53. Принципи кумуляції у фольклорі. Кумулятивна казка

Принцип кумуляції полягає у багатократному повторенні тих самих дій або елементів, доки створений таким чином ланцюг не розірветься або не розплететься у зворотному порядку:

“Був собі чоловік жовна, мав він дев’ять жінок з дев’ятої — восьму, з восьмої — сьому, з сьомої — шосту, з шостої — п’яту, з п’ятої — четверту, з четвертої— третю, з третьої— другу, з другої — одну, з одної— жодну”.

Цей принцип поширений у казках. Найпростішим прикладом кумулятивної казки є відома всім “Ріпка”, де по черзі, для того, щоб вирвати ріпку, приєднуються різні персонажі, нарощуючи силу. Принцип кумуляції — один із основних художніх прийомів також у замовляннях, який вказує на їх архаїку. Але замовляння як і кумулятивна казка, будуються не тільки за принципом ланцюга, але й за різноманітнішими формами приєднання, нагромадження, наростання, які зрештою втрачають всяку очевидну (“людську”) логіку і є досить герметичними для тлумачення: “Золотий хрест — на лобі, золотий меч — у грудях, а вовчі зуби — у плечах...”.

Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (від лат. cumulatio — збільшення, накопичення, cumulare нагромаджувати, посилювати). Композиційно-структурними ознаками вони відрізняються від казок інших типів, що дає підставу виділяти їх в окрему групу. Кумулятивні казки будуються на багаторазовому повторі однієї ланки, за допомогою чого відбувається нагромадження: вибудовується ланцюг, послідовний ряд зустрічей чи відсилань, обмінів тощо. Ланцюг, створений внаслідок повторення одних і тих самих дій чи елементів, вкінці обривається або розплутується у зворотному порядку. Ґенетично ці твори сягають глибокої давнини і, на думку дослідників, походять із замовлянь, до яких вони подібні за своєю структурою. У кумулятивних казках немає опису подій сюжетного порядку (сюжет, як такий, взагалі відсутній). Навпаки, всі події незначні, неважливі, тому створюється комічний контраст з непомірним їх наростанням чи несподіваною кінцівкою. В. Пропп визначає два осносних види кумулятивних казок: 1) ланцюгові (від нім. Kettenmdrchen) чи формульні (від англ. formulatales) та 2) епічні. Ланцюгові (формульні) чи докучливі казки, очевидно, найдавніші за походженням, найближчі до замовлянь, і зберігають зв´язок із давньою системою поглядів. Такими є твори «Як курочка півника оживила» (чи «Півник та курочка»).Кінець таких казок несподіваний, необґрунтований: не пояснюється, чому всі відмовляють головному персонажеві, лише хтось один без вагань виконує його прохання, і казка завершується. У таких творах основою оповіді є діалог, який будується з коротких та однотипних фраз. Часто цей діалог комічний. Епічні кумулятивні казки це — група творів з подібними типами кумуляції, при якій однакові ланки або приєднуються одна до одної, перечислюючись підряд, або щоразу доповнюють уже існуючий ланцюг. Як і в ланцюгових, у цих казках поширений мотив послідовних зустрічей головного персонажа: колобок, втікши від діда з бабою, зустрічається з зайцем, вовком, ведмедем, лисицею. У цих зустрічах спостерігається певна градація. На відміну від творів першого типу, епічні кумулятивні казки, як правило, завершуються несподівано, моментально: ріпку виривають, коза-дереза втікає у далекий ліс, лисичка з´їдає колобка, ведмідь сідає на кінську голову і роздушує всіх тварин. Лише окремі казки завершуються так само, як ланцюгові. До них відносимо твори типу «Як чоловік вола продавав»: чоловік іде на ринок продавати вола, по дорозі міняє його на корову, корову — на теля, теля — на вівцю, вівцю — на козу, козу — на індика, індика — на гуску, гуску — на качку, качку — на курку, курку — на шило, шило — на голку, яку губить у сіні.