Контроль знань за темою № 5 індивідуальний розвиток організмів

Варіант 1

I рівень

1. Б, Г, Д, Е.

II рівень

3. Б.

4. А.

5. Б.

6. А

7. На малюнку зображена стадія нейруляції (або закладання тканин і органів)

III рівень

8.

1. А — непрямий розвиток. Він супроводжується значними змінами у будові організму, завдяки яким личинка перетворюється на дорослу особину. Личинка — фаза післязародкового розвитку багатьох безхребетних і деяких хребетних тварин, у яких запаси поживних речовин в яйці недостатні для завершення процесів формування органів та їхніх систем, притаманних дорослій особині. Непрямий розвиток відбувається в кілька послідовних етапів (фаз), на кожному з яких тварина характеризується певними особливостями будови та життєвих функцій. При розвитку з повним перетворенням, що зображений на малюнку: яйця, личинки, лялечки та дорослої комахи (метелики, жуки, перетинчастокрилі, блохи тощо).

Б — прямий розвиток. Щойно народжена тварина загалом нагадує дорослу. Прямий розвиток можливий завдяки ембріонізації.

2. Живильна функція. На певній фазі розвитку тварина отримує найбільше поживних речовин, потрібних для завершення розвитку.

Раціональне використання ресурсів. Різні фази розвитку часто розділені просторово, як за способом, так і за об’єктами живлення. Так удається уникнути надмірного зростання густоти популяції, що може б призвести до виснаження ресурсів, необхідних для існування виду.

Функція розселення. Личинки багатьох тварин, що ведуть малорухомий чи прикріплений спосіб життя здатні активно чи пасивно (за допомогою течії, вітру, інших організмів) розселюватися, забезпечуючи поширення виду.

Забезпечення зараження хазяїв. Личинки паразитичних видів потрапляють різними шляхами в організм хазяїна.

IV рівень

10. Репродуктивне клонування передбачає, що в результаті утворюється цілий організм. Крім наукових цілей воно може застосовуватися для відновлення зниклих видів або збереження рідкісних видів. У 1970 р. вдалося провести досліди, в яких заміна ядра яйцеклітини на генетично позначене ядро соматичної клітини дорослої жаби привела до появи пуголовків і дорослих жаб. Це довело, що техніка трансплантації ядер із соматичних клітин дорослих організмів до позбавлених ядра ооцитів дозволяє створювати генетичні копії організму, що став донором ядер диференційованих клітин. Результат експерименту є підставою для висновку про оберненість ембріонального диференціювання геному (принаймні у земноводних).

11. Залежно від цілей розрізняють клонування, спрямоване на відтворення людської істоти як способу розмноження (репродуктивне клонування) і клонування для медичних цілей (терапевтичне клонування), наприклад, із метою регенерації органів тієї ж людини або виробництва медичних препаратів. «Медичне» клонування не спрямоване на повноцінне відтворення істоти і методологічно протікає без використання матки-донора. Багатьох лякає можливість вирощування клонів заради одержання органів, ідентичних органам донора. Таку перспективу виключати не можна, але вже зараз проводяться експерименти з вирощування ссавців, органи яких надалі можна буде пересаджувати людині.

Технологія трансплантації ядра збільшить шанси на успіх при пересадці людині свинячого серця. Ці методи мають велике значення для сільського господарства. Клонування може бути застосовано і для порятунку тварин, що занесені до Червоної книги, і відновлення лісів, необхідних для збереження балансу в атмосфері. Нова технологія пересадки ядра спростить створення трансгенних рослин і тварин, тобто організмів, до геному яких внесений сторонній ген, що зумовлює ті чи інші властивості, наприклад холодостійкість і велику продуктивність, чи вироблення певних речовин (зокрема рідкісних ліків). Досвід створення трансгенних організмів у багатьох державах.

На думку деяких авторів, клонування людини — ідеальний засіб для одержання доноровських органів. Це одна з найбільш безглуздих заяв щодо клонування. Людський клон — це людська істота. У вільному суспільстві ви не можете змусити іншу людську істота віддати вам один зі своїх внутрішніх органів. Також ви не можете вбити іншу людину, щоб забрати один з її органів. Існуючі закони перешкоджають таким зловживанням.

12. Існує дві традиційні точки зору на причини старіння:

1. Старіння — це генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.

2. Старіння — це результат руйнування організму, що викликаний різними чинниками, дія яких повторюється і накопичується на протязі всього життя.

Теорії старіння

1. Вихідною позицією представників так званої теорії зношування є: живі системи старіють під впливом інтенсивних життєвих процесів, а старіння прискорюється чи сповільнюється за законами фізики залежно від динаміки процесів на рівні клітини, тканин, цілого організму.

2. Теорія витрачання «життєвої» енергії в клітинах. Представники цієї теорії старіння (М. Бергер) вважають, що кожний організм отримує у спадщину визначену кількість «життєвого ферменту», який з часом витрачається, що наближує організм до смерті.

3. Математична модель старіння і старості дозволяє досліджувати старість як закономірні, математичні вимірювані явища, що протікають із поступовим збільшенням захворювань і ймовірності смерті.

4. Інтоксикаційні теорії старіння. Наприкінці XIX ст. Ч. Бухард висунув положення: «Кожен організм є лабораторією для токсинів». Вважають, що старіння представляє собою процес самоінтоксикації в результаті збільшення рівня токсинів у клітині.

5. Теорію дисгармонії представляє концепція внутрішніх протиріч, згідно якої старіння є результатом порушення можливості оновлення клітини.

6. Існує концепція, що пояснює старіння впливом біофізичних факторів на генетичний апарат клітин і накопичення радіоактивних речовин. Висока концентрація радіоактивних елементів порушує обмінні процеси і спричиняє процеси старіння в клітині.

Окрім цих теорій виділяють ще молекулярні, клітинні та нейрогуморальні механізми старіння.

Суть молекулярних і клітинних механізмів старіння полягає у:

1. Порушенні генетичного апарату клітин, програми біосинтезу білка (з віком накопичуються помилки в генетичній інформації, що призводить до появи «дефектних» білків).

2. Порушення клітинної біоенергетики.

Варіант 2