51. Жанрові особливості народної казки. Зміст, структура та особливості поетики чарівної казки.

Казка – фольклорний розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, приказки й прислів’я, загадки й замовляння. Термін “казка” походить відслова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до найдавніших форм народної творчості. Вони дуже популярні серед усіх народів світу й відзначаються захоплюючим сюжетом.

Народна казка – це оповідання, фантастичний зміст якого виражає морально-етичні ідеали народної філософії про перемогу добра над злом: правди над кривдою, брехнею гуманності людяності над жорстокістю, бездушністю, розуму над глупотою, щедрості жертвеності над скнарістю. У народній казці зазвичай фантастичний багатоподійний переважно драматичний сюжет з неоднократними повтореннями-ретардацією(прийом, який полягає у штучному уповільненні розгортання сюжету, дії шляхом введення в художній твір вставних сцен та епізодів, описів природи) з повною байдужістю до визначення місця і часу дії. Народній казці притаманні виразні образи –антагоністи(персонажі, який є ворогом головного героя чи героїв)антиподи(злотворці і добротворці, чудесні помічники. У сюжеті народної казки часто присутні чудесні перетворення і неодмінно позитивна розвязка, щасливе закінчення без якого було б не можливим утвердження головної ідеї твору. Народні казки мають декілька особливостей, наприклад, у казках завжди зустрічаються числа 3,7,9,12 (відгадати 3 загадки, 3 випробування, 3 брати, 12 голів у змія). Ці числа вважалися у слов'ян магічними. Вони створюють динамічну ритміку оповіді, та сприяють запам'ятовуванню казки. Дуже цікавими є також зачин та кінцівки казок: «Був-не-був, та кажуть люди, що був», «А вони й досі живуть, хліб жують і постолом добро возять». Вони називаються формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними). Також типовими для казок є багато прислів'їв, приказок, порівнянь та загадок. Загадки взагалі стали майже невід'ємною частиною народних казок. Ще можна зустріти своєрідні загадки-завдання (за ніч викорчувати ліс). Ці загадки є художнім засобом звеличення сили героя. Загалом пісні, прислів'я, загадки та ін. роблять казку жанром найзручнішим для пізнавання досвіду, проблем, ідеалів рідного народу.

Іноді казки засуджували несправедливі закони та традиції давнини. Так, наприклад, у казках ми часто зустрічаємо трьох братів. Старший з них є найбагатшим, а найменший — найбіднішим. Молодшого брата наділяють красою, кмітливістю та щедрістю, що й допомагає йому в житті, і наприкінці він завжди знаходить своє щастя. Таким чином, казка засуджує старовинний закон успадкування майна старшим братом.

Казка служити для самопізнання людини – наголошував І. Франко. Все зневажене, покривджене, беззахисне, безпомічне у народі і людському суспільстві у Народній казці винагороджується, морально вивищується над кривдниками і гординею, в цьому і полягає її виховний потенціал.

Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно та в хронологічній Послідовності. Елементи сюжету завжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється. Поширене явище — наявність кількох кульмінацій, часто однотипних за силою та емоційним напруженням. Співвідношення елементів сюжету завжди стале. Експозиція — коротка та чітка. У ній, як правило, повідомляється про місце або час подій. Зав´язка оповіді теж традиційна і не відзначається великою різноманітністю. Це може бути наказ виконати певне завдання (зрубати дуб, що виріс біля царського палацу; вбити змія, що вимагає данини чи жертви; знайти наречену для себе або царя тощо). Часто дія починається зі завданої шкоди (хтось краде яблука чи витоптує пшеницю) або біди, що трапилась несподівано (захворів батько або цар, Вихор чи Змій вкрав царівну).

Розвиток дії завжди динамічний — головний герой вирушає в нелегку дорогу «в тридев´яте царство», яке сприймається як потойбічний світ. Цьому може передувати коротка підготовка (випасання коня, виготовлення взуття, палиці чи зброї — булави, меча тощо). На шляху герой зустрічає незвичайних людей, представників природи, чарівних істот, від яких нерідко отримує магічних помічників чи поради на майбутнє.

Основні події розгортаються у потойбічні — іншому царстві, з якого герой повинен взяти необхідну йому річ — молодильні яблука, живу воду або викрадену царівну. Для цього персонажеві доводиться долати надзвичайні труднощі та проходити страшні випробування, які йому вдається витримати лише завдяки чарівній силі його помічників.

Найпоширеніша кульмінація чарівної казки — двобій героя та антигероя (Змія, Кощія, злого царя), який, як правило, завершується перемогою героя. Після головної кульмінації можуть бути ще кілька. Наприклад, заслуги героя присвоює лжегерой, який забирає свідчення перемоги (голови Змія, молодильні яблука тощо) та наречену собі. Тому головному персонажеві доводиться відстоювати свою перемогу ще раз. Кульмінаційним моментом може бути смерть героя та його оживлення живою водою. Поширеним видом допоміжної кульмінації є сцена втечі героя та погоні за ним родичів вбитого ворога.

Розв´язка завжди проста — зло переможене, встановлена справедливість, злотворці покарані, добротворці нагороджені за свої вчинки; головний герой отримує царство і наречену, з якою вони «живуть і дотепер, якщо не повмирали». Традиційна кінцівка утверджує непереможність добра і невмирущість його творців.

Такий порядок сюжету вимагає певних законів композиції, що підтримується традиційно усталеними формулами, за допомогою яких будується оповідь, її елементи пов´язуються між собою. Це — ініціальні формули, медіальні та фінальні. Ініціальні формули— сталі початкові елементи оповіді, пов´язані з її зачином. Вони поділяються на дві групи: До першої групи входять хронологічні (формули часу), якими окреслюється часова ознака розказуваних подій, типу: «Одного разу, а було це дуже давно, жив собі чоловік...», «Колись давно жили собі...», «Колись-то давно, не за нашої пам´яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі...»,

Другу групу складають топографічні що вказують на те, де відбувались описані події. До них відносимо зачини: «За льодяними горами, за синіми морями жив собі...», «Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив один цар...», «Було це в сімдесят сьомій державі,

медіальні формули — сталі елементи опису зображення персонажів, предметів, обставин, дій тощо, в середині оповіді. (: «А парубок був такий гарний, що царівна, як побачила, так і закохалась одразу» «Справжній лицар (богатир)», «такий, що п´є, п´є і не нап´ється») Фінальні формули - сталі завершальні елементи казкової оповіді. Разом з ініціальними вони утворюють своєрідне обрамлення казки. Фінальні формули можуть бути різними. Частина з них стосується подій, описаних в казці: «І стали вони жити-поживати і добра наживати», «І жили вони довго, може і тепер живуть, коли не повмирали». Інші вказують на завершення оповіді: «І казка ся минула», «І не знати, як там було далі, бо казці кінець», «А так при сім слові ви живіть здорові, а казці кінець». У багатьох є елемент похвали оповідачеві, натяк на винагороду за розповідь: «А я молодець, що знаю казці кінець».

Чарівна казка як жанр є своєрідною контамінацією інших жанрів. Увібравши в себе елементи давніх та сучасних їй фольклорних різновидів, вона водночас стала основою та джерелом розвитку інших народнопоетичних жанрів. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов´янських землях зародилася задовго до християнської епохи (про що свідчить надмірне переповнення її язичницькими культовими елементами, поглядами на життя, мораль та людські стосунки), донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень і традицій наших предків.