Системний кандидоз

Основні фактори ризику розвитку системного кандидозу:

- застосування декількох антибіотиків;

- нейтропенія;

- цукровий діабет;

- висівання Candida з 2 і більше місць;

- імуносупресія;

- попереднє оперативне втручання (абдомінальне);

- значні опіки (площа ураження > 50 %);

- важкі травми.

Інші фактори ризику системного кандидозу:

- судинна катетеризація;

- уретральна катетеризація;

- штучна вентиляція легень;

- діарея;

- парентеральне харчування;

- гемотрансфузія;

- гемодіаліз;

- перебування у палаті інтенсивної терапії понад 7 діб;

- новоутворення.

Діагностика системного кандидозу:

- посів харкотиння (аспірат з трахеї, мазок з поверхні глотки, посів виділень через дренажні отвори, ран, калу, сечі та крові);

- два посіви крові з інтервалом у 2 дні;

- виключення інших причин підвищення температури;

- діагностика станів, які свідчили б за гематогенне поширення Candida: ендофтальміт, тромбофлебіт, кандидурія (і 10) без інструментальних методів обстеження колонізація штамами Candida в і 2 місцях.

Кандидемія може бути безсимптомною при вираженій імуносупресії. Виділення грибів Candida хоч б в одному посіві крові є показанням для антимікотичної терапії.

Гострий дисемінований кандидоз - гематогенна інвазія кандидами кількох органів (ендофтальміт, флебіт, ендокардит, артрити великих суглобів; ЦНС частота інвазії (до 40 %): енцефаліт, менінгіт, абсцеси мозку). Факторами ризику є катетеризація центральних вен, в/в введення наркотиків, протезовані клапани та наявність на них вегетацій.

Хронічний дисемінований кандидоз зустрічається при лейкозах та у реципієнтів кісткового мозку, при нейтропенії. В період відновлення числа лейкоцитів при УЗД чи КТ внутрішніх органів являються множинні вогнища деструкції (до 2 см) - частіше в печінці, селезінці, рідше - в легенях і т. ін.

Лікування системного кандидозу

Арсенал антимікотичних засобів, що використовуються в лікуванні інвазивних мікозів, невеликий: амфотерицин В, флюконазол, ітраконазол, флюцитозін, ліпосомальний амфотерицин В. Найбільш широкий спектр антимікотичної активності має амфотерицин В, проте, йому властива висока токсичність (серед побічних ефектів найважливіші електролітні порушення та нефротоксичність). Сумарна доза амфотерицину В не повинна перевищувати 4 - 5 г. Токсичність знижується при застосуванні ліпосомального амфотерицину В (показаний при інвазивних мікозах, резистентних до звичайного амфотерицину В: після дози 500 мг. У випадках, коли введення звичайного засобу ускладнилося важкими побічними ефектами (кліренс креатиніну < 25 мг/хв). Застосування ністатину та кетоконазолу виправдано лише при поверхневих кандидозах (орофарингеальних).

Альтернативою амфотеріцину В є флюконазол, який є активним у відношенні до дріжджеподібних грибів, за виключенням C.crusei і C.glabrata. Однак при інфекції, викликаній C.glabrata, флюконазол можливо застосовувати у дозі 800 мг/добу. Токсичність препарату мінімальна і ефективність в лікуванні може бути підвищена за рахунок збільшення добової дози. Ітраконазол застосовують для підтримуючого лікування, після досягнення стабілізації амфотерицином В.