9. Проблема вікової періодизації

Розвиток психіки – складний процес. За період свого життя людина проходить чимало етапів розвитку, і саме це дозволяє розглядати періодизацію цього самого процесу, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини.

Періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона,

Слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона (на кожному новому етапі виникають новоутворення. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку)

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз.

Грудна фаза — до 1 р. Головна особа на цій фазі — мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза — до 3-х років. Головні особи — батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність — сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза — до 6 років. Значущі особи — батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза — до 12 років. Головні особи — в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.

Юність — до 18 р. Значущі оточуючі — ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність — невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них. Рання зрілість. Значущі особи — друзі. Головна суперечність: співпраця — відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності — професія, батьки. Центральна суперечність: дружба — ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).

Пізня зрілість. Значуще оточення — людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість — розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

10. ПРИНЦИПИ СУЧАСНОЇ ВІКОВОЇ ПЕРІОДИЗАЦІЇ \

Вивчаючи проблеми вікової періодизації розвитку, сучасна вітчизняна психологія спирається на кілька основних принципів:

1. Принцип історизму, що дозволяє послідовно аналізувати проблеми дитячого розвитку, що виникали в різні історичні періоди часу.

2. Біогенетичний принцип, що дозволяє системно вивчити найважливіші проблеми дитячого розвитку з урахуванням взаємозв'язків рушійних сил і чинників психічного розвитку в кожному віковому періоді.

3. Принцип аналізу розвитку основних аспектів людського життя - емоційно-вольової сфери, інтелекту та поведінки.

Знання цих принципів, їх розуміння необхідне для організації конструктивної взаємодії з дітьми, побудови змістовної роботи педагога.

- Творчий характер розвитку. Головне в розвитку - породження досвіду.

- Провідна роль соціокультурного контексту розвитку.

- Спільна діяльність і спілкування як рушійна сила розвитку, як засіб навчання і виховання.

- Провідна діяльність, закони її зміни як основа періодизації дитячого розвитку.

- Зона найближчого розвитку як метод діагностики здібностей і можливого напрямку в розвитку дитини.

- Ампліфікація дитячого розвитку як умова різнобічного виховання дитини.

- Нев'януча цінність кожного етапу розвитку.

- Принцип єдності афекту й інтелекту або принцип активного діяча.

- Навчання та виховання має орієнтуватися не тільки на інтелект, але й на розвиток емоційно-вольової сфери особистості.

- Опосредующая роль знаково-символічних структур в освіті смислових зв'язків між предметами і діями. Символізація повинна стати принципом розвитку дитини.

- Гетерохронність розвитку і формування психічних дій. Цей принцип важливо враховувати при розробці норм розвитку та діагностики його рівня.