1. Поняття норми міжнародного права

Норма є первинним елементом будь-якої системи права, наприклад, як клітина в живому організмі. Термін "норма" латинського походження і означає узаконене встановлення, визнаний обов'язковим порядок, встановлена міра.

Норма міжнародного права - це правило поведінки, що створюється державами й іншими суб'єктами міжнародного права шляхом узгодження їх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове.

Норма МП визначається як створене угодою або або мовчазною згодою суб’єктів МП правило, що встановлює для них пеані права й обов’язки та забезпечується юр механізмами виконання. Традиційно визначається, що в основі утворення норм МП лежить міжнародне визнання, яке досягається або узгодженням волі суб’єктів МП або мовчазною згодою з боку цих суб’єктів щодо правомірності тривалої існуючої практики застосування відповідної норми.

Міжнародна правотворчість — це активно творча діяльність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

В основі норми міжнародного права лежить угода суб'єктів, яка є єдиним способом створення норм. Формування угоди та її закріплення в правовій нормі відбуваються у визначеному процесуальному порядку. У відповідності з цим порядком узгоджене правило набуває юридичної сили, втілившись у форму звичаю чи договору.

У сучасному міжнародному праві існують два види звичайних норм. Перший, традиційний являє собою сформоване в практиці неписане правило, за яким визнається юридична сила. Другий — новий вид, до якого відносяться норми, створювані не тривалою практикою, а визнанням як таких правил, що містяться в декількох чи одному акті.

При формуванні норм загального міжнародного права основну роль грає протест. Немає протесту — значить держава згодна з новою звичайною нормою. Зі звичайних норм складається ядро всієї міжнародно-правової системи — загальне міжнародне право.

На відміну від загального міжнародного права, партикулярний звичай виражає особливі інтереси обмеженого кола держав. Тому для його формування необхідна згода всіх зацікавлених держав.

До односторонніх актів держав відносяться заяви, ноти, виступи лідерів держав, виступи державних, політичних діячів тощо.

Основним видом односторонніх актів є зобов'язання (наприклад, зобов'язання колишнього Радянського Союзу не застосовувати першим ядерну зброю). Іншим видом односторонніх актів є визнання. Визнаючи той чи інший юридичний акт, ситуацію, держава вже не вправі діяти всупереч своєму визнанню. Більш того, як правило, визнання не може бути відкликано. Так, Україна в односторонньому порядку визнала чинними для себе багато міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу.

Наступним видом одностороннього акту є протест (акт протилежний визнанню). Цим актом держава виявляє своє заперечення проти визначеної ситуації, претензій і всього того, що може мати правові наслідки. Протест має бути чітко і публічно висловленим.

Наступним видом одностороннього акту є відмова, яка означає, що держава відмовляється від права, претензії, компетенції, які перестають з цього моменту існувати. Відмова носить остаточний і безповоротний характер. Особливим випадком мовчазної відмови є естоппель (estoppel — позбавлення права заперечення), яка була запозичена з англійського загального права, де вона означає, що сторона зв'язана своїми діями і не може висувати вимоги на шкоду іншій стороні, яка поклалася на ці дії і поводилася відповідно.

Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають зміні або відміні. Односторонні акти мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією та перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Виходячи із загальної теорії права, слід виділити основоположні характерні риси, притаманні нормам міжнародного права, що можна розглядати як:

• - узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародного права;

• - юридичну обов'язковість застосування;

• - наявність санкцій (а не лише моральних наслідків і здорового глузду);

• - розгалужену їх класифікацію і т.д.

Більшість міжнародно-правових норм створюється у два етапи:

• • узгодження волі суб'єктів міжнародного права стосовно правил поведінки;

• • надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.

Інколи ці два етапи можуть співпадати у часі, наприклад, коли міжнародний договір вступає у силу з моменту його підписання. У даному випадку підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил поведінки) і одночасно надання узгодженому тексту сили міжнародної договірної норми.

Разом з тим у міжнародному праві існують норми, які створюються у три етапи. Йдеться про так звані імперативні норми (норми jus cogens). Процес їх створення виглядає так:

a. узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;

b. узгодження волі цих суб'єктів стосовно надання даному правилу поведінки вищої юридичної сили в даній правовій системі;

c. надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.

У загальній теорії права визнано, що норми права з точки зору логіко-юридичного підходу мають трьохланкову структуру - гіпотеза, диспозиція, санкція. У правовій нормі міститься насамперед вказівка на те умов, за яких норма підлягає застосуванню, згодом викладається саме правило поведінки і, нарешті, зазначаються наслідки невиконання цього правила.

Специфіка міжнародних відносин полягає у тому, що суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта прийнятих норм. Відповідальність і санкції у міжнародному праві відокремлені від самих правил поведінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права найчастіше самі обирають заходи примусу відносно правопорушників з передбачених міжнародним правом.

Тому, на відміну від внутрішньодержавного права, міжнародно-правові норми складаються переважно з двох елементів — гіпотези і диспозиції.

Гіпотеза міжнародно-правової норми містить опис умов, за наявності яких застосовується правило поведінки. Наприклад відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної дитини, вона не досягне повноліття раніше.

Диспозиція норми міжнародного права зазначає на безпосередньо правило поведінки суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, ст. 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлює: особи, які запевняють, що якесь з їх прав, перелічених у Пакті, порушено, і вичерпавши всі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть подати до Комітету з прав людини письмову заяву про це (диспозиція).

Інколи міжнародні норми складаються лише з однієї диспозиції. Так, ст. З Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа.

Санкція як елемент міжнародно-правової норми зустрічається рідко. Міжнародні норми містять санкції в основному стосовно правовідносин приватного характеру. Зокрема, на підставі ст. 36 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року продавець несе відповідальність відповідно до договору і до Конвенції за будь-яку невідповідність товару, яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною пізніше.

Критерії класифікації норм МП:

1. За значенням і місцем у системі МП – норми-цілі, норми-принципи, ординарні норми.

Норми-цілі – є нормами системотворчого значення, що надають цілісності (або емерджентності1) правовій системі певного рівня. Правовою системою є будь-який міжнародний договір, у якому преамбула або перша стаття викладає цілі, що переслідуються державами під час укладання цього договору. Дотримання державою зобов’язань договору означає при цьому не лише дотримання окремих його положень (статей), але й відповідність дій держав-членів намірам (цілям) укладеного договору. Отже, норми-цілі можуть мати різні ступені узагальнення й масштаби дії, але на кожному рівні вони визначають основний зміст системи відповідного рівня, чи це є міжнародний договір, галузь права, система міжнародного права у цілому, чи організоване життя людства на планеті Земля.

Норми-принципи – утворюють «другий рівень» (після цілей) системи міжнародного права, який, своєю чергою, розпадається на ієрархію «ступенів універсальності», формуючи на кожному рівні концептуальну основу правової системи певного рівня. Концептуальною основою міжнародного права в цілому є його фундаментальні чи основоположні принципи. Цей термін є доктринальним, і його тлумачать вузько й широко.

Ординарні – усі інші норми, які є тільки правилами міждержавних відносин, наділених для держави обов’язковою силою.

2. За територіальною дією:

1) норми глобальної дії, чинні для всього міжнародного співтовариства, діють у глобальних масштабах і мають загальнообов’язкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін.

2). Норми регіональної дії, чинні в межах певних регіонів, це норми, що регулюють будь-які міжнародні відносини, об’єкт яких має регіональний інтерес і які визнаються усіма або більшістю держав відповідного регіону. Універсальні норми історично створювались на базі регіональних. Разом з тим універсальні норми сприяють розвитку регіональних. основна вимога - регіональні угоди або органи та їх діяльність не повинні суперечити цілям та принципам ООН;

3). Партикулярні (локальні) норми – зазвичай це норми міжнародних угод із питань вільного міста чи іншого державо подібного утворення, питань опіки, двосторонніх угод. регулюють певні галузі міжнародних відносин між обмеженим колом учасників. Можуть мати регіональний характер - між державами певного географічного регіону, частіше за все - між сусідніми державами або нерегіональний характер - між державами, які знаходяться різних географічних регіонах. Партикулярні норми - це найпоширеніший від міжнародно-правових норм. Основне джерело таких норм - договори, але є також і звичаєві партикулярні норми.

3. За змістовим обсягом питань регулювання (юрисдикцією).

Загальні – регулюють основоположні системні питання міжнародних відносин

Спеціальні - регулюють основоположні спеціальні питання міжнародних відносин

4. За юридичною силою:

Імперативні - (jus cogens) - це такі правила поведінки, відхилення від яких неприпустиме і які можуть бути змінені тільки наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.). Іншими словами, це норми, що мають вищу імперативну силу, а звідси особливий спосіб їх зміни - ухвалення нової імперативної норми. Прикладом норм jus cogens є основні принципи міжнародного права.

Диспозитивні - закріплюють право сторін відступити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобов’язані суворо дотримуватися приписів диспозитивної норми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;

Рекомендаційні норми - узгоджують відносини між суб’єктами шляхом визначення бажаної, доцільної моделі поведінки, яку не зобов’язують виконувати. Рекомендаційна норма є двосторонньою або багатосторонньо нормою, доцільність виконання якої покладається на розсуд сторін, що її прийняли.

5 .За характером нормативного припису: - зобов’язальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні:

Зобов’язальні норми закріплюють обов’язки учасників конкретних міжнародних правовідносин.

Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відносин.

Заборонні норми містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них.

Відсильні норми зобов’язують керуватися правилами, що містяться в інших нормативних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положення неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою.

6. За функціями в системі: - матеріальні, процесуальні:

Матеріальні - містять права й обов’язки держав щодо конкретних об’єктів міжнародно-правового регулювання, впроваджують їх правила поведінки. Вони складають основний масив міжнародно-правових норм.

Процесуальні - встановлюють суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників міжнародного юридичного процесу щодо здійснення організаційно-процедурної діяльності в ході створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права.

7 За формою і способом утворення: - норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжнародних організацій, що мають нормативні властивості.

8. За строком дії: - строкові та безстрокові:

Існування строкових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридичних фактів. Час дії визначається у заключній частині договору або завершується з припиненням існування об’єкту договору, після виконання певних умов або незалежно від волі сторін.

Безстрокові норми характерні для мирних договорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнародних міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковими.

9. За формою (джерелами)

Норми міжнародних угод

Норми міжн звичаїв

Норми рішень міжнародних організацій.

Юридичними формами здійснення міжнародно-правових норм є:

• • дотримання;

• • виконання;

• • використання;

• • застосування.

Дотримання - це спосіб дії в основному норм-заборон. Встановлюючи заборону геноциду (Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р.), міжнародно-правові норми тим самим приписують суб'єктам утримуватися від зазначеної поведінки.

Шляхом виконання найчастіше реалізуються норми-зобов'язання. На підставі ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року держави-сторони пакту зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими у пакті.

Норми-права здійснюються у формі використання. Зокрема, ст. 29 Конвенції СНД про права і основні свободи людини 1995 року закріплює право громадян брати участь в управлінні і реалізації державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представників.

Застосування як форма реалізації міжнародних норм поєднує різні акти поведінки.

Існує міжнародно-правовий і національно-правовий механізми реалізації норм. Перший становить сукупність міжнародних засобів, що забезпечують здійснення норм міжнародного права. Його створюють:

• 1) система міжнародних конференцій, організацій та органів, а також інших структур, на які покладено реалізації міжнародно-правових норм;

• 2) сукупність норм міжнародного права, які сприяють реалізації інших міжнародних угод.

Результатом реалізації міжнародно-правових норм є міжнародні правовідносини - відносини, урегульовані цими нормами, та які включають суб'єкти, зміст, об'єкти, юридичні факти.