40. Питання жанру балади. Специфіка літературної і фольклорної балади.

Балада- жанр фольклорної і літературної любовної лірики у провансальській літературі (південь Франції),яку в середні віки (12013ст.) там співали як пісню до танцю. У 13-14 ст. балада стала популярною в італійських поетів (А.Данте,Ф.Петрарка), відокремилась ід танцюі впродовж 14-18 ст. видозмінюючись , ввійшла у літератури інших країн. У Франції літературна балада була строго канонічною 28-рядкового вірша зі складною системою римування, в Англії – вільної строфічної поеми, у слов’янських країнах «баладою» стали називати великі за обсягом фольклорні ліро-епічні пісні з розгорнутим гостро драматичним сюжетом і трагічною розв’язкою, в якій виражена , іноді із застереженням чи каяттям , моральна оцінка поведінки і вчинків персонажів – злочинців і їхніх жертв . В Україні такого типу Балада була популярна і зберегла свою продуктивність ще й у 20 ст. Морально-етичні засади української народної балади такі ж як і в казки, з тією тільки відмінністю,що в казці морально-етичний ідеал утверджується позитивною розв’язкою конфлікту без дидактичних сентенцій, а в баладі-трагічним фіналом і часто з повчальним висновком. У баладі, як і в казці, аморальний вчинок, злочин неодмінно обертається проти злочинця , порушника народної моралі : розбійники-брати мимоволі вбивають своїх рідних і самі гинуть («Жила вдова на Подолі»), підмовленого коханкою вбивцю дружини «в дрібний мак рубають»;дівчині-зрадниці, яка послала нареченого за тройзіллям , шабля стинає голову («Тройзілля»); а зла свекруха руйнує сім’ю синові і призводить до смерті невістку та перетворення її у тополю («Тополя»). Найдавніші відомості про українські балади належать до 16 століття («Дунаю, Дунаю , чему смутен течеш?», «Стефан-воєвода»). Тематика балад дуже широка , подібні сюжети , як і в казках . часто трапляються і у фольклорі споріднених народів, що спонукає дослідників дошукуватися їх витоків, проте у кожного народу вони мають свою яскраву національну стилістику. Українські народні балади мають форму астрофічного вірша, в них незвичайна фабула (фабула-хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку.),персонажі з пристрасним характером , драматично напружена дія , раптова розв’язка, іноді з фантастичним елементом. В українському фольклорі байка- особливо продуктивний жанр навіть у 20 ст, зокрема у вигляді новинкарної розповіді про місцеві драматичні події(їх називають піснями-хроніками ). Баладні сюжети нерідко суголосні з ліричними піснями у вигляді сюжетних ситуацій або просто ліричного фрагменту балади , з дума мами(однойменні балада і дума «Проводи козака», балада «Син виганяє із дому свою стару матір » і дума «Бідна вдова і три сини »), з казками, з легендами, з історичними піснями і з іншими жанрами. Традції баладного сюжето творення якнайкраще збереглися в регіонах Карпат. Дослідники роблять спроби каталогізувати сюжети балад(Олексій Дей Українська народна балада.-к.1986) Поряд з родинно побутовими баладами українці створили багатий фонд балад історичної тематики – козацької (про Байду,Нечая, Саву Чалого, трагічну долю бранців у турецькій неволі),чумацької,гайдамацької,опришківської – аж до найновішої доби про боротьбу у 20 ст. повстанців і підпільників проти іноземних окупантів краю. Цей жанрово-тематичний пласт фольклорної історіографії разом з іншими жанрами (історичними піснями, думами,переказами тощо)творить багатогранний образ народу-борця за свободу і свою державу,відображає героїку і самопожертву патріотів , звірячу жорстокість поневолювачів. Існують різні класифікації балад: за походженням (ґенезою) конфліктів (з анімістичними і міфічними ознаками,родинними соціальними,історичними ); за тематикою: магічно-епічні, легендарні,любовні,родинні,соціальні,історичні, героїчні, нещастя і катастрофи, жорстокі вчинки,гумористичні. Щоб уникнути еклектизму(еклектизм-механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій.) такої класифікації ,Олексій Дей та укладачі видання академічного корпусу балад (Балади кохання та дошлюбні взаємини 1987; Балади. Родинно-побутові стосунки 1988) використали спрощений тематичний поділ балад, в якому через цензурні міркування не міг мати місце цикл про боротьбу із московськими окупантами в 20 ст. Фольклорна балада справила великий вплив на літературні,особливо в добу романтизму. Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості. Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського («Пані Твардовська», «Рибалка»), Л. Боро-виковського («Маруся»), М. Шашкевича («Погоня»), І. Ва-гилевича («Жулин і Калина»). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський («Верба»), Я. Що-голев («Чумак»), Ю. Федькович («Рекрут»). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку («Керманич», «Князь Олег»), Лесі Українці («Калина», «Королівна»). 

(Дослідники: Григорій Нудьга Українська балада,1970 ; Олексій Дей Українська народна балада 1986;)