I рівень

1. А, В, Г.

II рівень

3. Г.

4. Г.

5. А.

6. А, Б.

7. На малюнку зображена стадія закладання тканин і органів.

III рівень

8.

1. А — непрямий розвиток. Супроводжується значними змінами у будові організму, завдяки яким личинка перетворюється на дорослу особину. Личинка — фаза післязародкового розвитку багатьох безхребетних і деяких хребетних тварин, у яких запаси поживних речовин в яйці недостатні для завершення процесів формування органів та їхніх систем, притаманних дорослій особині. Непрямий розвиток відбувається в кілька послідовних етапів (фаз), на кожному з яких тварина характеризується певними особливостями будови та життєвих функцій. При розвитку з неповним перетворенням, що зображений на малюнку: яйця, личинки, та дорослої особини.

Б — прямий розвиток. Щойно народжена тварина загалом нагадує дорослу. Прямий розвиток можливий завдяки ембріонізації.

2. Ембріонізація — явище, коли зародковий період подовжується за рахунок живлення зародка поживними речовинами материнського організму (плацентарні ссавці, деякі хрящові риби) або яйця (плазуни, птахи). Біологічне значення ембріонізації розвитку полягає в тому, що народжується або вилуплюється з яйцевих оболонок тварина на вищому рівні розвитку. Це зменшує вразливість організму при дії зовнішніх чинників. У плацентарних ссавців, деяких сумчастих, акул, скорпіонів одна із зародкових оболонок зростається зі стінками розширеної частини яйцепроводів (матки). Через стінки цього органа до зародка надходять поживні речовини та кисень і виводяться продукти обміну речовин та вуглекислий газ.

IV рівень

10. Дробіння — це ряд послідовних мітотичних поділів зиготи або партеногенетичної яйцеклітини. Утворені при цьому клітини (бластомери) в інтерфазі не ростуть і тому їхні розміри після кожного поділу зменшуються.

11. Ембріональна інженерія — галузь, що займається штучними змінами організмів у ході зародкового розвитку.

Це загальна назва різних методів роботи з ембріонами ссавців: запліднення in vitro, клонування ембріонів, поділ ембріонів і зберігання ембріонів. Застосування цих методів дозволяє досягати швидкої зміни поколінь.

Комбіноване використання MAS (маркерної селекції) і ембріотехнологій, таких як OPU (відбір жіночих зародкових клітин), IVM (дозрівання ооцитів in vitro) і IVF (екстракорпоральне запліднення) використовується для збільшення швидкості генетичного прогресу популяцій тварин.

Необхідність використання сперми з порушеннями запліднюючої здатності привела до розвитку методів допоміжної репродукції, що дозволяють добиватися запліднення in vitro пошкодженими сперміями.

Одночасно із-за технічної складності операцій та низького виживання яйцеклітин деяких видів, технології застосовуються обмежено. Крім того, відомо, що після цієї маніпуляції, незважаючи на формування зиготи, частина ембріонів не проходить необхідного числа ділень дробіння на доімплантаційній стадії розвитку або зовсім не ділиться. Загибель значної частини ембріонів або порушення їхнього розвитку після різних мікрохірургічних операцій взагалі є основним фактором, що лімітує розвиток і застосування методів ембріотехнологіі.

12. Ембріональна індукція — вплив однієї частини зародка на сусідні частини, що визначає їх диференціацію. Взаємодію частин зародка довів експериментально Г. Шпеман. У гаструли амфібії з матеріалу хорди (мезодерма спинного боку) він відібрав групу клітин і пересадив їх на черевний бік. У результаті з ектодермальних клітин над пересадженими клітинами з черевного боку зародка почалося формування другої нервової трубки. Індукцію можна спостерігати під час пересаджування спинного краю бластопора одного зародка на стадії гаструли іншому на тій самій стадії. Ця ділянка бластопора стає індуктором утворення осьових органів, зародка — хорди і нервової трубки. В результаті у зародка утворюються два комплекти осьових органів — один під впливом власного краю бластопора, другий — під впливом перенесеного. Інколи вдається отримати два зрощених разом зародки.

Ембріональна індукція на ранніх стадіях розвитку має дуже велике значення для формування організму. Воно полягає в тому, що одна тканина (орган) стимулює іншу тканину (орган) до розвитку. Для цього процесу величезне, якщо не головне, значення має чітка узгодженість у часі всіх подій.

Варіант 3