20. Характеристика основних поетичних засобів у народних думах.

Дума- жанр(вид)суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу,який виконували мандрівні, переважно незрячі,співці- музиканти-кобзарі, бандуристи у Центральній та Лівобережній Україні. Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

У структурі дум є більш чи менш виражені 3 частини: заспів(«заплачка»), основна розповідь, закінчення («славослів’є»). Вірш думи-нерівноскладовий, без поділу на строфи-куплети,з неусталеним римуванням, з інтонаційно-смисловим поділом на уступи-тиради, що у співі формально можуть починатися вигуками «ой»,а завершуватися «гей-гей». Тобто рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Рядки не мають визначеної сталої кількості складів (буває від 5—6 до 19—20 і більше складів у рядку), у свою чергу уступи не мають сталої кількості рядків (буває 2—3, а буває 9—12). Імпровізацію дум полегшує вільне, нестале римування. Переважає дієслівне римування, яким поєднуються 2—3 рядки, а часом і більше — до 10 рядків підряд зі співзвучним кінцем. Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом (протяжним наспівним промовлянням).Це була своєрідна форма декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Думи споріднені з голосіннями характером імпровізації. У дум пливка, змінлива форма, тому їх важко вивчати дослівно. Декламування дум ритмікою подібне до «церковної відправи» - Ф. Колесса. Рими в думах переважно дієслівні,в поетиці-характерні розгорнуті заперечні паралелізми (найчастіше у заспіві),традиційні епітети(земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений,каторга бусурманська,тяжка неволя, мостивії пани), тавтологічні вислови, синонімічні (хліб-сіль,мед-вино, друзі-молодці, сребро-злато, Січ-мати, п’є-гуляє, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, орли-чорнокрильці ,турки-яничари), коренеслівні (піший-піхотинець, жити-проживати), різноманітні фігури поетичного синтаксису (риторичні запитання, звертання, повтори, інверсія,анафора),традиційні епічні числа(3,7,40).Стиль дум- урочистий, піднесений. Цьому сприяє використання архаїзмів (златоглави, глас, сребро, злато, рече). Епічність і урочистість дум підсилюється ретардацією-уповільненням розповіді через повторення фраз-формул. Ліризм дум підсилюється застосуванням здрібніло-пестливих форм типу неділенька, матіночка, братик ріднесенький, зозуленька, миленький, сивенький, жалібненько та ін.

Важливу поетико-змістову функцію виконують в думах риторичні запитання, риторичні оклики, звертання, як, наприклад, «земле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», а також анафора (єдинопочаток).