3. Кодифікація норм мп

Кодифікацію (від лат. codex - збірник законів і facio - роблю) сучасного міжнародного права можна визначити як упорядкування існуючих норм міжнародного права, їх систематизацію, удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом:

• 1) встановлення точного змісту і точного формування чинних принципів і норм міжнародного права;

• 2) зміни або перегляду застарілих норм;

• 3) розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу й актуальних потреб міжнародних відносин;

• 4) закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У науці міжнародного права першою спробою держав здійснити розвиток міжнародного права шляхом кодифікаційного акту вважається Віденський конгрес 1815 р. Новацією було те, що регламент Віденського конгресу не тільки закріпив колишні ранги дипломатичних агентів, а й запровадив новий розподіл дипломатичних агентів на класи (ранги).

Кодифікація у міжнародному праві може бути галузевою чи внутрішньогалузевою.

На відміну від інкорпорації, кодифікація стає дедалі дієвішим інструментом у міжнародному праві. Одне з перших тлумачень терміну "кодифікація " дано в резолюції Асамблеї Ліги Націй 1927 р., де вона визначалася як "фіксація, поліпшення і розвиток міжнародного права"і характеризувалася не простою реєстрацією існуючих правил, а їх "максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнародного життя ".

Найбільш суттєві результати кодифікації досягнуті у сфері прав міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права зовнішніх зносин, міжнародного гуманітарного права.

У сучасному міжнародному праві під інкорпорацією розуміють спосіб систематизації чинного міжнародного права шляхом об'єднання у збірнику правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку.

Постійна розробка проектів конвенцій з тих питань, які ще не врегульовані міжнародним правом чи недостатньо запроваджуються у практиці окремих держав, свідчить про прогресивний розвиток міжнародного права.

Кодифікація норм міжнародного права є систематизація і удосконалення норм загального міжнародного права, яке здійснюється шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньо узгодженому порядку в міжнародно-правовому акті.

Основні завдання кодифікації:

1. Пошук і визначення точних формулювань чинних норм загального міжнародного права в певних його галузях.

2. Перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального міжнародного права.

3. Систематизація таких норм у офіційному письмовому акті - міжнародному договорі, призначеному для прийняття і визнання суб’єктами права в якості норм загального міжнародного права.

Кодифікація міжнародного права здійснюється такими основними способами:

- встановленням точного змісту і чіткого формулювання вже здавна існуючих (звичайних і договірно-правових) принципів і норм міжнародного права в тій чи іншій сфері відносин між державами;

- зміною або переглядом застарілих норм;

- розробкою нових принципів і норм з урахуванням актуальних потреб міжнародних відносин;

- закріпленням в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті (в конвенціях, договорах, угодах) або в ряді актів (у конвенціях, деклараціях, резолюціях конференцій).

Кодифікація може бути

- офіційною

- неофіційною.

Офіційна кодифікація здійснюється у формі договорів. Вона з'явилася у другій половині минулого століття і спочатку цілком була присвячена законам і праву війни. Важливу роль у кодифікаційної процесі зіграли дві скликані за ініціативою Росії Гаазькі конференції світу (1899 і 1907 рр..), Ліга Націй. Проте реальні досягнення на цьому шляху отримано тільки з створенням ООН, яка виробила механізм для кодифікації міжнародного права. Центральне місце в ньому займає Комісія міжнародного права, що складається з 34 членів, що обираються на 5-річний термін. На базі проектів КМА були прийняті дві конвенції по праву договорів, конвенції по дипломатичному і консульському праву, чотири конвенції 1958 з морського права і т.д. Кодифікаційної роботою займаються також інші структурні підрозділи ООН (наприклад, Комісія з прав людини).

Неофіційна кодифікація здійснюється громадськими організаціями у відповідних галузях і вченими-правознавцями в приватному порядку. Прикладом першого типу неофіційної кодифікації може служити підготовка проектів кодифікації гуманітарного права збройних конфліктів Міжнародним Червоним Хрестом, на основі яких були прийняті чотири Женевські конвенції 1949 р р. про захист жертв війни та два додаткових Протоколу до них 1977 Доктринальна кодифікація вперше була зроблена австрійським юристом А . Домин-Петрушевичем в 1861 р. Згодом кодифікацією міжнародного права активно займалися вже згадані вище Асоціація міжнародного права й Інститут міжнародного права.

Незважаючи на поширену практику додання у виняткових випадках обов'язкової юридичної сили актам конференцій і нарад, так само як і резолюціям міжнародних організацій, в теорії існує явне небажання вважати вищевказані акти джерелами міжнародного права.

У цілому теоретики міжнародного права вважають перелік джерел (міжнародні конвенції, міжнародні звичаї, загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, і, в якості допоміжних джерел, судові рішення (прецеденти), а також доктринальні вчення найбільш відомих фахівців у галузі міжнародного права), перерахованих в ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, приблизним і невичерпним, але цілком придатним для вивчення і використання в міжнародній практиці.

Кодифікаційний акт може бути єдиним письмовим офіційним документом, або складатись із декількох взаємоузгоджених документів, що містять міжнародні норми, чинні в певній галузі міжнародного права.

Провідною міжнародною організацією, яка займається проблемами кодифікації в міжнародному праві є Комісія з міжнародного права.

Чинними кодифікаційними актами є:

- Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.;

- Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;

- Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.;

- Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо

Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи і зміцненню світового порядку в цілому.

Від кодифікації слід відрізняти інкорпорацію - збір та об’єднання за визначеними критеріями діючих нормативно-правових актів та видання їх у окремих збірниках документів. Такі документи можуть мати як офіційний так і неофіційний, інформативний характер.