Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Припять - ландшафти.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
3.09 Mб
Скачать

2.8. Ландшафтне різноманіття

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» розташований у межах Верхньоприп’ятського акумулятивно-низовинного району фізико-географічної області Волинського Полісся Поліського краю мішанолісової фізико-географічної зони Східноєвропейської рівнинної країни (Шищенко, 2005). З фізико-географічних (ландшафтних) утворень переважають заплава та надзаплавні тераси р. Прип'ять. Переважаючими місцевостями є помірно та слабо дреновані надзаплавнотерасові рівнини з постійно перезволоженими і заболоченими ґрунтами, вкриті сосновими, березовими та вільховими лісами. Значно поширені тут борові місцевості, які є найбільш освоєними і заселеними.

Розміщення парку у межах фізико-географічної зони мішаних лісів визначило особливості природи і характерні риси: низовинний рельєф, у формуванні і будові якого головну роль відіграють піщані і піщано-глинисті антропогенові відклади, помірно-континентальний клімат з позитивним балансом вологи, що спричинило формування густої мережі річок і потічків з широкими заболоченими річковими долинами, високий рівень ґрунтових вод, переважання дерново-підзолистих і болотних ґрунтів, значне поширення соснових лісів з домішкою широколистяних порід.

Особливості фізико-географічної зони визначаються значною мірою балансом тепла і вологи при певному складі покривних відкладів. Баланс вологи позитивний – територія характеризується найбільшим зволоженням серед інших рівнинних просторів України: у середньому тут випадає 650 мм опадів. Коефіцієнт зволоження становить 2,6. більшість опадів випадає у теплий період року, максимум фіксується у червні-липні. Стійкий сніговий покрив спостерігається в середньому у другій декаді грудня і триває 90-100 днів (Природа Украинской ССР …, 1985). Висота снігового покриву коливається від 15 до 35 см, промерзання ґрунту досягає 40-50 см. Максимум відносної вологості (80-85%) відмічається восени і взимку, мінімум – у травні.

Річна сумарна сонячна радіація становить 3800-4000 МДж/м2, радіаційний баланс – 3140 МДж/м2 на рік. Кількість годин сонячного сяйва становить 1500 годин на рік. Середня температура січня -5˚С, середня температура липня +17˚С. Вегетаційний період триває з другої декади квітня до третьої декади жовтня. Тривалість без морозного періоду 180 днів (Физико-географическое …, 1968).

Клімат, орографія і геологічна будова території обумовлюють її значну водність, представлену густою річковою мережею, озерами різного походження, болотними масивами і значними запасами підземних вод. Середня густота річкової мережі становить 0,29 м/км2. Для водного режиму річок Волинського Полісся характерні тривалі весняні водопілля, які супроводжуються широкими розливами, літньо-осіння межень, яка порушується невисокими дощовими паводками, зимова межень.

Своєрідними природними комплексами є озера (рис 2.8.1). Їх режим і властивості визначаються головним чином походженням (долинного, карстового чи льодовикового).

У природних умовах Полісся важливу роль відіграють підземні води. Водоносний горизонт в антропогенових відкладах розташований на глибині 0,5-8 м. підземні води корінних порід часто мають напірний характер і виступають джерелом живлення річок та озер, а також використовуються для водозабезпечення. На Волині у палеозойських відкладах відомі водонапірні горизонти на глибинах від 30 до 300 метрів, які сприяють розвитку карстових процесів і є джерелами живлення карстових озер. Також є водоносні горизонти в юрських і крейдових відкладах (Природа Украинской ССР …, 1985).

Значна кількість води сконцентрована у поліських болотах. Їх утворення визначене усім комплексом фізико-географічних умов, у першу чергу кліматичними, гідрологічними, гідрографічними особливостями, будовою рельєфу і близьким заляганням ґрунтових вод. Найбільш широко розвинені низинні (евтрофні) болота, живлення яких відбувається за рахунок річкових вод. Порівняно невелику площу займають верхові (оліготрофні) болота, розташовані на межиріччях. Живлення останніх відбувається за рахунок атмосферних опадів. Найбільш заболоченими територіями у межах парку є верхів’я Прип’яті і нижня течія річки Стохід (рис. 3.8.2) .

Рис. 2.8.1. Ландшафт узбережжя озера Люб’язь

Рис. 3.8.2. Загальний вигляд річки Стохід

Зональні типи ґрунтів зони мішаних лісів – дерново-підзолисті і болотні. Зустрічаються також перегнійно-карбонатні, сірі лісові ґрунти, зрідка – опідзолені чорноземи. Дерново-підзолисті ґрунти сформувались переважно на без карбонатних піщаних і супіщаних відкладах в умовах значного зволоження під змішаним лісом з трав’янистим підліском. На ділянках з лесовими відкладами розвинені сірі лісові ґрунти, а в місцях поширення продуктів вивітрювання карбонатних крейдових порід зустрічаються перегнійно-карбонатні ґрунти у комплексі з різними видами дерново-підзолистих.

Натуральна рослинність зони мішаних лісів відіграє важливу роль у її сучасних ландшафтах. Сучасна рослинність зони сформувалась внаслідок тривалої еволюції у кайнозої. Сучасна природна флора Полісся сформувалася за рахунок видів різних центрів розвитку рослинності. Найбільшого значення набула рослинність гумідних центрів, що обумовила розвиток широколистяних і хвойних лісів та більшість видів болотної флори. З аридних центрів сюди проникали степові види, які утворили лучні степи.

Основні типи рослинності Полісся – лісова, лучна і болотна. Розміщення натуральної рослинності пов’язане з рельєфом, ґрунтами і зволоженням. Особливо різко відрізняється рослинність річкових долин, зандрових, моренних і денудаційних рівнин. Основний тип рослинності – лісовий. Основними лісоутворюючими породами є сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб, липа, клен, ялина, тополя. Соснові ліси займають надзаплавні тераси і піщані масиви з дерново-слабопідзолистими піщаними і супіщаними ґрунтами. Дубово-соснові ліси займають найбільші площі, зростають на більш родючих дерново-підзолистих ґрунтах, сформованих на морені і продуктах вивітрювання крейдових відкладів. Сосново-дубово-грабові ліси з трав’янисто-чагарниковим підліском поширені у межах Волинського Полісся. На понижених вологих і сирих ділянках, у заплавах річок поширені ліси з вільхи і березово-вільхові з підліском з іви. Березові ліси з трав’янистим підліском мають вторинне походження і сформувались на місці соснових і сосново-дубових лісів. Луки поширені в основному по заплавах річок, у травостої переважають різнотравно-злакові види. Болотна рослинність є характерним компонентом поліських ландшафтів, зокрема і Волинського Полісся у межах національного природного парку «Прип’ять-Стохід». Переважають низинні болота, представлені трав’яними, трав’яно-моховими і лісовими різновидами. Верхові болота мають обмежене поширення, характерною рослинністю є суцільний покрив сфагнового моху і розріджений сосновий деревостан. На слабо закріплених пісках переважають злаково-різнотравні асоціації, верескові пустоші або пригнічені сосняки. У водоймах широко розповсюджена водна рослинність, представлена осоками, очеретами, рогозом, ірисом, кубишкою, рдестами, ряскою, тілорізом.

Тваринний світ Полісся різноманітний, що обумовлено різноманітними природно-територіальними комплексами у його межах.