Особливості корпоративного управління в Україні

Правові засади для корпоративних відносин в Україні почали формуватися на початку 90-х років, після прийняття Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (червень 1991 р.) та Закону України “Про господарські товариства” (вересень 1991 р.). Поява реального обігу цінних паперів та розвиток корпоративних відносин розпочалися лише в 1993-1994 роках з початком реалізації програми масової приватизації державних підприємств.

Зазначені вище закони на час свого прийняття були найбільш прогресивними серед аналогічних законів інших пострадянських країн і передбачали активну участь громадян і підприємств усіх форм власності у процесі інвестування та корпоративного управління.

З нормативних актів, що сприяли становленню корпоративних відносин в Україні, варто відзначити Указ Президента України від 15 червня 1993 р. “Про корпоратизацію підприємств”, який регламентував утворення корпорацій (акціонерних товариств) на базі державних підприємств і став, власне поштовхом для створення акціонерних товариств та передумовою реалізації програми масової приватизації.

Історично українська модель корпоративного управління почала складатися як європейська (німецька). Це було викликано декількома причинами: по-перше, акціонерні товариства, що створювались протягом 1990...1994 років засновувалися як нові суб’єкти господарювання з відносно невисоким рівнем капіталізації акцій та обмеженим колом засновників, тобто як інсайдерські організації; по-друге, в цей період основними емітентами та операторами на ринку корпоративних цінних паперів були банки, що цілком відповідає європейським традиціям; по-третє, основний елемент організованої фондової торгівлі початку 90-х років, Українська фондова біржа створювалась при технічній підтримці французьких фахівці, на базі європейських концепцій та програмного забезпечення.

Суттєвої трансформації система корпоративних відносин в Україні зазнала внаслідок реалізації програми масової приватизації; зокрема, власникам цінних паперів стало понад 19 мільйонів громадян. Такі дані свідчать про становлення в Україні лементів аутсайдерської системи корпоративних відносин. Окрім того, основою сучасної інфраструктури фондового ринку стали організації, які сформувались завдяки фінансовій та технічній підтримці американських донорів (зокрема – мережа Центрів сертифікатних аукціонів. Позабіржова фондова торгівельна система та ін.) цілковито на ідейних засадах англо-американської моделі корпоративного управління.

Однак, в національній економіці продовжують існувати фактори, які протидіють створенню в Україні чистої аутсайдерської моделі корпоративних відносин англо-американського типу. Основною причиною, що обмежує можливості аутсайдерів (дрібних акціонерів, котрі отримали акції внаслідок приватизації) є нерозвинутість ринкової інфраструктури та скептичне відношення переважної маси дрібних інвесторів до можливостей корпоративного управління. Внаслідок цього практично не діє найбільш потужний механізм корпоративного управління аутсайдерської моделі – система перейняття контролю над корпорацією через фондову біржу. Дрібні акціонери, що незадоволені діяльністю керівництва ВАТ позбавлені можливості “голосувати ногами”, тобто – продати акції на біржі. Водночас вони не зацікавлені збільшувати свій пакет за рахунок придбання акцій нової емісії, чим позбавляють корпорацію важливого фінансового ресурсу. Інший аутсайдерський інструмент управління - передання доручення на участь в управлінні товариством використовується переважно менеджментом українських корпорацій, тобто стає, фактично, елементом інсайдерської моделі.

Характерною рисою сучасного стану корпоративного управління в Україні є тенденція до концентрації структур акціонерного капіталу, визначення конкретного кола акціонерів, що приймають ключові рішення щодо діяльності підприємства, орієнтація інвестиційних менеджерів не не портфельні, а на стратегічні інвестиції.

Вищенаведені положення свідчення свідчать про формування в Україні специфічної моделі корпоративних відносин, котра має певні риси як інсайдерської, так і аутсайдерської моделі та ґрунтується на елементах англо-американської та німецької систем корпоративного управління (рис 2.4).

Корпоративні акціонери

(юридичні особи)

Інституційні

інвестори

Акціонери-інсайдери

Акціонери-аутсайдери

Ревізійна комісія

Спостережна рада (невиконавчі директори)

Правління

(виконавчі директори)

Рис. 2.4. Українська модель корпоративного управління

Основними учасниками національної моделі корпоративних відносин є менеджери (виконавчі директори) та акціонери – юридичні особи, інституційні інвестори (переважно – інвестиційні фонди та компанії), а основним інструментом корпоративного управління в Україні є корпоративні правління, які мають, на європейський, зразок, двопалатну структуру. Індивідуальні акціонери, незважаючи на їх значну чисельність не здійснюють суттєвого впливу на корпоративне управління, за винятком акціонерів – членів трудового колективу корпорації (інсайдерів).

Наявність великої кількості зв’язків в українській моделі є, по-перше, ще одним свідченням її гібридного, інсайдерсько-аутсайдерського характеру, а по-друге, свідчать про нераціональність структури та організації взаємодії органів управління акціонерного товариства, визначених Законом України “Про господарські товариства”. Наявність, зокрема, ревізійної комісії в структурі акціонерного товариства, функції якої у західних моделях виконують комісії спостережної ради, призводить, з однієї сторони, до зменшення відповідальності членів спостережної ради перед акціонерами, а з другої – створює додатковий центр впливу для груп акціонерів, котрі намагаються опанувати контроль над підприємством.