14. Принцип поваги прав людини

Формування принципу поваги прав людини і основних свобод безпосередньо пов'язано з ООН і діяльністю цієї організації в гуманітарній сфері. До ухвалення Статуту ООН концепція поваги та захисту прав людини і основних свобод мала переважно філософсько-релігійний і політичний характер. Міжнародно-правові норми в цій сфері були одиничними.

Ті колосальні втрати і трагедії, яких зазнало людство в Другій світовій війні, коли найгрубішим чином зневажалися права людини, призвели до того, що в преамбулі Статуту ООН народи Об'єднаних Націй висловили свою рішучість "знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав великих і малих націй.,.".

Однією з цілей ООН є міжнародна співпраця в гуманітарній сфері, а також "у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії..." (п. 3 ст. 1).

Формально принцип поваги прав людини і основних свобод не закріплений у ст. 2 Статуту ООН, але логічно його можна вивести з вищезгаданих положень, а також ст. 55 і 56. У першій з них проголошується, що "з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями.... Організація Об'єднаних Націй сприяє:

с) загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії".

У ст. 56 міститься зобов'язання членів ООН здійснювати спільні і самостійні дії в тісній співпраці з Організацією Об'єднаних Націй для досягнення мети, вказаної в ст. 55.

У розвиток положень Статуту ООН із захисту прав людини і основних свобод міжнародне співтовариство розробило і прийняло Хартію (Білль) про права людини, що складається із Загальної декларації прав людини 1948 р.. Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та Міжнародного пакту про цивільні і політичні права 1966 р. Проте гостре протистояння періоду холодної війни значною мірою перешкоджало ефективній співпраці держав різної соціально-економічної орієнтації у сфері захисту прав людини і основних свобод. Потепління міжнародного клімату на початку 70-х років привело до того, що в ст. VII Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р. був зафіксований як самостійний принцип поваги прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань. У ній, зокрема, проголошується таке: "Держави-учасниці... заохочуватимуть і розвиватимуть ефективне здійснення цивільних, політичних, економічних, соціальних, культурних і інших прав і свобод, які витікають з гідності, властивої людській особі, і є істотними для її вільного і повного розвитку"1. До цього можна додати, що вони е також істотними для мирного! гармонійного розвитку міжнародних відносин.

І це справді так, оскільки в XX ст. не було жодного великого або малого збройного конфлікту між двома демократичними державами, що поважають права людини й основні свободи. В сучасному світі вважається поганим тоном не виконувати норми міжнародного права взагалі і насамперед у сфері захисту прав людини. Разом з ООН, регіональні організації (Рада Європи, Організація американських держав, Африканський Союз та ін.) у засновницьких і поточних документах закріплюють принцип поваги прав людини і основних свобод, докладають чимало зусиль для його ефективної реалізації. Чітко розуміючи, що держави, які не поважають права людини і основні свободи, становлять небезпеку не тільки для стабільного розвитку міжнародних відносин і плідної співпраці між державами, а й для міжнародного миру і безпеки.

Відмінною рисою сучасного етапу розвитку принципу поваги прав людини і основних свобод є заохочення індивідів та їх об'єднань до активної участі в розвитку концепції прав людини і основних свобод, а також у їх захисті з використанням засобів національного і міжнародного права. У Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасниць ОБСЄ від 15 січня 1989 р. зафіксовано, що держави - учасниці ОБСЄ "поважатимуть право своїх громадян, самостійно або спільно з іншими, здійснювати активний внесок у розвиток і захист прав людини та основних свобод". І це вельми симптоматична тенденція, коли індивід є не тільки об'єктом міжнародних угод у сфері прав людини, а й активним актором на міжнародній арені із захисту своїх прав і основних свобод.

Цей принцип не закріплений у Статуті ООН; сама співпраця у цій сфері стало розвиватися лише після Другої світової війни та прийняття Статуту ООН. Особливу увагу принципом поваги прав людини приділяється на регіональному рівні (Рада Європи, ЄС, СНД та ін.).

Повага прав і свобод людини - складова частина всеосяжної системи міжнародної безпеки. Держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи для всіх, незалежно від раси, статі, мови чи релігії. Повага вдачу людини є суттєвим фактором миру, справедливості та демократії, необхідних для дружніх відносин і співробітництва між ними. Держави повинні заохочувати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних чи культурних прав і свобод, які випливають із гідності, властивого кожної особистості, і є суттєвими для її вільного і повного розвитку.

Кожна держава сприяє шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини та основних свобод у відповідності до Статуту.

Повага, захист і підтримка прав людини та основних свобод вносять вклад у політичну і соціальну стабільність і мир, у збагачення культурної та духовної спадщини суспільства в цілому і у взаємне розуміння і дружні стосунки між своїми народами.

Держави визнають загальне значення прав людини та основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості і благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами.

Всі країни зобов'язані постійно поважати ці права і свободи у своїх взаємних відносинах і повинні докладати зусиль, спільно і самостійно, включаючи у співпраці з ООН, з метою сприяння загальному і ефективному повазі їх. Вони підтверджують право осіб знати свої права і обов'язки в цій області і надходити відповідно до них.

В області прав людини та основних свобод держави повинні діяти у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН і Загальної декларації прав людини. Вони зобов'язані виконувати свої зобов'язання, як вони встановлені в міжнародних деклараціях і угодах у цій галузі, включаючи в тому числі Міжнародні пакти про права людини, якщо вони ними пов'язані.

Держави зобов'язані визнавати і поважати свободу особи сповідувати, одноосібно або спільно з іншими, релігію або віру, діючи згідно велінню власної совісті. Держави, на чиїй території є національні меншини, будуть поважати право осіб, які належать до таких меншин, на рівність перед законом, будуть надавати їм повну можливість фактичного користування правами людини і основними свободами і будуть таким чином захищати їх законні інтереси у цій галузі.

Керуючись Документом Копенгагенської наради Конференції з людського виміру (Копенгаген, 29 червня 1990), країни НБСЄ домовилися співпрацювати з метою зміцнення демократичних інститутів та забезпечення верховенства закону. З цією метою в Паризькій хартії для нової Європи (Париж, 21 листопада 1990) вони підтвердили переконаність у тому, що дружні відносини між народами, а також мир, справедливість, стабільність і демократія вимагають того, щоб етнічна, культурна, мовна та релігійна самобутність національних меншин була захищена, щоб створювалися умови для заохочення цієї самобутності. Питання, що стосуються національних меншин, можуть вирішуватися задовільним чином тільки в демократичних політичних рамках. Права осіб, які належать до національних меншин, повинні повністю поважатися, як частина загальних прав людини. Держави зобов'язуються боротися проти всіх форм расової та етнічної ненависті, антисемітизму, ксенофобії та дискримінації щодо кого б то не було, а також переслідування з релігійних та ідеологічних мотивів.

Держави повинні приділяти велику увагу принципом неподільності всіх прав людини і в цьому зв'язку підкреслюють значущість реалізації всіх аспектів цього принципу.

Цей принцип покладає на суб’єктів міжн права такі обов’язки:

• Поважати права людини і основін свободи

• Сприяти і розвивати ефективному здійсненню прав людини

• Обов’язок прийняття державою небхідних законодавчих актів для забезпечення міжнародно-визнаних основних прав і свобод

• Обов’язок держави гарантувати людині ефективні засоби захисту своїх прав.