23. Проблематика народної думи про Івася-удовиченка, Коновченка

Дума належить до найпопулярніших серед дум про лицарську смерть козака. Невипадково вона була записана більше ніж у 50-ти варіантах, однак важко прив’язати думу до якогось конкретного історичного моменту. Перша публікація припадає на 1819 рік. Мотиви цієї думи широко використав М. В. Гоголь в повісті «Тарас Бульба». В творі через відважного молодого патріота - воїна розкривається тема захисту рідної землі. Син удови Грицихи Івась першим стає в ряди захисників Вітчизни. В поєдинку із загарбниками Івась показує себе справжнім героєм. Три подвиги здійснив Коновченко, багато ворогів знищив, але напився горілки і був убитий бусурманами. У думі майстерно описується доля матері Івася, вдови - селянки, яка не діждалася сина і, зрозумівши, що він загинув, мати: «Вся обомліла, Удариться крижем о сирую землю… Нещасна Знедолена звертається до козаків: «Отепера, козаки, панове - молодці, Пийте да гуляйте, Разом похорон і весілля одправляйте!» Дума цікава за своїм стилем. Її автори гіперболізують подвиги мужнього воїна, в його образі помітна спільність із казковими богатирями. Твір увібрав у себе елементи казок, легенд, пісень, колядок. Це сприяло широкій епічній розповіді про героїзм народних мас у боротьбі з іноземними загарбниками. Основою сюжету думи є реальна історична подія — похід полковника Філоненка в 1628 р. з охочекомонним військом на Тягиню. Зміст цієї думи, так само як і інших історичних дум, підтверджує досить високий рівень точності фіксації історичних подій народною пам'яттю. Дума правильно називає Філоненка корсунським полковником, наголошує, що він очолював саме "охоче", а не реєстрове військо у даному поході, точно описує маршрут, яким простували козаки з правобережної Наддніпрянщини до Бессарабії, нарешті, згадує, що ворогами козаків були "турки-ногайці" — майже невідомі в інших думах. Ідеться про поганців Буджацької та Єдисанської орд, які кочували між пониззям Південного Бугу і Дунаю; Тягиня лежала в центрі цієї місцевості й була окупована турками. Події, описані в думі в поетичній формі, підтверджуються писемними джерелами, що були виявлені М. Плісецьким лише в середині XX ст. Отже, тривалий час дума фактично була єдиним джерелом інформації про похід полковника Філоненка на Тягиню початку XVII ст. Цілком історичною видається також соціальна й моральна основа твору. Головний герой думи — Івась Коновченко — за походженням городовий козак, що займається й хліборобською справою. Обернення козаків на селян, з усіма можливими негативними наслідками для них, було постійною загрозою для сотень тисяч людей. Часто покріпачували навіть удів реєстрових козаків, до яких належала мати Івася. Тому прагнення героя піти у похід з "компанійським" охотним полком Філоненка пояснюється не тільки бажанням боротися проти турків, а й спробою закріпити свою приналежність до козацтва, до якого належав його батько. Звертаючись до морального змісту думи, слід зазначити, що в ньому відображено традиційне шанування матері, залежність від неї, фатальна сила материнського прокляття, яке не можна відкликати; навіть після того, як мати простила сина, він приречений на загибель. Знаряддям лихої долі стала горілка, якої невчасно напився герой, що й призвело його до загину. З'ясування прототипу героя думи Івася Коновченка — питання досить складне. Дослідити його спробував М. Плісецький. З думи відомо, що батька героя звали Грицем (матір Івася називають не тільки "Коновчихою", а й "Грицихою"), походив він, імовірно, з Канева (у деяких варіантах думи герой зветься Канівченко). Сам Івась (пестливе від Іван) проживав у Черкасах. Очевидно, перед нами постає, зважаючи на виняткову історичність усього твору, Іван Григорович Коновченко, хлопець із Черкас, козак, якому не пощастило потрапити до реєстру, хлібороб за реальним станом. Загинув він у поході дуже молодим, проте завдяки великій мужності й відвазі залишився у народній пам'яті, серед пантеону народних героїв. Історичний зміст думи не дає підстав припустити, що вона має давніше походження, аніж події 1628 р. Тим часом це джерело має ряд особливостей, характерних для давньоукраїнських билин. Передусім — центральний богатирський образ думи. Дослідники висловили припущення про схожість образу Івася з образом билинного богатиря Михайла Даниловича та інших героїв давнього епосу. Це і традиційна однакова відповідь на образливі зауваження щодо юного віку героя, і пророчий сон та інші деталі. Таким чином, можна стверджувати, що на початку XVII ст. билинний епос був ще настільки життєвим, що справляв значний вплив на формування нового різновиду усних історичних джерел — українських героїко-епічних дум. "Ідучи зі станції Баранове поле (коло Злотополя), довідався від візника, що те село було власністю славного козацького полковника, який помираючи зоставив малолітнього ще сина - Івана Коновченка. Коли доріс він до молодих літ, зародилася у нього жадоба до війни, але не міг підібрати собі коня, хоч перебрав два табуни. Тоді довідався від матері, що військовий батьківський кінь був відданий за дві пари волів. Відібрав коня, а воли повернув назад і вже матір ніякою неправдою не могла його утримати вдома. Біля Баранового поля тягнеться долина, замкнута горами, на якій Іван сам розгромив вороже військо. Заздрісні товариші, підпоївши молодого Івана виставили його в "танець з ворогом", в тім бою він і поліг. Кінь козацький бігаючи та ржучи по степі, оголосив смерть козацьку. Всіх узяв тоді жаль і вони насипали йому могилу, яка до цього дня називається "Син Козацький". На могилі стирчить стовп, на якому має бути напис, але ввечері не зміг розібрати. Долину ту на честь Івася називали "Черкес" , бо його за мужність та винахідливість так називали. Про того Івася є дума в люду українського , яка відноситься до 1684 р... Думу ту співав нам старий лірник з села Пашковка Київського повіту. " Івась Удовиченко, Коновченко. Записано П. Я. Лукашевичем в 1832 р. від кобзаря Івана Стрічки біля м. Ромни.