КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Рівненський інститут слов’янознавства

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: 9 «Порівняння і типологія в країнознавстві »

Лекцію підготував до друку

і надрукував студент МІ-41

Терещук В.І.

Рівне - 1999

9. Порівняння і типологія в країнознавстві

10. Суть і правила порівняння

Порівняльний підхід - одна з фундаментальних форм пізнавального процесу.

Він лежить в основі багатьох методів і процедур і є одним з загальнонаукових під­ходів. Використовуючи, зокрема, як базовий при класифікації, генералізації, оці­нюванні і прогнозуванні. Реалізується також численністю методів. Використання порівняння призвело до оформлення низки наук: порівняльна морфологія і порів­няльна ембріологія в біології, порівняльне мовознавство і порівняльне культуро­знавство, порівняльна планетологія. Порівняльний метод в цих науках дозволяє виявити ознаки генетичного характеру і тим самим підійти до історичного пояс­нення подій. Порівняльна планетологія розглядає Землю як одну з усіх планет.

Власне пізнання будь-якого об’єкту або явища починається з виділення його відмінностей від інших споріднених об’єктів і явищ. Пізнання є процес, в якому відмінності в подібності знаходяться в нерозривному цілому.

Порівняння має особливе значення для географії. М.М. Барановський в самому лаконічному виді називав географію наукою про відмінності від місця до місця, які, природно, пізнаються в порівнянні. Географія виявляє подібності і відмінності в організації (структурі), властивостях, стану, процесах двох або більше територій. Багато цифр і фактів далеко не головне достоїнство наукових трудів з географії. Більш того, це зовсім не достоїнство, якщо в роботі немає співставлень і порівнянь.

У формальні логіці викладаються правила порівняльного методу, невико­нання яких приводить до неправильних виводів.

Самий початковий вид порівняння - це знаходження подібності між явища­ми, що вивчаються. Необхідно виявити в них як можна більше подібних ознак. Взагалі порівняльними будуть лише ті об’єкти, у яких є подібні ознаки. Систе­ма­тично це вихідне правило порівняння записується так:

1. М₁ = { A, B, C,D,........N},

M₂ = {R, S, T, U,........Z};

2. М₁= {A, B, C, D, E},

M₂ = {A, B, F, D,H}.

Перші дві множини (географічних об’єкту) не вміщують співпадаючих чле-

нів, як наслідок, вони не порівняні (нееквівалентні) між собою. Другі множини вміщують співпадаючі члени. Вони еквівалентні (порівняльні), що стосується членів А і В. Якщо би усі члени множин співпадали , то вони були би індентичними. Знаходження подібних ознак, загальних рис називається в логіці операцій ототожненням.

Таким чином, можна сформувати перше правило порівняльного методу: по­рів­нювати можна тільки еквівалентні поняття, які відображають еквівалентні об’є­кти і явища. Специфікою для географії в використанні цього правила буде то, що тут можна порівнювати тільки одномасштабні об’єкти. Не можна, наприклад, порівнювати економічний район Польщі першого порядку з економічним районом першого порядку Росії, якщо тільки це не спеціальне порівняння влаштування районних мереж в двох різних країнах.

Після операції ототожнювання втілюється операція розрізнювання. Власне у встановлені а потім вже в поясненні відмінностей і заключається цінність порів­няль­но-географічного методу. Порівняння може бути повним і неповним. При повному порівнянні обидві операції. При неповному - тільки операція ототожню­вання. Для географів особливо велике значення має повне порівняння.

Умовно можна розділити порівняння на якісне і кількісне. До кількісного порівняння завжди необхідно провести якісне, зокрема, до кількісного розрізнення за тими чи іншими ознаками необхідно провести якісне ототожнювання. Таким чином, порядок порівняння - від знання якості до знання кількості.

Вироблені численні математико-статистині методи опису відмінностей і подібностей ознак об’єктів (показники варіації ознаки), а також емпіричних і теоретичних співставлень, що вивчаються в курсі математичної статистики.

Друге правило порівняльного методу заключається в тому, що порів­нювати треба спочатку за найбільш істотним ознакам і лише потім за істотними, менш істотними і т.д. Так, при порівнянні країн на перший план виходять найбільш істотні ознаки, зв’язані з укладами господарського життя, рівнем роз­витку виробничих сил з моделею господарського розвитку, інтегрованістю еконо­міки в світове господарство, а потім вже розглядати етнічні, природно-географічні та інші ознаки.

При порівнянні явищ завжди аналізуються ті об’єктивні умови, в яких об’єк­ти, що порівнюються, існують і розвивались; особливості становлення суспільно-державного строю, фізико-географічні умови країни, забезпеченість ресурсами, рі­ве­нь розвитку, залученість в міжнародний розподіл праці, географічне поло­ження .