56. Зміст і персонажі героїчних легенд.

    Історично-героїчні легенди — це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов'язані з історичними подіями минулого. Вони пізніші за походженням, тому основна увага звернена на факти, а менша — на фантастичне у зображенні подій. Історичні легенди можна умовно вважати проміжною ланкою між легендою і переказом, бо в них нерідко вказується особа, з якою відбувався описаний епізод, конкретизується місце події, що не властиво для інших жанрових різновидів легенд, але є обов'язковою рисою історичних переказів. Однак, зустрічаються дуже давні легендарні історичні оповіді з елементами міфу чи надзвичайно фантастичні з рисами демонологічних легенд.

      З-поміж легенд історичного змісту можна виділити кілька тематичних груп.

      Героїчні, в яких діють фізично і духовно сильні особи, що надприродним чином за допомогою незвичайних властивостей, якими вони наділені, перемагають ворогів. Крім героїчних є топонімічні, етимологічні, ономатологічні — легенди про походження назв місцевостей, предметів, власних імен, — та топографічні — про походження гір, річок, долин, морів та ін. Вони і є найдавнішими у цій групі і сягають доісторичних часів.

      На межі міфологічної та історичної оповіді складені легенди про походження Дніпра і Десни, що були колись братом і сестрою, і посперечались, хто швидше бігає. Брат біг швидше, а сестра пробувала загатити йому дорогу, — тому Дніпро такий кручений і має багато порогів. Коли Дніпро добіг до моря перший, то Десна пошкодувала, що перешкоджала йому, «прихилилась до брата і злилась з його гирлами». Тепер Десна тече лівою стороною, а Дніпро — правою, і в ясний день видно, де Десна, а де Дніпро по кольору води.

      Ряд історичних оповідей знаходиться на межі з апокрифічною прозою. Такими, наприклад, є легенди про те, що вся територія вздовж Русла Дніпра була колись вкрита морем, і до Києва плавали кораблі з інших країн.

      Таких легенд апокрифічного характеру з ознаками історичної оповіді є чимало. Серед них поширені сюжети про підземні церкви чудодійні церковні джерела тощо. Велика кількість легенд про будівництво церков та монастирів. Наприклад, про чудо збудування Київської Лаври: Дванадцять братів-зодчих збудували її всю без риштувань, бо все, що збудували за день, ішло під землю, і наступного дня вони могли продовжувати роботу, стоячи на землі. Коли все було завершено, бані оковані золотом, церква за одну ніч вийшла з-під землі. У винагороду за роботу одинадцять попросили у Бога права бути похованими у Лаврі, а один взяв гроші. Але потім і він, збіднівши, повернувся назад, і, хоч не було досить місця в келії, примістився поміж братів, але й досі лежить із зігнутою ногою.

      Нерідко апокрифічні мотиви переплітаються з героїчними. Яскравим прикладом є легенда про Ватия. Перша частина — оповідь про будівництво Софії і Лаври, що їх нібито будували лаврські кріпаки під наглядом ченців. Поміж робітників був старший чоловік на ім'я Батий (в інших варіантах — Батій), якому з огляду на його вік дозволялося довше відпочивати, перепочивати вдень, після обіду. Невдовзі люди помітили, що весь час, коли він спить, над ним літає орел, кидаючи на нього тінь. Один лаврський чернець вичитав у книжках, «що воно значить», і сказав дати йому вольную і відправити геть, бо він «богатир-лицар, що колись і нас поб'є, і монастир зруйнує». Хоч Батий не хотів нікуди йти, бо був чоловік у літах, його вигнали, примусивши підписати «квиток, що не посміє грабувати Лавру і її ченців». Друга частина легенди — героїчного характеру. Батий опиняється в бусурманському царстві і, перемігши вороже військо, одружується з царівною і сам стає царем. Пам'ятаючи, як несправедливо з ним повелися монахи, він з допомогою тестя збирає велике військо і йде воювати Київ. Спочатку велить воїнам зруйнувати Софію і Десятинну, та залишити Михайлівський собор, «бо там ченці добрі, добре жили зі своїми кріпаками». А коли дійшов до Лаври, монахи впізнали його і показали підписаний ним квиток. Тоді він повернув назад, та посеред Дніпра луснув, а Київська Лавра запустіла так, «що в ній під престолом вовчиця дітей виводила».

 Чималий пласт легенд побудовано на основі традиції богатирського епосу, що особливо інтенсивно розвивався у період доби. Уже у вище поданих текстах, як бачимо, діють герої із надприродними вміннями, магічною силою. У багатьох усних творах з'являється персонаж билинного епосу — тип богатиря-змієборця, відважного захисника рідної землі. До найпоширеніших належить цикл легенд про Шолудивого Вуняку (чи Боняку), який відомий в усіх частинах Західної України. Легенда про Бонякове замчище оповідає про велетенського воїна-потвору, який їв людей, і йому в замок приводили найкращих хлопців. Коли черга прийшла до сина вдови, що недавно поховала чоловіка, вона вирішила перехитрити Боняку. Націдивши свого молока, вона спекла з нього пиріжки і навчила сина, як він повинен примусити велетня з'їсти пиріжок, а тоді сказати, що він його молочний брат. Поївши пиріжки і довідавшись про їх таємницю, Боняка відпустив хлопця. Але той залишився в його замку і, коли велетень заснув, вбив його, щоб врятувати своїх односельців від щоденної людської жертви Шолудивому Боняці.

            Подекуди трапляються прозові твори на теми билин або балад, побудовані на їх основі. Так, з билиною про Дуная співвідноситься Ряд легенд про Дунай. Подібний сюжет легенди про Переп'ят і Переп'ятиху, хоч у її розв'язці персонажі поміняні місцями: княгиня, Не дочекавшись чоловіка з війни, зібрала військо і пішла князеві назустріч. Не впізнавши його, вбила здалека стрілою, а тоді, зрозумівши, що це її чоловік, убила й себе.

      Сюжет про поєдинок воїнів використано у легенді «Богатирі» (про два гранітові камені коло Лоханського порогу на Дніпрі): два богатирі з різних берегів Дніпра мірялися силою, кидаючи камінні глиби через ріку. Один не докинув до другого берега, тому його камінь щe й досі лежить у воді. А другий — докинув і переміг, здобувши собі всю територію обабіч Дніпра. Подібні легенди з елементами богатирського епосу, казкової прози, що доповнюють факти історичної дійсності, побутують у всіх регіонах України. Вони становлять найдавніший пласт історичних легенд княжої доби, на основі якого виникли більш сучасні тексти про не такі давні часи.

      Хронологічно наступним історичним періодом, що породив численні оповіді героїко-фантастичного змісту, доба козаччини. Життя Запорізької Січі з рядом законів і табу, легендарні перемоги козаків, звитяжні подвиги окремих лицарів сприяли виникненню і побутуванню великої кількості легенд. їх тематика дуже різноманітна: уся історія від виникнення козацтва до зруйнування Січі супроводжується легендарними оповідями. Народ по-своєму пробував пояснити походження козаків: чи то з маленьких дітей, які заблудили або повтікали з дому; чи з воїнів, яких один магнат посилав на допомогу іншому, а вони вирішили не йти на службу і поселилися в степу; чи з дванадцятьох братів, які жили у лісі. У багатьох оповідях про козаків говориться як про окремий народ, що звався чорно-горами. Вони описуються як богатирі, наділені велетенською силою та надприродними якостями і вміннями: «запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, із води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман напускати, вміли й у річки переливатися. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верств бачили, що воно в світі робиться...».

      Як відомо з історії, серед козаків багато хто знався на чарах, займався спірітизмом чи магією, — їх називали характерниками (химородниками). Тому найбільше легенд присвячено опису надприродних здібностей чи незвичайних подій, пов'язаних із життям козаків, наділених такими якостями      Ряд сюжетів пов'язані з оповідями про зв'язок козаків із «нечистою силою». Усі вони об'єднані мотивом змови з чортом, якому за добру службу чи допомогу запорожець продав свою душу. Зокрема поширені розповіді про надприродних коней, які рятують господарів давіть за найскладніших обставин, бо насправді вони — перетворені у коней чорти. Також описуються епізоди, коли за якусь обіцянку чи службу диявол наділяє козака здатністю проходити непоміченим, знати речі, що відбуваються далеко, не гинути в бою: «Запорожці були великі галдовники (химерники), вони зналися з силою, що і кулі їх не брали».

      Окрім легенд про незвичайну силу і доблесть у бою, є чимало оповідей про фантастичне звільнення чи втечу з полону.

      Велика частина козацьких легенд присвячена конкретним історичним постатям. Найбільшою магічною силою з-поміж відомих запорожців народ наділяє кошового Сірка, якого козаки називали «превеликим характерником», а турки «шайтаном» (чортом).

      Цікавим є цикл легенд про надзвичайну силу Сірка після його третьої смерті (за народними переказами він умирав три рази і оживав, тому прожив 210 років). Багато сюжетів пов'язано з постаттю Б. Хмельницького та його таємничим скарбом, залишеним для нащадків. Легенди цієї групи окремими рисами, споріднені з міфологічними сюжетами. У них ідеться про закляті скарби, незвичайні ознаки їх місцезнаходження (наприклад, вогонь чи світіння), охорону їх заложними мерцями чи тваринами (наприклад, вовками, у яких перетворились власники скарбу; гадюками). Однак, на відміну від міфологічних легенд, тут згадуються конкретні історичні події, вказуються імена достовірних осіб — власників схованих багатств; їх точне місцезнаходження та призначення, заповідане під час запечатування скарбу: «Скарб на острові Стрільчому» (острів на Дніпрі біля притоки ріки Мокрої Сури), «Скарби на острові Кухарському» (проти села Андріївки Віль-нянського району Запорізької області), «Могила Пилипчина» (біля села Котівки Магдалинівського району Дніпропетровської області), «Льох Хмельницького», «Скарби Пилипа Орлика» та ін. Магічно-міфологічні елементи цих оповідей відіграють тут другорядну роль у порівнянні з описами історичних подій, козацької доблесті і звитяги.

      До історичних легенд належать також фантастичні оповіді про підземні церкви, які під час ворожих нападів увійшли в землю, і досі в них нібито продовжуються богослужби, а тому перехожі можуть чути з-під землі спів хору і звуки дзвонів.

      Героїко-патріотична тематика продовжує розвиватись у легендах періоду національно-визвольних рухів 17—18 ст. У їх основі лежать історичні події Коліївщини, Гайдамаччини, опришківського руху та ін., і центральними постатями є, відповідно, ватажки цих повстань — І. Гонта, М. Залізняк, У. Кармелюк, О. Довбуш, Л. Кобилиця. Вони теж наділяються надприродною силою і вміннями: руками ловити ядра гармат, ставати невидимими, силою магії звільнятись від залізних кайданів, перевертнем утікати з полону та ін. Деякі сюжети присвячені оповіді про те, як такі надприродні речі дісталися їх власникам. Так, наприклад, у легенді про  Довбуша говориться, що він, вбивши чорта, отримав силу, «що кулі його не беруть» («Довбуш і чорт»)- Подекуди таємнича сила є властивістю не самого героя, а якихось його речей (плаща, пояса, зброї), — тобто навіть у текстах 18 ст. спостерігаються очевидні елементи магії і фетишизму. Поширена у західному реґіоні легенда про Довбушеві чоботи, завдяки яким він був невловимий. Різні варіанти цього твору включають оповіді про 12 майстрів, які були одночасно й мисливцями, а тому самі полювали на звірів, з яких були пошиті чоботи (шкіра найшвидшого в лісі оленя зшивалася жилами найміцнішого ведмедя). Незвичайність процесу виготовлення напівказкового взуття героя доповнюється описами таємничого будиночка в лісі, спеціально для цього побудованого; магічних властивостей звірів та надприродних умінь самих майстрів.

      У циклі легенд про Кармелюка, який прославився не лише силою, а й численними втечами з в'язниці та каторги, переважає саме ця тема у різних її інтерпретуваннях (магічні перетворення.)