КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Рівненський інститут слов’янознавства

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: «Природа країни»

Лекцію підготував до друку

і надрукував студент МІ-41

Терещук В.І.

Рівне - 1999

4. Природа країни

1. Поняття природних умов і ресурсів, природного середовища

Природне середовище завжди розглядається в двох аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розряду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Слово «ресурс» у перекладі з французької означає засоби, запаси. Щоб вия­снити місце цього поняття в країнознавстві, потрібно відштовхнутися від певної системи понять, зв’язаних з сферою взаємодії суспільства і природи. На схемі В.С. Преображенського показано співвідношення понять «природа», «географічна обо­лонка», «географічне середовище суспільства», «природні ресурси», «оточуюче людину середовище». Ряд з вказаних термінів охоплює поняття, віддзекалюючих ті чи інші відношення різних видів людської діяльності до природи. Терміни вико­ристовуються для позначення понять з різним змістом і виконують неоднакову функцію.

На схемі виділені дві нерівнозначні підсистеми: суспільство і природа. Іх нерівнозначність в тому, що підсистема «суспільство може осмислювати стан усієї системи Земля і управляти усією системою. Суспільство несе відповідальність за всю систему. На схемі поняття «географічне середовище» трактується традиційно в рамках вивчення дії природи на суспільство; «природні умови і ресурси» як соціально-економічна категорія» «оточуюче людину середовище» - поняття, яке увійшло в науку в останні десятиріччя як зв’язане з проблемою охорони здоров’я людини від сучасного негативного впливу виробництва і урбанізації.

Поняття «природні умови і ресурси», як і більшість інших традиційних категорій, на даний час перетерплюють істотні уточнення і доповнення. Між «умовами» і «ресурсами» можна провести границю, хоч в деяких випадках це зро­бити трудно (в сфері рекреації, наприклад). Умови безпосередньо не залучаються до виробничої діяльності, але чинять вплив на розміщення виробництва, розселення населення і т. д.

Природні умови - це тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для й діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Природні ресурси - це компоненти природи, які на даному рівні розвитку виробничих сил і вивчення використовуються або можуть бути використані в якості засобів виробництва (предметів і засобів труду) і предметів споживання, тобто їх можна використовувати для задоволення потреб людського суспільства. Конкретніше: природні ресурси можуть використовуватися в якості засобів труда (земля, водні шляхи, вода для зрошення); в якості джерел енергії (горючі викопні, енергія водних потоків, вітру); в якості сировини і матеріалів (мінеральна сиро­вина, лісові запаси, ресурси технологічної води); в якості предметів споживан­ня (дикоростучі плоди, промислова фауна, питна вода). З розвитком суспільства зрос­тають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, внаслідок чого фактор, який раніше належав до природних умов, перетворюється в ресурс (добування азоту з повітря, використання кисню як окислювача у ракет­ному топливі). Збільшується кількість функцій, що їх виконує один і той же природний фактор (атмосфера).

Приведене вище визначення ресурсів побудовано на утилітарному відношен­ні людини до природи, тоді як є і безкорисні (непрактичні) форми таких взаємо­відношень (за В.П.Тугаріним, 1978: адаптивна, естетична, інтимна). В науці проходить трансформація поглядів на природні ресурси. «Ресурс» - поняття більш широке, ніж «сировина - матеріал» або «засіб існування людей», так як ресурс є джерелом численних несировинних корисностей (Ильина, 1982). Такий комплек­сний підхід особливо важливий для країнознавства. Так багатьом економічно розвинутим країнам не стає повітря в своїх кордонах; США, наприклад, «позичає» з сусідніх територій до 40% споживаючого повітря. Тому Г.А.Агранат при характеристиці ресурсів Півночі відзначає його важливу (глобальну) роль в збереження біохімічної рівноваги Північної півкулі. Ці території є очисними для забруднених потоків повітря, що поступають з індустріальних і урбанізованих територій країн і регіонів і одночасно вони є постачальниками чистого повітря.

Двоякість (відношення і до природи, і до суспільства) і відносно складу при­родних ресурсів служать основою для різних підходів до їх класифікації. Найбільш фундаментальний характер мають класифікації на природі генезиса і способу використання природних ресурсів. За генезисом виділяють мінеральні (викопні), водні, земельні, біологічні і кліматичні ресурси. Є класифікації природних ресурсів основані на способі їх використання, які опираються на політекономічний поділ ресурсів на джерела засобів виробництва і предмети споживання з наступною деталізацією. За основним видом використання природи Т.Г.Руновий виділив п’ять груп галузей і видів господарської діяльності: 1) галузі ресурсовикористання - сільське господарство, водне господарство і гідроенергетика, які використовують

природу як засіб виробництва; 2) галузі добувної промисловості, водоспоживан­ня і промисли, які використовують природу як джерело готових предметів труда і спо­живання; 3) галузі обробної промисловості, інфраструктура, комунально-битове господарство, які використовують природу як місце розташування свого виробництва і складування відходів; 4)рекреація, ряд галузей охорони здоров’я і видів спорту, життєдіяльність населення (особливо сільського), які використо­вують природу умови проживання(за вираженням Д.Л.Арманда - ресурси середо­вища); 5) галузі дослідно-заказного господарства, наука, які використовують природу як полігон для досліджень, для збереження її майбутнім поколінням людей.

Відповідно до свого призначення для використання людиною природні ре­сурси в структурному плані поділяються на такі види: енергетичні; сировинні й допоміжні промислові; їстівні (харчові, кормові, питні); оздоровчі; культурно-естетичні. Два останні часто називають рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають і територію (територіальні) ресурси.

Остільки природні ресурси - компоненти природи, вони можуть класифіку­ватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяються такі види природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресур­сів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класи­фікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяються на такі групи:

невичерпні, до яких належать внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, приплив і відлив, падаючої води, вітру;

вичерпні відновлювані: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо, тощо.

вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на засоби виробництва й предмети споживання. Крім цього, розрізняють природні ресурси виробничого і невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільного та багатоцільного призначення.

2. Поняття оцінки природних умов і ресурсів.

Визначення якості ресурсів та можливості і умов їх використання називають оцінкою. Оцінка - це особлива форма вираження дійсності - це місце об’єкту в суспільній практиці. (Брожик, 1982 С.27). В науці противопоставляються дескрип­тивні (описуючі) і оцінювальні дослідження. Дескриптивні наукові закони опису­ють причинно-наслідкові зв’язки в природі і суспільстві, не є оцінками. А оціночні досліджування дають характеристики, що людина вважає хорошим, поганим і бай­дужим. В економічній і соціальній географії присутні як дескриптивні, так і оціночні роздуми.

Оцінка - це суб’єктивний образ об’єктивної реальності. Іншими словами вона відбиває взаємодію суб’єкта і об’єктивної реальності (об’єкта). В науковій і практичній діяльності, зв’язані з вирішенням соціальних і практичних проблем, важну роль відіграє поняття вибору, яке виникає на основі оцінок.

Дати визначення таким поняттям як природні умови, ресурси і середовище, можна тільки з вказівкою для кого і для чого, тобто для визначеного суб’єкта. Оцінка базується на знаннях об’єкта (природи) і суб’єкта. В логіці оцінок виділяються чотири компоненти: суб’єкт, об’єкт, характер, обгрунтування.

Суб’єкт - об’єкт. Виходячи з задач суспільної практики, на даний час виді­ляють наступні системи оцінок: 1) природний комплекс - технічна система (технологічна оцінка); 2) природний комплекс - економіка (економічна оцінка); 3) природний комплекс - людина (медико-біологічні, екологічні, естетичні, рекре­аційні оцінки).

Характер. Оцінки діляться на абсолютні і порівняльні. В формульовках перших використовуються, наприклад, терміни «хороший», «поганий», а в форму­льовках порівняльних оцінок «краще», «гірше».

Обгрунтування. Характеризує позицію (наукову форму), яка привела до оці­ночного роздуму. Наприклад, до середини 50-тих років в дослідженнях природ­них умов і ресурсів були розповсюджені натуралістичні оцінки. Заперечувалась правомірність грошової оцінки, постільки вважалось, що природа лежить за межа­ми процесу труда, не є продуктом труда і як би, за К.Марксом, її сили даровими. Ясно, що самі по собі дари природи трудом не виробляються, но для їх розробки і збереження затрати труду потрібні, причому для одних більше труда, для других менше. Тому і можлива грошова оцінка.

Після періоду натуралістичних оцінок пануючими стали технологічні оцін­ки з технократичним уклоном, при якому, наприклад, ліс - це перш за все (або тільки!) джерело деревини. Панування технологічних оцінок в основном поясню­ється тим, що в господарстві країни до теперішнього часу переважають техно­логічні, натуральні зв’язки, а роль вартісних відношень носять підпорядко­ваний характер. Немає ринкових механізмів, які тільки і здатні забезпечувати найкраще використання природних (та інших) ресурсів. З переходом до ринкових відносин і турботою про довготермінові наслідки використання природи велике розповсюд­ження повинні одержати різні види економічних (вартісних) оцінок, зокрема на основі диференційної ренти, за вартістю відновлення природних ресурсів і природ­ного середовища, за величиною затрат на дослідження, освоєння і експлу­атацію. Екологи і деякі економісти вважають, що цінність природних ресурсів не співпадає з категоріями вартості або ціни. Вона повинна бути категорією історичною, зв’язаною з суспільними потребами, рівнем розвитку виробничих сил, науково-технічним прогресом, виходити з далеких стратегічних інтересів. Прихильники те­орії адаптації підходять до проблеми ще більш радикально, рахуючи, що пара­метри плануючого економічного росту потрібно адаптувати до природи, врахову­ючи природну, в тому числі екологічну, ємкість території, а не перетворювати природу з вимогами цього росту.