13. Характеристика поетичного змісту купальських та русальних пісень.

Насамперед, варто зазначити, що купальські пісні входять до літнього циклу календарно-обрядової творчості. Літні ритуали були тісно пов’язані із найдавнішими культами та віруваннями, древньою міфологією. Центральне свято — день Купала, а всі інші, що передують йому, вважаються своєрідним приготуванням, із наростаючою силою виявляють повне панування літа на землі. Купала відбувалось перед початком жнив, в ніч на 24 червня (за старим стилем).

Купайло, за давніми язичницькими віруваннями, — Бог шлюбу і земних плодів. Зародились ці вірування у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх богів Ярила і Дажбога. Вважалося, що у цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. Саме тому до сходу сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування інших великих релігійних свят.

Квінтесенцією свята - є очищення за допомогою вогню (обряд стрибків через вогонь) і води (обряд купання молоді у воді). Також поєднувалися такі елементи маґії, які ніби-то могли впливати на загальне буяння природи і на врожай. З буянням природи пов'язані всілякі фантастичні моменти:

чарівна сила зілля, зібраного в купальську ніч;

чудодійний цвіт папороті та цілюща сила води в цей же час;

активізація і небезпечність у цей період всяких духів природи й "нечистої" сили.

Усі етапи святкування були пов'язані з танцями і, найголовніше, - співами. Уривки деяких купальських пісень, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв’язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом).

Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що за думкою І. Нечуя-Левицького уособлює хмару.

Значну групу купальських пісень складають твори заклинального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір’я і стосувалися християн, які не не дуже підтримували язичницькі звичаї)

Серед купальських пісень є велика група творів, якими супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінкоплетення. Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким символом річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також — дівочості, долі. Він є обов’язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь.

Оскільки купальська ніч була часом язичницьких оргій, то тема кохання та тілесної любові є однією із центральних у цих піснях. Це, переважно, мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Через християнський вплив купальські пісні подекуди називали й "петрівчаними піснями".

За змістом купальсько-петрівчані пісні діляться на дві групи:

- найдавніші, де знаходять відгомін елементи прадавньої магії, повір’я, обрядові дії язичницькилі часів.

- нова тематика (кохання, сватання) 15-16 ст., коли різко посилилась ліризація фольклорних жанрів, в тому числі й обрядових.

Поетика купальських пісень зумовлена часом іх народження. Для давніших пісень властиві деякі риси балад: вони сюжетні, зображують незвичні події, мають трагічну розв’язку, але не відміну від балад у купальських піснях немає соціальних мотивів. Можливо, вони притупилися, оскільки саме свято перетворилося на розвагу. Купальські пісні, що з’явилися в пізніші часи набули ознак ліричних пісень, вони схожі з ними і за тематикою. Купальські пісні відрізняються від ліричної пісенності обрядовістю, яка виражена в текстах більшою чи меншою мірою.

На грунті поетичних народних уявлень та звичаїв під час русального тижня і виникли своєрідні пісні про те, як русалки просять у жінок намітки, а в дівок сорочки (очевидно, щоб краще себе почувати під час перебування на просторі в свій тиждень), як загадують дівчині загадки, щоб залоскотати, коли не відповість, як проводжають русалок тощо. Переважна ж більшість пісень цього циклу продовжує мотиви веснянок про дівоче життя, кохання та родинні відносини.

Русальні свята проходили в час, коли рослинність ставала пишною, розцвітали квіти; і образи з цього квітучого зеленого царства, як клечання садиби, прикрашають русальну пісенність.

Образ вінка стає своєрідним виразником почуттів уквітчаної ним дівчини: від погляду нелюба її вінок посихає, від погляду милого — розцвітає. Такі поляризовані малюнки властиві творам, що зачіпають родинні теми. Ті ж пісні, що оспівують дівочу красу і зрілість, як правило, користуються засобом паралелізму, де образ людини проектується на картину з природи, причому саме цієї календарної пори. З лісом пов’язаний і звичай купатися в клечальну неділю, коли дівчата плели з квітів вінок і чіпляли на дерево, або завивали з берези вінок, цілувалися через його отвір, обмінювалися намистом та хустками й співали при цьому.