38.Типи живих організмів за відношенням до джерел вуглецю.

Залежно від джерела вуглецю, який споживають живі організми, вони поділяються на автотрофів і гетеротрофів.

Автотрофи (від грецьк. autos – сам; trophe – їжа, живлення) – живі організми, які використовують СО₂ як едине або головне джерело вуглецю для синтезу органічних сполук власних клітин. Залежно від джерела енергії поділяються на:

хемотрофи (хемолітоавтотрофи) – первинні живі істоти на нашій планеті. Джерело енергії – енергія хімічних перетворень неорганічних речовин (хемосинтезу). Це нітрифікуючі, тіонові, залізоокиснювальні, воденьокиснювальні бактерії та безбарвні сіркобактерії;

фотосинтезуючі – використовують енергію сонячного світла.

Гетеротрофи (від грецьк. heteros – інший) – живі організми, які використовують органічні сполуки як джерело вуглецю. Поділяються на дві групи:

метатрофи (сапрофіти) – використовують відмерлі залишки інших організмів – гнилісні бактерії, актиноміцети, гриби, дріжджі;

паратрофи (паразити).

40.Класифікація поживних середовищ за хімічним складом, призначенням, фізичним станом. Принципи та методи стерилізації. Стерилізація поживних середовищ.

1)Класифікація поживних середовищ

Середовища, які використовуються у мікробіологічній практиці, класифікуються за походженням (складом), консистенцією та призначенням.

2) Класифікація поживних середовищ за походженням (складом).

За походженням поживні середовища поділяють на натуральні (природні) і штучні. До натуральних середовищ відносять овочі, фрукти, рештки тварин чи рослин, молоко, води морів та річок, відвари тваринного та рослинного походження, ґрунт та ін. На натуральних середовищах добре розвивається більшість груп мікроорганізмів, оскільки вони містять всі компоненти, які необхідні для їх росту та розвитку. Штучні поживні середовища виготовляють у лабораторних умовах за певною рецептурою (наприклад, м’ясо-пептонний бульйон (МПБ), м’ясо-пептонний агар (МПА), середовище Чапека, середовище Ешбі, середовище Ендо та ін). В межах штучних поживних середовищ виділяють синтетичні поживні середовища, до складу яких входять хімічно чисті речовини, взяті у певних концентраціях; та напівсинтетичні – виготовлені на основі натуральних середовищ із додаванням, деяких хімічних сполук.

Класифікація поживних середовищ за консистенцією.

За консистенцією середовища поділяють на рідкі, щільні та напіврідкі. Для виготовлення рідких поживних середовищ поживні субстрати розчиняють у воді (наприклад, МПБ, пептонна вода, середовище Гісса).Класифікація поживних середовищ за призначенням. За призначенням поживні середовища поділяють на: · універсальні (загальновживані) середовища, на яких ростуть і розвиваються представники різних груп мікроорганізмів (наприклад, МПА, МПБ, пептонна вода). Вони використовуються для культивування мікроорганізмів та накопичення біомаси;

середовища спеціального призначення, серед яких виділяють:

o елективні середовища, які забезпечують розвиток певних груп мікроорганізмів (наприклад, середовища, які не містять зв’язаних форм азоту – для виділення азотфіксуючих бактерій);

o селективні середовища призначені для селекції мікроорганізмів за певною ознакою (наприклад, стійкість до антибіотика);

o диференційно-діагностичні (індикаторні) поживні середовища – дають можливість швидко відрізнити одні види мікроорганізмів від інших або виявити деякі їх особливості. Наприклад, середовище Ендо, яке дозволяє виявити наявність клітин Escherichia coli у природних субстратах, оскільки лише E. coli на цьому середовищі утворює колонії рожевого або червоного кольору з металевим блиском

Стерилізація поживних середовищ

Стерилізація (від лат. sterilis – безплідний) – це знищення всіх видів мікроорганізмів (вегетативних клітин та форм спокою (спор, цист…)) у середовищах або на предметах, що піддаються стерилізації. Для стерилізації використовують різні методи, які можна поділити на дві основні групи – фізичні та хімічні.

Фізичні методи стерилізації передбачають застосування:

1. Дії високих температур: 1)фламбування (прожарювання) у полум’ї газового пальника чи спиртівки; 2) кип’ятіння; 3) сухим жаром у сухожарових шафах; 4) автоклавування.

2. Стерилізації фільтруванням.

3. Опромінення ультрафіолетовими променями.

41.Методи мікроскопії, які застосовуються під час вивчення мікроорганізмів.Особливості темнопольної, фазовоконтрастної, люмінесцентної і електронної мікроскопії.

Мікроскопічні методи дослідження - способи вивчення дуже дрібних,

нерозрізнених неозброєним оком об'єктів за допомогою мікроскопів. Широко застосовуються в бактеріологічних, гістологічних, цитологічних,

гематологічних і інших дослідженнях (бактеріологічне дослідження, гістологічні методи дослідження, цитологічна діагностика).

Звичайна світлова мікроскопія призначена для вивчення пофарбованих препаратів на предметних стеклах. За допомогою світлової мікроскопії можна досліджувати рухливість мікроорганізмів. Для цього застосовують метод висячої краплі. Невелику краплю мікробної суспензії наносять на середину покривного скла. Предметне скло з поглибленням ("лункою"), краї якого змазані вазеліном, обережно накладають на покривне скло так, щоб крапля досліджуваної рідини виявилася в центрі поглиблення, щільно притискають до скла і швидко перевертають догори. Для дослідження

препарату використовують іммерсійний об'єктив, який занурюють у імерсійну олію на покривному склі.

Крім світлової існують фазово-контрастна, темнопольна

(ультрамікроскопія), люмінесцентна, поляризаційна, ультрафіолетова й

електронна мікроскопія.

Фазово-контрастна мікроскопія заснована на інтерференції світла: прозорі об'єкти, що відрізняються по показнику переломлення від навколишнього середовища, виглядають або як темні на світлому тлі (позитивний контраст), або як світлі на темному тлі (негативний контраст).

Фазово-контрастна мікроскопія застосовується для вивчення живих мікроорганізмів і кліток у культурі тканини.

Темнопольна мікроскопія (ультрамікроскопія) заснована на розсіюванні світла мікроскопічними об'єктами (у тому числі тими, розміри яких менше межі дозволу світлового мікроскопа). При темнопольній мікроскопії в об'єктив попадають тільки промені світла, розсіяного об'єктами при бічному висвітленні (аналогічно ефекту Тиндаля, прикладом якого є

виявлення порошин у повітрі при висвітленні вузьким променем сонячного світла). Прямі промені від освітлювача в об'єктив не попадають. Об'єкти

при темнопольній мікроскопії виглядають яскраво світними на темному тлі.

Застосовується темнопольная мікроскопія переважно для вивчення спірохет і виявлення (але не вивчення морфології) великих вірусів.

В основі люмінесцентної мікроскопії лежить явище люмінесценції, тобто здатності деяких речовин світитися при опроміненні їх короткохвильової (синьо-фіолетової) частиною видимого світла або ультрафіолетових променів з довжиною хвилі, близької до видимого світла. Люмінесцентна мікроскопія використовується в діагностичних цілях для спостереження живих чи фіксованих мікроорганізмів, пофарбованих люмінесцентними барвниками (флюорохромами) у дуже великих розведеннях, а також при виявленні різних антигенів і антитіл за допомогою іммунофлюоресцентного методу.

Поляризаційна мікроскопія заснована на явищі поляризації світла і

призначена для виявлення об'єктів, що обертають площину поляризації. Застосовується в основному для вивчення мітозу.