32.Особливості жанру і тематика билин

Билини — це героїчний епос Київської Русі, який виник у княжу добу — в період зламу світогляду древніх русичів. Це відображено в їх змісті: співіснування у них двох світоглядних систем — міфологічної та християнської, що не протиставляються, а взаємопереплетені у цих текстах, можуть означати, що і в дохристиянський період русичі мали епічну традицію, уламки якої дійшли до наших днів.

Головну роль відіграють не міфічні істоти, а реальні люди з незвичайними можливостями, вміннями, великою силою. Оскільки слово «герой» у билинах не зустрічається, деякі вчені схильні називати їх богатирським епосом, (бо слово «богатир» від «бого-тур» вживалося в русичів на означення людини з надприродними здібностями). Але, незалежно від назви, усі центральні образи билини мають основні риси міфічних героїв. Так, наприклад, Ілля Муромець сам знищує ціле військо ворогів, поборює міфічну істоту — Солов´я-розбійника, може пройти непрохідним лісом, однією рукою рве дуби з корінням, а другою мостить мости. У билинах є й інші риси праслов´янської міфології: поряд з історичними постатями ворогів, від яких боронили руську землю княжі витязі, зустрічаються і вигадані чи містичні істоти, такі як змій-горинич, якого поборов Добриня, зустрічаються елементи фантастики, а подекуди справжні-таки казкові сюжети. Тому без сумніву можна вважати, що билини на рівні з казками є найдревнішим українським епосом, який повною мірою увібрав у себе міфологічне мислення праслов´ян, трансформувавши окремі елементи міфології, використав їх для зображення своїх національних героїв.

Варто особливо підкреслити, що, незважаючи на наявність міфологічних елементів, билини є історичним епосом, а не художнім вимислом. Просто в процесі побутування епос, в якому відображені достовірні події, обростав рисами народної фантазії, даючи своєрідний синтез. І навіть у билинах з казковими елементами переважає історична конкретика: точне вказання місця подій (Київ, Новгород, Чернігів), відтворення імен київських князів та їх нащадків, кожному з яких відповідають певні подвиги чи життєві ситуації. Вони в основному збігаються з літописними записами про діяння та особисте життя того чи іншого князя. Отже, для українців билини є справжнім історичним епосом. А те, що російські дослідники (хоча не всі) вбачають у ньому лише міфологічні тексти, пояснюється тим фактом, про який нагадував М. Грушевський: великоруси роблять все для того, щоб не назвати цей епос київським, бо, за визначенням самих росіян, «Київ ввійшов до великоруської галузі руського дерева як казкова столиця ще більш казкового Володимира — красного солнышка».

Термін «билина» ввів у фольклористику російський збирач і видавець фольклору П. Сахаров у 1839 р. До того це слово побутувало в народі в іншому значенні — «те, що було». У такому сенсі воно зустрічається у «Слові о полку Ігоревім» («по билинам сего Бремені»). Першопочаткова назва цього жанру була «старина» або «старинка». Так свої твори називали виконавці билин. Ця назва досі збереглась у районах їх побутування — північних територіях Росії та на Кавказі (реґіонах кавказьких козаків).

М.Грушевський про билини.

У билинах містяться відомості про риси культури і суспільного устрою в билинної Русі, причому вони настільки архаїчні, що повинні бути віднесені не до Київської Русі, а до більш стародавній культурі. Ці відомості послідовниками Рибакова відкидалися від того, що ті не вкладалися в їх концепцію, їх супротивниками - тому, що філологи не могли вірно оцінити ці відомості.

У плані датування одним з найважливіших ознак є вільне носіння зброї у побутовій обстановці героями билин. У Московській Русі такої традиції не існувало, що виключає складання билин в московський період. Ще одним важливим фактором датування билин є неодмінна іменування Києва столицею держави. У зв'язку з цим та іншими факторами верхньою межею складання билин буде перша третина XII ст., Як закінчення періоду існування єдиного київської держави.

Російський героїчний епос увібрав у себе загальнослов'янські, праслов'янські і навіть дославянськими образи і мотиви, тому нижню межу нашого дослідження встановити дуже важко. Орієнтовно цією межею буде V ст. Це Велике переселення народів, час бурхливих подій, які не могли не відбитися в епосі. У V ст. вперше виникає на сторінках середньовічних авторів етнонім «рус» («рос»). Саме V ст. став фактично стартовим моментом східнослов'янського етногенезу, під час якого необоротно змінилися соціальні та побутові реалії східнослов'янських народів, відображені в билинах.

Коло джерел, що стосується теми нашого дослідження необхідний і достатній. У відповідності зі специфікою нашої роботи, він включає в основному літературні джерела. Це безпосередньо самі билини, в яких можна виділити кілька головних шарів:

1. Билини про старших богатирів (Святогора, Волхе Всеславьевича, Михайле Потика, Вольге Святославича).

2. Билини про головних героїв російської епосу (Іллі Муромця, Добриню Никитиче і Альошу Поповича).

3. Билини героїчного циклу («Василь Казимирович», «Суровец Суздалец», «Сухман» та ін.)

4. Билини київського циклу («Дунай», «Соловей Будимирович», «Дюк Степанович», «Чурила Пленковіч», «Ставр Годинович» та ін.)

5. Билини новгородського циклу (про Садко і Василя Буслаєва).

Велике значення має такий наративний історичне джерело, як «Повість временних літ», - саме на ньому грунтуються дослідники історичної школи биліноведенія.