14. Обряд збирання врожаю. Цикли жниварських пісень

Окрему специфічну ланку в річному календарному колі обрядової народної поезії становлять жниварські пісні . Найпомітнішою їх рисою є безпосередній зв’язок із працею, з трудовою діяльністю хліборобів у тяжку, але найрадіснішу і найврочистішу її пору — пору збирання врожаю. Зміст жнивного обрядового пісенного циклу — похвала ниві, хлібу, врожаю і трудівникам — такий же давній, як і землеробство.

Ці пісні можна розділити на три групи: зажнивні — співані на початку роботи, жнивні — під час збирання на ниві і обжинкові (або зажинкові), що співалися при закінченні праці, дожинанні останніх снопів, при вбиранні «бороди» і звиванні вінка, по дорозі до двору господаря, перед обійстям, на подвір’ї і в хаті за столом під час пригощання.

Зажнивні пісні в деяких місцевостях України починалися похвалою першому нажатому на ниві снопу. Піднісши його вгору, одна із жниць звертанням-речитативом до цього снопа («воєводи») бажала радісних і спорих жнив, ніби наворожуючи багаті їх наслідки. Починаючи з цього обряду, мотиви величання золотої ниви і її трудівників проходили через усю жниварську пісенність. В зажнивних піснях він освітлений піднесеним почуттям хліборобської гордості і хвилювання, теплим ставленням до врожаю, незважаючи на те, що часто-густо доводилося збирати хліб на чужому полі. Своєрідний вислів знаходить він і в домінуючому в цих піснях «обспівуванні» господаря і господині, яких називали «пан» і «пані». Ці слова мають тут не соціальний, а величальний зміст («паном» є і бідний господар, і сусід, у якого толока, і т. ін.). Їх вихваляють за лагідне ставлення до женців, добрий обід, вчасний полудник чи ранню вечерю (тоді в піснях «пані пишна, як у саду вишня», а «пан — соловейко», бо «пускає раненько»), або ж добродушно, але гостро кепкують з них за те, що погано обходяться з женцями, шкодують горілки до обіду й вечері, допізна держать у полі і т. п. Тут уже пані виступає в піснях череватою і нечепурною, а пан — товстим, скупим і т. д. Часто підкреслюється скупість багатих господарів і щедрість бідних. Мотиви втоми женців від важкої праці і спеки в довгі літні дні — невід’ємні складники змісту зажнивних та жнивних пісень.

Дещо вужчим руслом пливуть у жниварських піснях родинно-побутові та жартівливі теми. Перші звичайно присвячені почуттям кохання і дівочим роздумам про заміжжя, другі — зачіпають тих жниць, що «позаду лізуть», що бережуть від загару свій «біленький видок», та, як уже згадувалось, щедро іронізують над скупими и непривітними господарями.

Художнє втілення всіх згаданих тем і мотивів, картин і почуттів у жниварських піснях відзначається винятковою простотою та реалістичністю . Серед художніх засобів передусім постійні епітети, (жниці молодії, серпи золотії, красна нивка, густе житенько, часті копоньки і т. п.), та широке використання пестливої лексики.

В цьому ж художньому та емоційному ключі звучить і найбільша група жниварських пісень — обжинкові. В них відчувається ще більше урочистості, гордості й радості від завершеної праці, задоволення плодами поля. Мотиви втоми відходять тут на другий план, і натомість широко відображаються надії на близький відпочинок, на достаток, на веселі забави після важкої роботи.

Тематичне і кількісне багатство обжинкових пісень обумовлене в значній вірі самими обрядами обжинків, поетична краса яких сприяла їх довгому збереженню народом. Першим серед обрядів при дожинанні лану було так зване завивання «бороди» 3 (Центральна Україна, Чернігівщина), «перепілки» (Полісся, колишнє Підляшшя) або «кози» (Волинь). Це — залишений незжатим на лані кущик жита або пшениці, який обполювали і обв’язували стрічкою. Подекуди цей кущик назначали «бородою» як приступали до ниви: одна із жниць брала жменю стеблин і, перевивши їх, заломлювала колосками вниз. В кінці роботи «бороду» вбирали. Зерно з колосків витрушували на землю. Крім цього зерна, в «бороду» між стеблин, клали хліб і ставили воду.

Дожинання лану (завивання «бороди») супроводилося піснями, які спонукали женців швидше закінчувати лан («До кінця, женчики, до кінця, підемо додому до сонця») та йти на почастунок («Нуте, нуте, до межі, варенички у діжі»). Пісні вславляли ниву і трудівників, величали господаря і господиню.

Зворушливими образами бездомної перепілки, здивованих лісів («Дивувалися ліси, де поділися вівси?»), протиставленням поля, що «заспівало стоя», і поля, що «задрімало (заржавіло) стоя», жниць молодих і жниць кривих, серпів золотих і серпів луб’яних, образами дзвенячих стодол та усіяної копами, як небо зірками, ниви і т. п. народна фантазія звеличила в обжинкових піснях працю, оповиваючи поезією радісний момент дожинання врожаю. Чимало з цих пісень підносило і обжинкову «бороду», яка теж символізувала закінчення жнив.

Другим яскравим обрядовим моментом дожинків був вінок із жита чи пшениці. Його сплітали дівчата, закінчивши ниву, вдягали на голову найкращій жниці — «княгині» і так ішли до села. Вінок із колосків, уквітчаний польовими квітами та кетягами червоної калини, символізував радість закінчення праці і добрий врожай. Всі ці дії супроводились співом обжинкових пісень, у яких серед згадуваних мотивів особливо виділявся мотив величання зажнивного вінка, що виступав у піснях в персоніфікованому динамічному образі.

У величальні пісні про вінок, господарів і женців мальовничо впліталися ліричні пісні, що їх по дорозі до двору господаря щедро розспівували дівчата. Час від часу тут звучали і соціальні мотиви.

Третім обрядовим моментом обжинків було вручання вінка господареві. Коли женці приходили з вінком додому, вони співали обжинкові пісні перед двором і в дворі, вихваляючи женців, ниву та господарів і закликаючи господарів вийти та викупити вінок. Для змалювання вінка співачки не шкодували урочисто піднесених образів, епітетів і порівнянь.

Багато з обжинкових пісень схиляють господаря добре заплатити за вінок, спорядити багатий почастунок женцям, закликають його вийти з хати разом із дружиною і дітьми приймати вінок (за народним звичаєм господар весь час повинен сидіти в хаті). Коли ж він з’являється перед женцями, «княгиня» передає йому вінка з побажанням.

У деяких місцевостях Лівобережжя замість вінка плели хрест із колосків. Це — один із елементів впливу християнської церкви на народний обряд. За старовинним же звичаєм у перший день озимого сіву вінок із хлібом та сіллю виносили на поле, і вим’явши зерно з його колосків, розсівали по ріллі, підготовленій під озимину.

Після вручення вінка господареві відбувалося частування женців, із музикою і танцями, яке особливо щедрим було в тих селах, де під час жнив був звичай збирати толоку. За столом у хаті женці продовжували співати обжинкові пісні, вихваляючи в них господаря та господиню. Саме величанням у давнину прагнули прикликати статок і багатство до господарства. Змальовуючи господаря молодим, на вороному коні, господиню веселою і пишною, з ключами в руках, їх двір — новим, із золотими воротами, з повними стодолами, а поле — усіяне копами, як небо зірками, ці пісні мали магічною силою слова вплинути на дійсність, спрямувати її саме по бажаному руслу. В цьому відношенні обжинкові пісні перегукуються з колядками та весільними піснями.