13. Принцип територіальної цілісності

Уперше закріплювався в двосторонніх договорах держави. Потім цей принцип продовжив своє відображення в конституціях різних держав. Після цього цей принцип знайшов своє відображення на унікальному і загальному визначеному рівні і був закріплений в статуті ООН. Статут ООН формулює цей принцип через заборону загрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності чи політ незалежності будь-якої держави так і будь-яким іншим чином не сумісним із цілями ООН.

Зокрема він включає в себе наступні складові:

Обов’язок держави утримуватися від будь-яких дій спрямованих на порушення національної єдності та територіальної цілісностіін країн

Територія держави не повинна бути об’єктом військової окупації

Територія будь-якої держави не повинна бути набуттям іншої держави, що відбулося в наслідок застосування сили чи загрози такою силою. Територіальні набуття, що отримані в наслідок застосування сили чи її загрози не визнається.

Таким чином цей принцип покладає на державу зобв’язання поважати територіальну цілісність, політ незалежність і єдність будь-якої держави.

Водночас цей принцип забороняє:

Перетворювати територію ін. держав в об’єкти окупації

Застостосоввати силу в поршенні міжн права.

Принцип територіальної цілісності держав затверджено з прийняттям Статуту ООН у 1945 році. Процес його розвитку триває, навіть назва цього принципу остаточно не визначена: можна зустрі­ти згадування як територіальної цілісності, так і територіальної недоторканності.

Заключний акт НБСЄ 1975 року містить окреме і найбільш пов­не формулювання принципу територіальної цілісності держав: «Держави-учасниці будуть поважати територіальну цілісність кож­ної з держав-учасниць. Відповідно до цого вони будуть утримуватися від будь-яких дій, не сумісних із цілями і принципами Статуту Орга­нізації Об'єднаних Націй, проти територіальної цілісності, політич­ної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці, зокрема, від будь-яких дій, що являють собою застосування сили або загрозу силою. Держави-учасниці будуть однаковою мірою утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної на об'єкт військової окупації, або інших прямих чи непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права, або на об'єкт придбання за допо­могою таких заходів чи погрози їх здійснення. Ніяка окупація або придбання такого роду не буде визнаватися законною».

Зміст принципу територіальної цілісності держав виходить за рамки положень про заборону використання сили або погрози си­лою, або перетворення території в об'єкт військової окупації, або придбання території з використанням сили чи її загрози. Мова йде про будь-які дії проти територіальної цілісності або недотор­канності. Наприклад, транзит будь-яких транспортних засобів через іноземну територію без дозволу територіального суверена є порушенням не тільки недоторканності кордонів, але і недоторкан­ності державної території, оскільки саме вона використовується для транзиту. Всі природні ресурси є складовими компонентами території держави, і якщо недоторканна територія в цілому, то не­доторканні і її компоненти, тобто природні ресурси в їх природному вигляді. Тому їх розроблення іноземними особами або державами без дозволу територіального суверена також є порушенням терито­ріальної недоторканності.

Мета цього основного принципу міжнародного права - забезпечення стабільності міжнародної системи, оскільки ніщо так не дестабілізувало міжнародні відносини, як посягання на територіальну цілісність держав. З огляду на це в п. 4 ст. 2 Статуту ООН закріплено положення про заборону використовувати силу або загрозу силою "проти територіальної недоторканності держав". Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. розвиває це положення і встановлює, що "територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації, що є результатом застосування сили в порушення положень Статуту. Територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Жодні територіальні придбання, що є результатом погрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними". Аналогічні положення містяться в ст. IV Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ.