1. Фольклор і художня література. Проблема «фольклоризації» літературних текстів

Усна народна творчість, як і художня література взагалі, є словесною поетичною творчістю, тому між ними існує тісний зв´язок. Варто почати з того, що фольклор є джерелом виникнення літератури. Література виникає з фольклору. Фольклор є лоном, доісторією літератури. Але все ж фольклор не може увійти у сферу досліджень літературознавства, тому що між УНТ та літературою є значно більше відмінного, ніж подібного. Серед ознак, характерних для УНТ та літератури, першою, безумовно, є мова, за допомогою якої творяться і функціонують народнопоетичні та літературні твори. Але ця риса є відмінною у народній та авторській творчості, оскільки для першої властива простонародна, діалектна, а для другої — літературна. Наступним чинником, що зближає УНТ та літературу, є жанрова система. У своїх класифікаціях народне та професійне словесне мистецтво частково збігаються за родами та жанрами, бо є жанри, специфічні тільки для народної творчості (наприклад голосіння чи замовляння), і навпаки — властиві лише для літератури (повість, роман). Художні засоби, які використовуються в обох видах словесної творчості, як і жанрові характеристики, належать до сфери поетики. Розгляд поетики дає підставу до висновку, що художні засоби, слугуючи в УНТ та літературі різній меті, виконують в них і відмінні функції. Так, у народній творчості епітети, метафори, порівняння, як правило, сталі, традиційні, а в літературі їх оригінальність є необхідною умовою, при чому тут навіть традиційні художні засоби наповнюються новим змістом.Важливим є і характер творення та побутування текстів: у народній словесності — в усній формі, в літературі — в письмовій. Це пов´язано з тим, що фольклор виникає у дописемний період як система поглядів, обрядів та магічних ритуалів, які передаються в усному мовленні з покоління в покоління, зберігаючись у народній пам´яті. Професійна література зароджується значно пізніше на основі письма і твориться в середовищі освічених людей. На відміну від літературних творів, які обов´язково мають конкретного автора (ім´я його, як правило, відоме), народнопоетичні твори не мають автора, і в цьому виявляється їх анонімність (невідоме авторство). Із цим пов´язана ще одна специфічна риса народної словесності — колективність. Особливості побутування творів фольклору спричиняють ще одну його специфічну рису — імпровізованість. Кожен літературний твір, як правило, є неімпровізованим, оскільки, будучи написаним і завершеним, вже не змінюється, на відміну від УНТ, якій притаманна варіативність.Важливою рисою усної народної творчості є її зв´язок з традицією, тобто традиційність, що виявляється у відносній незмінності фольклорних жанрів та їх поетичних систем. Як індивідуальна творчість вона більше тяжіє до новаторства, яке умовно є продовженням літературної традиції або її запереченням.Між УНТ і авторською літературою відбуваються постійні взаємовпливи, вони запозичують одна в одної теми, мотиви, образи. Звідси й виникає проблема «фольклоризації» літ. текстів. Фольклоризація літературних пісень, для прикладу, — явище складне і часом важко пояснити, чому відбираються саме ті тексти, а не інші, чому в одні вносяться значні зміни, а інші залишаються без змін. Тут, ймовірно, діють якісь свої внутрішні закони відбору і трансформації, які неможливо нав´язати ззовні. Ф. Колесса вважає: «Щоби книжковий твір міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, мусить він змістом і формою достроюватися до творів усної словесності, і, що найважливіше, він мусить, неначе прищеплена галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе його животворні соки та зростися з ним в одно, мусить перейти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк не можна заступити штучним способом».