15 березня. «ДЕНЬ ТИШІ»
Сепаратисти та російські окупанти ретельно готувалися до 16 березня – дня «загальнокримського референдуму». Ці вихідні стали останніми, коли півострів де-факто залишався нічиїм, адже раніше Верховна Рада проголосувала за його «незалежність». Субота 15 березня була офіційно оголошена «кримською владою» як «день тиші». Голова комісії з підготовки до «загальнокримського референдуму» Михайло Малишев виступив зранку із заявою, що в суботу і неділю будь-яка агітація категорично заборонена. Громадське життя на півострові завмерло в передчутті непоправного.
Як стверджували кримські активісти та незалежні журналісти, насправді підготовка до референдуму тривала за багаторічною кримською традицією. Хоч як росіяни силувалися й поспішали показати, що на півострові відбуваються суттєві зміни, насправді все проходило по-кримськи: неквапливо й неспішно. Кримчани завжди були пасивні під час виборчих кампаній – явка тут була нижчою від загальноукраїнської. Цей референдум винятком не став, тому намальовані 83,1% аж ніяк не відповідали дійсності й досягалися завезенням багатьох російських громадян, адже місцеві виборчкоми дозволяли голосувати навіть за російськими паспортами – і козачкам, і російським військовим. При цьому найменшою була явка саме в Севастополі – найбільшому проросійському місті Криму. А от Східний Крим – Ленінський, Феодосійський райони, Керч – дав найбільшу явку, що додатково підтвердило факти завезення російських громадян: вони не від’їжджали надто далеко від Керченської протоки, якою діставалися Криму.
Розповідає польський політолог та журналіст Пьотр Андрусєчко: «Мені здається, що явка була більша ніж 35% – це точно. Спочатку я був у Бахчисараї, пізніше поїхав до Севастополя. Бахчисарай – специфічний, тому що там явка така висока також не могла бути, через те, що там є один район у місті, де повністю мешкають кримські татари, там взагалі не відкрилася жодна дільниця. У самому Сімферополі я бачив російські військові вантажівки. Вони
були у дворах, на вулицях, вони були практично в усіх
районах, де були ще українські військові, ті частини українських військових. На дорогах ми бачили поодинокі бронетранспортери».
Газета «Сегодня» опублікувала статтю про ситуацію в Криму перед референдумом. За словами журналістів, незважаючи на те, що оголошення про референдум розклеєні по всьому Севастополю, у них склалося враження, що місцева влада все робила неспішно: «Біля місцевого виборчкому в будівлі міськради вчора було порожньо. Мало того – тут не було навіть вивіски, яка б повідомляла кримчанам, що всередині розташовується виборча комісія. Трохи далі, у скверику, збиралися російські телеканали. Поки їх тут два – „Россия-24“ і „НТВ“. Ми сходили й на дільниці в центрі, де, за повідомленнями місцевої влади, повним ходом іде підготовка до виборів. Але там порожньо. Вивісок немає. На території – теж нікого. У центрі міста – теж „нововведення“: якщо пару днів тому Адміральська бухта була закрита тільки буксирами, то в п’ятницю там уже чергував військовий корабель. А другий увійшов в бухту прямо на наших очах». Також «Сегодня» вдалося знайти в Севастополі міліціонера, який підтримував єдність України, але не знав, що далі йому робити у Криму: до Росії він не хотів, а їхати на материкову частину було боязко, аби там його не прийняли за «шпигуна»: «Коли на Майдані все почалося, я посварився майже з усіма друзями. Адже розумів, що люди вийшли тому, що їм набридло жити в бандитській країні. А тут, у Криму, як по сигналу, все включилося: і російські канали, і
пропаганда, і речівки. Люди – як зомбі. Усьому вірять»607.
Уранці Владислав Селезньов повідомив про активне перекидання російської військової техніки, щоби не дати можливості українським підрозділам зайти на півострів із півночі: «З Феодосії джерела повідомляють, що опівночі через Владиславівку [селище під Феодосією. – Прим. ред.] в напрямку Джанкоя прослідувала колона військової техніки РФ. У її складі близько 50 одиниць, зокрема „КамАЗи“ з броньованими кунгами, вантажні автомобілі, які тягнуть близько 20 одиниць ствольної артилерії, бензовози».
За свідченнями українських медіа, російські військовослужбовці не на камеру зізнавалися, що відносно спокійна ситуація на
півострові повністю поміняється після того, коли відбудеться
референдум. Ніхто не робив таємниці, що російські спецназівці були готові до будь-якого сценарію, зокрема й до силового придушення протестів, але всі ці плани були чітко прив’язані до 16 березня – очевидно, російській генштаб розробив і роздав своїм військам на території півострова інструкції на випадок протидії з боку проукраїнських активістів або українських військових після 16 березня.
Умережі виклали відео, як росіяни затоплюють ще один корабель
возері Донузлав поблизу Євпаторії. Корабель пішов під воду поряд із раніше затопленим протичовновим судном «Очаков», аби не дати
українським суднам вийти у відкрите море608.
Микола Балан так згадує події 15 березня: «Перемовниками до наших частин приходили різні люди. Здебільшого то були їхні активісти, типу „самооборони“: „Віддайте наказ, аби склали зброю, нащо вони лякають народ зброєю?“ – „Так ми ж не лякаємо, ми в себе в містечках“. Ми організували нормальну оборону: мішками заклалися, на дахах поставили спостерігачів і снайперів, кулеметні гнізда поставили. У
Севастополі намагалися кілька разів штурмувати, але там не через ворота, а спочатку ставили спостерігачів і патрулі, а потім намагалися ввійти через огорожу. Теж були відкинуті черговим підрозділом. У Євпаторії, де паливномастильні склади, намагалися зайти з паркової зони – теж їм не вдалося. Коли ми їм казали, що будемо стріляти, ініціатива й бажання штурмувати відразу відпадали».
Цього дня напередодні загальнокримського референдуму багатотисячні протестні акції відбулися в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та інших містах. Декілька днів перед тим в російських акаунтах у соцмережах, акаунтах російських популярних громадських діячів, представників опозиції почали з’являтися пости із закликами прийти на акції протесту в Москві та інших російських містах, щоби висловитися проти самопро-голошеного референдуму в АР Криму та Севастополі та щоби закликати проти війни з українським народом.
Найбільша акція відбулася в Москві, за участі багатьох лідерів
опозиції та діячів культури, зокрема Андрєя Макарєвіча і Боріса Нємцова. Учасники маршу несли державні прапори України, Росії, російських опозиційних громадських об’єднань і партій, скандували гасла «Банду геть!», «Нет войне!», «Украина, мы с тобой!», «Муаммар Каддафи – Путин».
ВР України сьогодні розпустила парламент Криму: «Відповідно до пункту 28 частини першої статті 85 Конституції України, абзацу п’ятого частини першої статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим, частини шостої статті 4 Закону України „Про Верховну раду Автономної Республіки Крим“, враховуючи висновок Конституційного суду України у рішенні №2-рп/2014 від 14 березня 2014 у справі про проведення місцевого референдуму в АРК щодо порушення Верховною Радою Криму Конституції України, Верховна Рада України постановляє достроково припинити повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим». Голосів «за» від Партії регіонів – 19, «Батьківщини» – 83, «Суверенної України» – 30, «Економічного розвитку» – 30, «Свободи» – 35, КПУ – 0, позафракційних – 4. Це було правильне рішення, проте вже без жодних наслідків.
Не зважаючи на суботу, нелегітимний уже парламент Криму ухвалив своє рішення у відповідь: «Після того як Державний комітет України з телебачення та радіомовлення залишив українських телеглядачів без російських фільмів і серіалів, їм доводиться задовольнятися нескінченним серіалом під назвою „Засідання Верховної Ради України“ з до болю знайомим сюжетом – нелегітимна влада в Києві продовжує штампувати нелегітимні рішення. Черговий епізод цього серіалу, присвячений цього разу Криму, знятий у кращих традиціях жанру „театру абсурду“: 15 березня Верховна Рада України прийняла постанову, якою достроково припинила повноваження
Верховної Ради Автономної Республіки Крим»609.
Услід за США, ЄС, НАТО, ОБСЄ і ООН нелегітимним «референдум» у Криму визнала й Венеціанська комісія, як написало «Дзеркало тижня»: «Експерти Ради Європи з конституційного права заявили, що майбутній референдум в Криму 16 березня про приєднання до Росії є нелегітимним. Венеціанська комісія мотивує свій висновок тим, що можливість проведення такого референдуму не
передбачена ні українською, ні кримською Конституціями. Експерти
також вказують на той факт, що умови для проведення цього
референдуму не відповідають демократичним стандартам»610. Заступник голови ЦВК України Андрій Магера заявив, що
формулювання питань на нелегітимному референдумі в Криму мають маніпулятивний характер: «Так званий бюлетень, який пропонується в Криму, при найменшому аналізі викликає багато питань у фахівців. <…> Але я боюся іншого: хоч би як заповнював бюлетень хтось із кримчан, його трактуватимуть інші. У самому формулюванні мають місце маніпуляційні технології – не хто як голосуватиме, а хто як буде
вважати й трактувати це»611.
Продовжувала погіршуватися ситуація з безпекою журналістів. Представники каналу икґБі:геатТУ повідомили, що в Севастополі під час виконання редакційного завдання зник їхній оператор Олег Балабан. За свідченнями очевидців, його затримала група озброєних людей.
На жаль, справдився прогноз Дмитра Тимчука, який попереджав, що Крим без Херсонщини Росії нецікавий. О 13:30 УНІАН розповсюдив шокуючу новину. 15 березня в районі українського селища Стрілкове на Херсонщині висадився черговий десант «зелених чоловічків» загальною кількістю близько 80 людей. Десант підтримували 4 бойових вертольоти і 3 бойові машини. Українські силовики самовільно залишили блокпост і втекли звідти. МЗС України надіслало ноту протесту до російського МЗС, у якому висловило рішучу категоричну незгоду з діями російських військовослужбовців. Міноборони України від опівдня почало поширювати інформацію: «Для негайного реагування на провокацію з української сторони були підняті сили армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, а також сили аеромобільного батальйону. Відсіч була дана негайно. Російські військовослужбовці
повернулися на колишнє місцезнаходження»612.
Проте громадські активісти, зокрема Дмитро Тимчук, розповіли протилежне: «За даними групи ІС, поширювана зараз МО України інформація про те, що „росіяни відступили“, на даний момент (18:00) не відповідає дійсності. Ситуація видається такою. Група російських військовослужбовців чисельністю близько 70 чол. прибули на Арабатську стрілку в районі села Стрілкове в Херсонській області.
Наразі до місця подій підтягуються наші десантники. З абсолютно
незрозумілих причин станція не перебувала під охороною. Незрозуміло, чому українська армія раніше не блокувала перешийок
(точніше – перешийки), що з’єднують Крим із материком»613.
Дмитро Тимчук говорить про події річної давності: «На секунду уявімо, що український солдат вистрілив і вбив „зеленого чоловічка“, який виявився військовослужбовцем ЧФ РФ, тобто російським військовим, який (на відміну від нинішніх російських військовослужбовців на Донбасі) цілком легально перебував на території Криму відповідно до угоди між Україною й Росією про умови базування ЧФ РФ. По суті, це – привід для повномасштабної агресії. Пішов би на неї Путін? Ураховуючи його неадекватність протягом 2014–2015 років, у це легко повірити. Але це зараз, через понад рік війни, ми чудово розуміємо, що, хоч яким би сильним був противник, свою країну треба захищати. А тоді сама думка про можливу повномасштабну війну з Росією валила в шок».
Пізніше, за повідомленням Укрінформу з посиланням на сільського голову Стрілкового Олександра Пономарьова, російські військові нібито «вибачилися» за «помилкову» висадку на Херсонщині: «Як повідомили [російські. – Прим. ред.] військові, їхнє завдання – забезпечити охорону газоперекачувальної станції та розташованих неподалік трьох бурових свердловин „Чорноморнафтогазу“. Вони зазначили, що в них, мовляв, є інформація про те, що на цих об’єктах готуються терористичні акти. Охоронятимуть вони ці об’єкти, за їхніми словами, стільки, скільки
треба буде для виконання завдання»614. Пономарьов же пояснив, що він разом із прокурором району та начальником райвідділу міліції виїхали на місце події для з’ясування, з якою метою прибули російські військовослужбовці. Вони розповіли, що «переплутали» місце висадки, тому висадилися фактично на околиці села. Зрозумівши, що помилилися, вони відійшли до газоперекачувальної станції, яка розташована за блокпостом українських прикордонників.
«Українська правда» з посиланням на місцевих жителів
повідомила, що РФ завезла до Криму зенітно-ракетний дивізіон С-300 у складі 4 батарей ешелоном із 25 вагонів. Із дивізіоном прибула інженерна техніка – 4 танкових тягачі, пересувні дизель-генератори, автоцистерни та 4 автомобілі «УАЗ». Близько 18:00 ешелон прибув до с. Гвардійське Сімферопольського району.
Владислав Селезньов у Facebook повідомив, що російські снайпери провели розвідку місцевості навколо фотограмметричного інформаційного центру (ФІЦ) Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ в Сімферополі: «Офіцери 13 ФІЦ у Сімферополі повідомляють, що сьогодні о 18:20 російські солдати провели рекогносцировку місцевості навколо військової частини. Близько десятка солдатів РФ, зокрема снайпери, оглянули прилеглу територію.
Снайпери побували на дахах довколишніх будинків»615. Ця незначна на перший погляд інформація набуде зовсім уже конкретних трагічних рис 18 березня, коли неідентифіковані особи (одна з версій, що це були російські снайпери) двома пострілами в серце вб’ють 36-річного українського прапорщика, корінного сімферопольця Сергія Кокуріна.
Із Севастополя надійшла ще одна погана новина. Невідомі озброєні особи прямо з храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ викрали отця Миколу Квича.
Із Тамані до Криму почали масово завозити козачків, що дало привід журналістам донецького видання «Острів» назвати їх привітом від Януковича. За свідченнями очевидців, через Керченську переправу прибули декілька десятків автобусів із номерами російського регіону Ростов-на-Дону. Автобуси рухалися трасою Керч – Феодосія і далі до Севастополя. Козачки в Севастополі, прямо на головній площі Нахімова приймають присягу служити на благо міста та Криму.
Тим часом «зелені чоловічки» не сиділи склавши руки, а захопили будівлю військової прокуратури в Севастополі.
Офіційний представник ОБСЄ Кеті Бьортон написала у Twitter, що організація не спостерігатиме за референдумом у Криму, оскільки для цього не було офіційного прохання від уряду України.
Українське МЗС висловило своє обурення рішенням Росії накласти вето на проект резолюції Радбезу ООН по ситуації в Криму: «Ставши єдиною країною, яка виступила проти рішення,
спрямованого на деескалацію ситуації в Україні, Росія поставила себе
в ізоляцію не лише в Раді Безпеки ООН, але й у світі загалом».
Росія «пояснила» своє рішення через свого одіозного постпреда Віталія Чуркіна: «Щодо Криму, такий випадок, очевидно, виник у результаті правового вакууму, що з’явився у зв’язку з неконституційним збройним державним переворотом, здійсненим у Києві націонал-радикалами в лютому 2014 року, а також як результат прямих погроз з боку останніх навести „свій порядок“ на території
всієї України»616.
Андрій Дещиця так згадує в ексклюзивному коментарі для книги: «Вважаю, це була спроба зробити ще один бліцкриг. Була небезпека, що вони спробують йти далі. Про це мене попереджали кілька колег, зокрема Сікорський. У них були свої джерела інформації. Неабияке значення мала реакція Заходу – вони почали більш жорстко реагувати. Тоді Меркель почала телефонувати Путіну, бо він ні з ким іншим спілкуватися не хотів».
За день до незаконного референдуму нечисленна акція, яка об’єднала близько 200 проукраїнських активістів, попри «день тиші», відбулася в кримській столиці. Учасники тримали в руках плакати «Крим – це Україна!», «Ні – війні!», «Путін, йди!», українські державні прапори. На відміну від попередніх днів, поліція й козачки не намагалися завадити її проведенню, і вона зрештою закінчилася мирно, учасники проукраїнського мітингу розійшлися по домівках.
На іншому кінці України, у Донецьку, мітингували з протилежними намірами – за Росію, що широко висвітлювали російські телеканали. У програмі «Вести» повідомили, що в центрі Донецька зібралося близько 5 тисяч громадян, які прийшли з російськими прапорами й скандували гасла на підтримку політики Росії. Безумовно, ці мітинги передували створенню так званої Донецької Народної Республіки. На акції було багато георгіївських стрічок і російських прапорців, які роздавали організатори. Учасники скандували: «Донбасс, вставай!», «Референдум!», «Свободу Павлу Губареву!» та «Россия! Россия!».
Представник Президента України в Криму Сергій Куніцин назвав
завтрашній референдум фарсом: «Я думаю, що, тільки-но піде фактор сили, повірте мені, багато депутатів кримського парламенту говоритимуть, що їм це приснилося і вони цього не робили. Я ж їх усіх знаю. І референдум демонізувати не треба. Ми чомусь думаємо, що якщо завтра 16 березня проголосують, то 17-го Крим вже – не український. Дурниця це все. Потрібно до цього ставитися як до
фарсу й непорозуміння»617.
Як і обіцяв глава ЦВК із проведення референдуму Михайло Малишев, сепаратисти вирішили провести екзіт-пол, але дозволили це лише одній організації: «Тільки одна соціологічна група до нас звернулася й отримала відповідне право. Ця організація називається „Республіканський інститут соціологічних та політичних досліджень“. Діяльність будь-яких інших організацій у цьому
напрямку буде незаконна»618.
Колишній радник Путіна з економічних питань Андрєй Ілларіонов цього дня зробив запис у своєму іїчєритаї, давши достатньо точний прогноз ближчого майбутнього Криму: «І Абхазія, і Південна Осетія були перетворені на військові бази, яких досі не існувало. <…> І плани Путіна – там будуть перебувати війська, багато військ. Це буде колосальна гігантська військова база. У Криму, можливо, залишаться ще санаторії для офіцерів спецслужб, армії, ФСБ і більше нічого. Для забезпечення цієї великої військової бази не потрібні 2,5 млн. людей. Тим більше там не потрібні ті, хто не будуть лояльними до нової влади. Тому відбудеться зміна етнічного складу
території. Грубо кажучи – етнічні чистки, депортації різного роду»619. У Держдумі тим часом уже готувалися відкорковувати шампанське. Апарат російського парламенту роз’яснив, за якою саме процедурою «приєднуватимуть» Крим. Декларація про незалежність, прийнята парламентом Криму, відкрила для нього шлях, який дозволяє скористатися нормами російського конституційного законодавства, зокрема федеральним конституційним законом «Про порядок прийняття в РФ і утворення в її складі нового суб’єкта
РФ»620.
О 21:55, за повідомленням «Євромайдан-SOS», у Сімферополі люди «генерала» Кузнєцова увірвались до готелю «Москва» на виїзді в напрямку Ялти й погрожували всіх розстріляти: «Коли силовики
увірвалися, у холі готелю з’явився такий собі гєнєрал Кузнєцов, який
представився [главою. – Прим. ред.] міноборони Криму. Він повідомив, що озброєні люди – це збройні сили Криму, вони тут з’явилися через дезінформацію, „по ложному вызову“ і що нічого насправді тут не відбувається. Він також пообіцяв, що відібрані незадовго до того в журналістів флешки будуть їм повернуті. Після цього з готелю вийшли дві групи (орієнтовно по 6–7 осіб) озброєних людей у масках. Вони поводилися дуже грубо, розпихували людей, у тому числі жінок, погрожували всіх розстріляти, били прикладами
автоматів по камерах»621.
Французький президент Франсуа Олланд зробив заяву, у якій попередив, що у випадку погіршення ситуації в Криму Росію чекає заморожування співпраці з Францією в оборонній сфері. Це був перший дзвоник щодо проблем із передачею російським ВМС вертольотоносців «Містраль».
Сергій Аксьонов уже декілька днів не приховував намірів організаторів референдуму. Цього дня у Twitter він безапеляційно заявив: «Референдум пройде все одно, і він буде невблаганним і безапеляційним, Крим стане частиною Росії».
А от що каже відомий кримськотатарський журналіст Осман Пашаєв: «Пам’ятаю, що я не спав кілька діб. І в клінічному плані відчуваєш, що втрачаєш глузд. Це будьякий психіатр скаже – ефект зміненої свідомості. Стільки не може не спати людина. Але після 16 березня виникає відчуття: усе, це сталося. Не те щоб я змирився – примирення не було до 18 травня, поки мене самого не затримала „самооборона“. Жорстко було. У нас відібрали техніку, тримали обличчям вниз, як арештантів. Нашу групу не сильно били – тільки по ногах. І звідти передали до міліції, ФСБ. По суті, нас пограбували – відібрали планшети, роутери, комп’ютери, камери, гроші теж, на всяк випадок.
Мене зробили свідком у справі про вбивство „Беркута“ на Майдані. І носії оформляли як речові докази. Тобто висмоктані з пальця речі, щоби виправдати вилучення у мене техніки».
Українські медіа цього дня з посиланням на колишнього лідера
Меджлісу кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва повідомили, що в Криму, на території села Земляничне Білогорського району було знайдено понівечене тіло кримського татарина. Пізніше виявиться, що це тіло Решата Аметова, батька трьох неповнолітніх дітей, якого кількома днями раніше за одиночний пікет напроти Радміну затримали та вивезли в невідомому напрямку «самооборонівці». Нині понад річне розслідування вбивства Решата Аметова поліцією Криму так і завершилося нічим.
«День тиші» напередодні референдуму насправді виявився не таким вже й тихим. Сепаратисти й Кремль поспішали зачистити інформаційне поле напередодні незаконного референдуму, тероризуючи журналістський корпус, який з’їхався до Криму з багатьох країн. Півострів і весь світ, хто зі страхом, а хто в передчутті тріумфу, завмерли перед завтрашнім днем. У неділю, 16 березня, вирішувалась доля не лише Криму, а всього світового порядку, що встановився після Другої світової війни. Усіх кордонів і міжнародного права, сформованих унаслідок Ялтинської конференції, яка відбувалася тут 4–11 лютого 1945 року. Очевидно, напередодні 70-ї річниці цієї події Владімір Путін уважав своєю місією завершити історію пост’ялтинського світу та почати писати нову главу – нової Росії й нового світу, де Росія знову почувалася б наддержавою. До цієї амбітної мети залишався всього один день. І цей день настав уже завтра.