КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Рівненський інститут слов’янознавства

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: «Розселення країни»

Лекцію підготував до друку

і надрукував студент МІ-41

Терещук В.І.

Рівне - 1999

6. Розселення країни

На початку нашої ери населення всієї планети ледь досягало 250 млн. чол. (не достовірно). В 1750 р. уже достовірно на планеті проживало 700 млн. чол. До 1900 р населення землі досягло 1,6 млрд., збільшилось більше ніж в 2,5 рази. В 1965 р - 3,3 млрд. чоловік, за період в двоє коротший населення збільшилось в двоє. В жовтні 1999 р., тобто зараз, населення досягло 6 млрд. чол. Це менше ніж прогнозувалось, постільки за прогнозами на 2000 р. передбачалось 7 млрд. чол. В останнє століття чистий приріст (народжуваність мінус смертність) складав 138 чол. в хвилину. Зараз цей приріст істотно зменшився.

Для МІ і МК значний інтерес представляє динаміка міст. Населення Вавілону (Асірія) і Мемфісу (Египет), орієнтовно складало 80 тис. чол. В Афінах в період максимального розквіту проживало біля 300 тис. чол. В 100 р. н.е. населення Риму досягало 1 млн. чол., в Карфагені в період максимального розквіту проживало біля 700 тис. чол. в 1000 р. найбільшим містом Європи був Стамбул або Константинополь (500 тис. чол.), а світу китайське місто Сіань (1млн. чол.). В Європі з часом першість переходить до Парижу, в середині ХІV ст. тут проживало 300 тис. чол. В Лондоні в той час жило біля 100 тис. чол. В 1800 р. єдиним містом в світі з населенням 1 млн. чол. був Лондон. В 1850 р таких міст було 2 - Лондон і Париж. На початку ХХ ст (1901 р.) міст з населенням більше 1 млн. чол. було всього 12: Лондон, Париж, Берлін і Відень - в Західній Європі; Пе­тербург і Стамбул в Східній Європі; Ньо-Йорк, Чикаго і Філадельфія - в Північній Америці; Токіо, Пекін і Осака - на Далекому Сході. На початок другої світової війни (до 1939 р.) таких міст вже було 42, в 1960 р. - 88, зараз біля 300

6.1 Поняття розселення

Термін «розселення» використовується в багатьох областях знань і відпо­відно в кожному випадку має різне змістовне навантаження. Навіть в географії він має двояку трактування. Традиційно розселення ототожнюється з процесом розселення території в ході її господарського освоєння і його результатом - розміщенням населення у вигляді населених пунктів, що характеризується певним територіальним розподілом, ієрархією і взаємодією. (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. И., 1987). Поряд з цим можливий і інший, більш широкий, підхід. В його основі лежить розуміння економіко-географічної суті, первинного вічка роз­селення - поселення, яке являє собою територіально чітко виражену єдність всіх основних підсистем господарства (населення, матеріального виробництва, неви­робничої сфери, інфраструктури і природних ресурсів, які знаходяться в тісній взаємодії як між собою, так і з зовнішніми по відношенню до поселення данностям. Звідси розселення можна розуміти як процес господарського освоєн­ня території і його результат - організацію господарства у вигляді складної і дина­мічної системи населених місць. Таке визначення розкриває зміст розселення як важливого об’єднуючої ланки господарства, що неодноразово підкреслювалось в роботах М.М.Баранського, І.М. Маєргойза та їх учнів.

Розселення не претендує на загальнооб’єднуючу характеристику господар­ства країни. В цілому розселення, яке представляється у вигляді сокупності поселень і мережі відношень між ними, слід розглядати як елемент територіальної структури господарства, якому притаманні наступні особливості:

1. розселення як варіант «узагальнюючої» частки територіальної структури

господарства, яка характеризується найбільш глибоким, багатостороннім і пов­ним просторовим скріпленням основних підсистем господарства: населення, мате­ріа­льного виробництва, невиробничої сфери, інфраструктури і природних ресур­сів;

2. розселення як визначена проекція територіально-господарської системи

країни несе в собі основні риси її просторової організації, але по-своєму, у вигляді ліній і вузлів, розкриває її особливості (диференціацію території, ступінь мозаїч­ності господарських ландшафтів і т. д.);

3. розселення - результат розвитку і одночасно дуже важливий фактор

поглиблення географічного розподілу труда: воно не тільки в певній формі наслі­дує і фіксує етапи формування територіально - господарської системи країни, але і має істотну перетворюючу силу, чинить безпосередню дію на дальший хід госпо­дарського розвитку через виникнення (зникнення) нових урбаністичних вічок і зміни якості уже існуючих;

4. розселення в найбільш повній формі віддзеркалює середовище і різні ча-

со­ві (добові, тижневі, сезонні, річні) цикли життєдіяльності людини - його труда, биту, відпочинку.

Вивчення розселення як елемента інтегральної територіальної структури го-сподарства заключається у вирішенні двоєдиної задачі - характеристика його гео­графічної обумовленості і географічної вираженості. (Маєргойз І.М. Географи­ческое учение о городах. М., 1987). Перше передбачає виділення і аналіз суті важливих факторів (моментів), які визначають увесь процес формування розсе­лення; друге - виявлення виділення територіальних відмінностей, прояв­лення йо­го специфічних форм і рис.

Як частина цілого - територіально-господарської системи країни розселення підпорядковується загальносистемним закономірностям розвитку, головна з яких - відповідність його характеру способу суспільного виробництва і рівню розвитку продуктивних сил (Демографический энциклопедический словарь, 1985), і визначається великою кількістю різнопорядкових факторів. В загальному виді останні можна розділити на три великі групи: історико-географічні, природні і соціально-економічні. Особливості природи, відмінності в умовах господарського освоєння, у віці територіальних систем, що формуються, а також своєрідності традицій, образу життя і демографічної поведінки населення, хід формування державної території, характерні риси географічного положення у всіх його видах і гранях знаходять своє відбиття в конкретних і надзвичайно різноманітних формах розселення (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. М., 1987). Важливо відмітити, що на сучасному етапі серед факторів і макропроцесів, приймаючих активну участь в трансформації як розселення, так і усієї територіальної організації госпо­дарства, виділяються НТР (науково-технічна революція) і процес всесторонньої інтенсифікації економіки, підвищення ролі в структуроутворенні системи управління і регулювання, розвиток міжнародного економічного співробітництва, загострення проблем навколишнього середовища та інших.Формуючись під дією великої сокупності факторів, розселення в свою чергу через складні механізми зворотних зв’язків істотно впливає на розвиток як окремих підсистем, так і територіальної організації господарства взагалі. Це ілюструють наступні прикла­ди: Унікальна роль в забезпеченості науково-технічного прогресу крупних міст, де концентрація різноманітних виробництв і видів діяльності сприяє їх інтеграції, об’єднанню їх зусиль для виконання самих складних науково-технічних і вироб­ничих програм. Тут створюється специфічна, дуже сприятливе для прискорення прогресу середовище, своєрідна атмосфера творчої лабораторії (Лаппо, 1987). Не випадково основна частина наукових установ сконцентрована в містах з населен­ням 500 тис. чол. и більше. Тільки в Москві і Санкт-Петербурзі сконцентровано біля 1/3 занятих в сфері науки і наукового обслуговування, розташоване кожне п’ята наукова установа, освоюється 1/3 усіх затрат на науку в Росії.

Не менш цікавим в цьому плані приклад Чехії - країни малих міст. «Розпо­ро­шення» структури розселення створює немалі труднощі при розміщенні «вписуванні» крупних промислових підприємств. В той же час в цій країні більше 1/3 зайнятих в індустрії працюють на підприємствах, розташованих в поселеннях з числом жителів до 5 тис. чоловік. Навіть в машинобудуванні 44 % всіх зайнятих приходиться на поселення до 10 тис. чол. Дещо інший аспект - впливу характеру розселення на демографічну ситуацію - дозволяє прослідити польська статистика. В Польщі високий ступінь концентрації населення в містах людністю більше 200 тис. жителів (22,1 %), які мають найбільш негативні параметри його природного відновлення. В порівнянні з середньопольськими на 1988 р. значеннями в них максимальні показники смертності (9,9 % проти 9,5), мінімальні - народжуваність (16,8 проти 19,7) і природнього приросту (6,7 % проти 10,2). Не дивлячись на то що в поселеннях інших рангів аналогічні показники істотно вище середніх, «втра­ти» найкрупніших міст в природному прирості не відновлюються. Тим самим вони чинять вирішальний вплив на формування природного відновлення в країні.

Приведені приклади лишній раз підкреслюють актуальність і науково-прак­тичну значимість вивчення «географічної вираженості» розселення. Перший крок на цьому шляху - дефініція. Слід розрізняти кілька понять: «мережа поселень», «мережа розселень», «система поселень» і «система розселень». Вони не інден­тичні, Кожне з них відповідає певному дослідницькому рівню і набору принципів при формалізації розселення з позицій економічної географії. ЇЇ здійснення на базі структурно-територіального підходу вводить в оборот поняття «мережа», а в співвідношенні з структурно-функціональним (генетичним) - «системи»; при роз­гляданні явища в статиці - «поселення», а в динаміці «розселення»