9.3 Удосконалення юридичної служби в Україні

Склалася ситуація, в умовах якої законодавство і діяльність господарських товариств несумісні. Загальне положення про юридичну службу міністерства іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 27 серпня 1995 р. № 690  [49] застаріло, не регулює діяльність юридичних служб господарських товариств й інших підприємницьких структур, не відповідає сучасним вимогам правового регулювання господарської діяльності, не сприяє формуванню законності суб’єктів господарювання. Держава зобов’язана регулювати діяльність юридичних служб у всіх сферах і структурах управління господарювання. Для цих цілей необхідний Закон «Про юридичну службу в Україні», в якому слід закріпити сутність і ознаки, зміст і функції, структуру і форми організації діяльності юридичної служби в будь-якій управлінській, господарській (некомерційної) структурі; нові (більш прогресивні) методи і засоби діяльності; взаємостосунки юридичної служби з внутрішніми структурами підприємства (суб’єкта господарювання та управління); підлеглість юридичній службі і її відповідальність за результати юридичної діяльності.

Юридична служба сформувалася в умовах планового (соціалістичного) господарства і командно-адміністративних методів управління. Змінилися сутність і форма економіки, зміст і методи господарювання, засоби управління економікою і господарством, а юридична служба залишилася колишньою. Її діяльність не зазнала істотних змін. Необхідно радикально трансформувати юридичну службу, привести її у відповідність до сучасної мети і завдань управління і господарювання. Сьогодні юридична служба в країні зруйнована, вона не забезпечує реалізацію своїх функцій і нерідко її діяльність суперечить державним інтересам. Виникла ситуація, при якій значно зросла кількість юристів, що випускаються навчальними закладами, але істотно знизилися якість і професіоналізм їх роботи. Це пояснюється тим, що збільшення (зростання) юридичних навчальних закладів не сприяє активізації навчального процесу з підготовки кваліфікованих фахівців. Їх готують за принципом «вузів багато, а компетентних юристів – мало». Така ситуація допустима лише в тому випадку, якщо держава ретельно контролюватиме підготовку і випуск ВНЗ юристів. Юрист – це посередник між правом і суб'єктами господарювання, він забезпечує відповідність статутної діяльності вимогам законодавства, іншим правовим актам. Юридична служба на підприємстві представляє специфічний «парламент підприємства», в якому юристи розробляють власну локальну правову продукцію – накази, розпорядження, інші документи і забезпечують їх реалізацію. Тому в цьому «парламенті підприємства» повинні працювати високопрофесійні юристи.

Тема 10 Організація правової роботи з приватизації підприємства

10.1 Поняття і цілі, пріоритети і принципи приватизації

Поняття і цілі, пріоритети і принципи приватизації майна державних підприємств; порядок і способи приватизації; відповідальність за порушення законодавства про приватизацію визначають наступні нормативні акти: Закон України від 19 лютого 1997 р. «Про внесення змін у Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств»» (далі Закон про велику приватизацію) [12]; Закон України від 15 травня 1996 р. «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств»» (малої приватизації) (далі – Закон про малу приватизацію) [18]; Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, що передається в оренду (далі – Положення про інвентаризацію майна державних підприємств) від 02 березня 1993 р. № 158 [56]; Методика оцінки вартості об’єктів приватизації від 18 січня 1995 р. № 36 [47]; Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств (далі – Положення про застосування способів приватизації) від 29 березня 1995 р. № 342  [55].

Згідно зі статтею 1 Закону про велику приватизацію від 15 травня 1996 р. приватизація державного майна (далі – приватизація) – це відчуження майна, що знаходиться в державній власності, майна, що належить Автономній республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями в цілях підвищення соціально-економічної ефективності виробництва і залучення засобів на структурну перебудову економіки України. Відповідно до статті 2 цього закону основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва і мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України. Приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; державного регулювання та контролю; надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна; надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації; платності відчуження державного майна; пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери; додержання антимонопольного законодавства; повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об’єкти приватизації; врахування особливостей приватизації об’єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об’єктів науково-технічної сфери; застосування переважно конкурентних способів у разі: приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств [12].

Необхідно визначити об’єкти, суб’єкти і державні органи приватизації. Згідно зі статтею 5 Закону про велику приватизацію від 15 травня 1996 р. до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об’єднань. Статья 6 этого закона определила субъектов приватизации. Ими являются: государственные органы приватизации, покупатели (их представители), посредники. Згідно зі статтею 8 Закону покупцями об’єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті; юридичні особи інших держав.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу.

Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників. У статті 7 Закону зазначені державні органи приватизації. Державну політику у сфері приватизації здійснює ФДМ України; його регіональні відділення та представництва у регіонах та містах; органи приватизації в Автономній республіці Крим, що складають єдину систему державних органів приватизації в Україні [12].