13. Характеристика актиноміцетів: особливості будови клітини, способи розмноження, розповсюдження у природі та практичне значення.
Актиноміцети – променеві грибки (від грецьк. actis – промінь, mycos – гриб). Проміжне становище між бактеріями та міцеліальними грибами.
Спільне з бактеріями: 1)прокаріоти; 2)малий розмір ниток (гіфів); 3)нема статі; 4) однаковий хімічний склад клітинних стінок (пептидоглікан);
Спільне з грибами: 1) дуже розповсюджений розвинений міцелій; 2)деякі види розмножуються спорами
Всі актиноміцети грампозитивні, нерухливі (за невеликим винятком), майже всі – аероби.
Культуральні ознаки – добре ростуть на простих середовищах, на щільних поживних середовищах утворюють жорсткі колонії, які вростають в агар.
Розмноження – поперечний поділ, перешнуровування, спорами (деякі здатні утворювати рухливі спори). Спори актиноміцетів не є термостійкими (за винятком Thermoactinomyces vulgaris).
Класифікація актиноміцетів
Розрізняються за характером росту у товщі та на поверхні агаризованих середовищ, утворенням субстратного та повітряного міцелію, спорангіїв і спор.
1. Проактиноміцети (представник – рід Nocardia) – утворюють як повітряний, так і субстратний міцелій, який розпадається в старих колоніях на паличкоподібні клітини (рис. 14). Справжніх спор нема.
Стрептоміцети (рід Streptomyces) – міцелій є і зберігається і в старій культурі. Повітряний міцелій часто добре розвинений, має повітряні гіфи – спорофори, від яких відшнуровуються конідії, що є органами розмноження (рис. 15). Види стрептоміцетів розрізняються за будовою спорофорів (прямі, розгалужені, хвилясті, мутовчасті); формою колоній; кольором колоній; запахом.
-
Актиноміцети Micromonospora і Microbispora – характерні плоскі колонії, повітряний міцелій відсутній. Утворюють спори на кінцях слабкорозгалужених гіфів (рис. 16 ).
Екологія – ґрунт, живі рослини та рослинні рештки, що гниють; стічні води, природні водоймища (пруди), поверхня тіла та слизових оболонок.
Практичне
значення актиноміцетів. Актиноміцети
беруть участь у кругообігу речовин у
природі; вони є продуцентами біологічно
активних речовин (антибіотики:
стрептоміцин, тетрацикліни, ністатин),
біодеструкторами органічних забруднень.
Однак патогенні форми актиноміцетів є
збудниками захворювань (парша картопляна,
актиномікози, дерматити, туберкульоз,
проказа тощо).
12. Стійкість спороутворювальних бактерій до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Особливості будови та етапи утворення ендоспор у бактерій.
У безспорових бактерій у відповідь на несприятливі умови середовища утворюються цисти (велика кількість слизу, всередині якого зосереджуються бактерії, які змінюються морфологічно), а у бацил – ендоспори.
Етапи спороутворення
Спороутворення у бактерій відбувається у кілька етапів (рис. 11):
утворення септи (рис. 11, а);
відокремлення протопласту спори від протопласту клітини (рис. 11, б);
формування проспори – материнський протопласт охоплює протопласт спори
майбутня спора покривається двома ЦПМ
дозрівання спори.
Хімічні зміни в спорі
Зміна білкових компонентів клітини. Для нових структурних елементів використовуються поживні речовини. У білках спори – велика кількість цистеїну – велика кількість дисульфідних зв’язків.
Синтез нових хімічних речовин: до 15 % сухих речовин – дипіколінова кислота ( у вигляді солі кальцію).
Утворюється кортекс – товстий шар з комірчастою структурою, який складається з глікопептидів (муреїну).
У спорі дуже мало води. Немає води у вільному стані.
У спорі не відбуваються ферментативні реакції і нема дихання.
У спорі відносно великий вміст нуклеїнових кислот по відношенню до цитоплазми.
Відмінності спор від вегетативних клітин
Спори відрізняються від вегетативних клітин: малим об’ємом (0,1 від клітини); високою стійкістю до впливу температури; високою механічною міцністю; стійкістю до висихання (нема вільної води); стійкістю до УФ-опромінення.