сніг біленька, шапочка, як мак, дрібненька, «дорогі шати чом на плеченька, дорогі шуби на лідвиченька, а червін чобіт та й на ноженька, дорогу шаблю та й до боченька». В господині — черевики саф’янові, злоті чобітки, шовкова сукня, перлова тканка, кований пояс, срібная згарда, «перстенець тліє, як сонце гріє», «хусточка горить без поломені». Ще щедріше й багатше змальовано одяги дівчини.