42. Особливості сюжету і композиції народних балад

Українські балади різноманітні за тематикою. Вони об’єднують твори про трагічні випадки з родинного життя та про драматичні суспільні й історичні події. Родинно-побутові балади розкривають традиційну сферу сімейних відносин з її моральним устроєм та стереотипами. Балади на історичну тематику близькі до історичних пісень, однак вони не ставлять за мету відобразити певну подію, а зосереджуються на вираженні емоцій, викликаних цією подією. Окремі балади звертаються до соціальних сторін народного життя. За своєю внутрішньою організацією вони наближаються до соціально-побутових пісень.

Основою тематики українських народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. На відмінну від родинно-побутових чи суспільно побутових пісень, де події обмежуються лише повсякденним життям, балади зображують дещо екстраординарні події. Елементи фантастичного пояснюються давніми язичницькими віруваннями наших предків. Характерною ознакою балад є метаморфоза, де людина перетворюється в пташку, квітку тощо. Але якими б незвичними були події, все ж таки героями залишаються звичайні люди. Дослідники цього виду творчості виділили одну суттєву особливість — трагізм. Закінчення балад завжди нещасливе. Відтворення гострих конфліктів та емоцій в момент найвищого психологічного напруження, викликають глибокі зворушення та співчуття.

Балади бувають:

Історичні

Міфологічні

Ліричні

Трагедійні

Розбійницькі

Сімейно-побутові

Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання. У часи первіснообщинного ладу перешкоду чинили батьки. Якщо дитина не корилася, мати силою влади, прокляття за непослух перетворювала її на камінь, птаха, дерево. У найдавніших баладах перетворення є покаранням, у хронологічно пізніших — перетворення відбувається після загибелі, смерті героя та є виявленням торжества.

Фольклорна балада представлена ліро-епічною піснею з драматичними і трагічними конфліктами особистого, родинного, побутового чи громадського життя, історичної минувшини. Така балада, залежно від локально-етнічної традиції виконувалася сольно або хором, часто входила до репертуару кобзарів, бандуристів, лірників. У фольклорних баладах розрізняють історичну баладу та міфологічну. Історична зберігає пам’ять про боротьбу зі степовиками, польською шляхтою, російськими колонізаторами, містить мотиви гайдамацької, козацької, стрілецької та повстанської героїки, «турецької неволі», руйнування Запорозької Січі, тяжкої кріпаччини тощо. Міфологічна звертається до прийомів метаморфози.

В історичних баладах головну увагу перенесено з конкретних історичних обставин на фабулу. В основу їх змісту покладено епічну оповідь про яку-небудь незвичайну, часто трагічну подію, що випадає з низки буденних явищ щоденного життя, порушує усталену традицію. Вони мають здебільшого постійне коло тем: помста за зраду в коханні, заклинання, намовляння, що спричиняють трагічний кінець тощо. Проте сюжети таких балад обов’язково мають історичну основу.

Численні балади відтворюють історичне минуле про турецьку неволю, про криваві січі з чужоземними людоловами і поневолювачами, про доблесть славних запорожців. Картини молодецьких герців змальовано як бенкети, а загибель козака часто асоціюється з одруженням. За традицією, після загибелі воїна військо поверталося додому з конем убитого. Там на козака чекала мати, але страшну звістку приносити важко. Тож у фольклорних творах матерям передають лиху новину зозуля або кінь.

«Бондарівна» («У містечку Богуславку») — яскравий приклад історичної балади. Свавільний, жорстокий, охочий до злочинних розваг пан Каньов-ський обирає чергову жертву — вродливу та горду Бондарівну. В українській народній творчості під іменем пана Каньовського, як гадають, названо канівського старосту середини XVIII століття Миколу Потоцького. Із панської примхи він одягався в козацький одяг, а побачивши вродливу дівчину, ставав із нею до шлюбу. Наступного дня велів гайдукам убити свою жертву і справляв пишний похорон. Свавіллю родовитого шляхтича дівчина вчинила опір. Розтлінність, аморальна потворність Каньовського й ідеальна невинність, дівоча чистота, цнотливість Бондарівни не можуть ужитися. Неминуче постає трагічний фінал.

Серед історичних балад відомі також «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «Поле ж моє широкеє», «Ой пила, пила та Лимериха» та ін. До міфологічних балад можна віднести «Ой чиє то жито, чиї то покоси» (невістка перетворюється на тополю).

І. Франко — один з найретельніших дослідників баладних пісень. На теперішній час найпомітнішими в дослідженні балади є праці П. Лінтура («Народні балади Закарпаття», Львів, 1966), книга Н.А. Нудьги «Українська балада» (К., 1970, в якій, однак, більше уваги приділено літературній баладі), а також праці С. Грици («Мелос української народної епіки», К., 1979) та монографія О. Дея «Українська народна балада» (К.: Наукова думка, 1986) та ін