5.3 Організація процесів правового управління економікою

підприємства

Для результативної діяльності економічних структур та ефективного управління економікою підприємства потрібна стабільна законодавча система. Вона включає правове закріплення процесів роздержавлення і приватизації, професійну організацію роботи з правового управління економікою підприємства, антимонопольне законодавство і контрактну систему праці, нормативне регулювання оптової і біржової торгівлі, правове забезпечення ринкової інфраструктури, соціальний і юридичний захист інтересів і життєвих умов громадян. Але головною перевагою стабільного законодавства є його постійність, доповнення і коректування змісту законів виконавчими структурами (президентом, урядом, міністерствами). Проте приклади підтверджують непостійність законів. До Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. внесено більше 40 змін і доповнень різними структурами управління. Загальна кількість нормативних документів, регулюючих оподаткування прибутку підприємств в країні, перевищує 3000. Це призвело до того, що зміни і доповнення, роз'яснення і вказівки, циркуляри і галузеві листи з питань оподаткування прибутку підприємств перешкоджають збору податків з наповнення бюджету, руйнують і знищують основи податкової системи, порядок і відповідальність.

Учені і практики повинні аргументовано переконати трудові колективи і товариство в корисності переходу до ефективного господарювання, довести його перевагу перед командно-розподільною економікою. Така переконаність особливо необхідна для найшвидшого усвідомлення громадянами доцільності плідного виробництва і розвитку. В цивілізованій ринковій економіці 70 % усього виробництва працює на людину і споживацький сектор, а 30 % обслуговує цей сектор і державу. Таке співвідношення однакове як у гігантській Америці, так і в маленькій Данії. Матеріальною і фінансовою основою економіки і виробництва є власність. Ключ до реформи – це пошук оптимальних механізмів приватизації на основі державно-правового регулювання. В Україні слід створити спеціальний представницький орган, що розроблятиме плани і прогнози, програми розвитку економіки і приватизації промисловості і керуватиме організацією планування. Наприклад, у Франції – це генеральний комісаріат планування, в США держава регулює до 10 % цін, а прогнозуванням займаються як державні, так і приватні структури. В цих країнах планування здійснюється на основі єдиних норм, методів і показників, встановлених законодавством.

Економічні механізми і процеси вимагають чіткого визначення правового статусу приватної власності. Для цього необхідний конструктивний Закон «Про приватну власність», в якому доцільно відобразити підстави придбання, суб’єктів і об’єктів права приватної власності; правочинність власника і спеціальні пільги; заходи щодо захисту приватної власності; встановити відповідальність власника за порушення правочинності і законодавства. В цьому документі повинне бути зосереджено основне законодавство про приватну власність. Суб’єкти господарювання потребують захисту власної валюти, забезпечення грошово-фінансової стабільності і позбавлення країни від долара і ходіння іншої валюти. Директорський корпус державних підприємств створив приватні структури на основі державної власності і перекачує сировину, матеріали і готову продукцію за кордон, підриває цінову політику і встановлює монополію виробництва, саботує прийняття ефективних законів і підміняє державні інтереси власною вигодою. Державний директорат є небезпечною перешкодою на шляху ринкових програм. Держсектор став некерованим. Лише 35 % падіння виробництва були викликані зовнішніми причинами. Серед них основними виявилися розрив колишніх господарських зв’язків і складності у взаєморозрахунках. Інші 65 % обумовлені внутрішніми чинниками. Це – відсутність ефективного управління, виконавчої і технологічної дисципліни, корпоративний егоїзм монополістів.

Терміново необхідний нормативний документ про цілеспрямоване і кваліфіковане керівництво державним сектором економіки. Він повинен надати уряду реальну можливість оперативно управляти директорами держпідприємств, проводити заміну керівників-консерваторів на заповзятливих реформаторів, укладати трудові контракти з керівництвом державних підприємств, формувати ринкові механізми і процеси в промисловості. Директори держсектора зобов’язані відповідати за збитковість виробництва з їх вини, а в контрактах повинен бути закріплений обов’язок відшкодовувати збитки від негативних наслідків керівництва.

Економіці необхідні іноземні інвестиції. Вони – немов мотор для запуску економіки, сприяють реалізації її механізмів. У всьому світі іноземні інвестиції давно стали нормою в економіці. Наприклад, в США прямі та іноземні капіталовкладення досягли 407 млрд. доларів. Англійці вклали в американську економіку більше 120 млрд. доларів, японці – понад 20 млрд. доларів. Саме завдяки іноземним інвестиціям розвивається економіка Гонконгу, Південної Кореї, Сінгапура й інших країн. Міжнародний досвід показав, що будь-яка держава без збитку для національної незалежності може передати іноземним вкладникам до 25 % своєї власності. За планом Маршалла, Америка з квітня 1948  року по грудень 1951 року надала шістнадцяти європейським державам безвідплатну допомогу на суму 12,5 млрд. доларів. Був розроблений план Маршалла для Сходу, який розраховано на 6 років. Згідно з яким 21 держава повинна внести з своїх бюджетів до спеціального фонду в цілому 180 млрд. доларів. Частина допомоги країн СНД складе 126,9 млрд. доларів. Чи буде її достатньо Україні, якщо для відновлення економіки колишньої ГДР, наприклад, в 1992 році знадобилося близько 100 млрд. західнонімецьких марок?

В Україні неплідні класичні ринкові методи і законодавство, які ефективно спрацьовували і приносили успіх іншим державам. Це спонукає серйозно осмислити зміст й економіко-правові засоби становлення реформи, методи управління нею. Як управляти держсектором в умовах переходу до ефективної економіки? В розвинених країнах формуються великі фінансово-промислові центри, навкруги яких множаться дрібні і середні фірми. Ці фірми володіють такими технологіями, яких немає у великих центрів або підприємств. Тут можливо довірче управління від імені держави за допомогою контрольних пакетів акцій. Уряд зобов’язаний призначати керівників держсектора, що перемогли в конкурсі, на контрактній основі або запрошувати досвідчених західних менеджерів і фахівців. Уряд не повинен займатися виробниками, а лише контролювати положення на ринку, регулювати відхилення і не допускати кризових ситуацій. Найбільша проблема для управління – навчитися впливати за допомогою права, податків і кредитів. Це трудність професійна, бо об'єктом управління стає не виробництво, а споживацький ринок, і трудність психологічна, оскільки потрібно відвикати командувати і звикати діяти правомірно, ініціативно і творчо. До свободи звикнути легко, але як бути з її неминучим супутником – ризиком? Держава перестає бути командиром і опікуном. У такій ситуації багато керівників держсектора не знаходять правильного орієнтиру, порушують законодавство і стають тіньовими ділками.

Для успішної реалізації ефективних процесів економіки, оптимального рішення державних проблем потрібні фахівці-професіонали, які здатні реформувати, порядні управлінці. Професіоналізм управління означає компетентність й інтелектуальність, надійність і стабільність плідної діяльності, моральність і самооцінку власних вчинків, відповідальність за результати керівництва. Влада – необхідний, але дуже небезпечний механізм, особливо коли вона виходить з-під контролю законодавства. В цьому випадку влада стає настільки небезпечною і непередбачуваною, що призводить країну до розорення, а населення – до зубожіння. Тому законодавство зобов’язано стримувати владу від зайвих пільг і привілеїв, від правопорушень і злочинів. Суворість заходів покарання, невідворотність відповідальності за наслідки керівництва і способи забезпечення її реалізації є виховними, дисциплінуючими і каральними чинниками для влади.

В умовах тіньового законодавства і тіньової економіки виникла проблема: які юристи потрібні суб’єктам господарювання, державі і товариству? Суб’єктам господарювання необхідні юристи, що вміють активно застосовувати тіньове законодавство в практичній тіньовій діяльності підприємств для захисту їх інтересів. Державі потрібні юристи для захисту державних пріоритетів на легальній законодавчій основі.

Правове, соціально-економічне і господарське реформування слід здійснити на радикальній законодавчій основі з урахуванням національних інтересів, особливостей і пріоритетів. При здійсненні реформи потрібно враховувати стартові умови України: ресурсні, науково-технічні, виробничі й інші. В країні зосереджена третина світових чорноземів, надзвичайно вигідне географічне положення в центрі Європи, високий науково-технічний потенціал і багато що інше, необхідне для реформи. В умовах її становлення необхідно вміло скоординувати і погодити національні інтереси і міжнародні пріоритети на основі ефективної правової інфраструктури для забезпечення прогресу країни і добробуту народу. Складовою частиною законодавчого забезпечення ринкової економіки є правова інфраструктура, що включає професійні закони Верховної Ради, компетентні укази Президента, корисні постанови і розпорядження уряду, а також нормативні акти владно-управлінських структур. Мета ринкової правової інфраструктури – встановити єдині легальні для всіх суб’єктів господарювання правила і порядок формування класу власників і придбання капіталу, насичення внутрішнього ринку національними товарами, захисту інтересів і власності вітчизняного товаровиробника.

Які реформи потрібні в першу чергу? Слід почати з правової реформи. Саме вона є стартовою, оскільки визначає і направляє зміст і основи, шляхи і засоби формування і розвитку економіки і фінансів, бюджетної і соціальної сфери, функціонування виробництва, розподіл національного продукту. Економіка за формою є правовою, а за змістом, метою і завданням, досягненню кінцевих результатів – господарської. Рушійна сила ефективної економіки – приватна ініціатива людей, що дозволяє їм розкрити свої здібності і можливості під законодавчим захистом держави. Законодавство зобов’язано раціонально управляти економікою, бути її основою і орієнтиром, вказувати шлях розвитку, захищати цінності економіки від руйнування.

Які закони потрібні в першу чергу? З урахуванням функцій і цілей економіки слід на новій законодавчій основі упорядкувати цивільні і господарські взаємостосунки між суб’єктами господарювання і державою, встановити прийнятний для України порядок стягування податків, надати національному законодавству європейського змісту.

Якими мають бути кодекси і законодавство? Кодекси повинні бути компактними і змістовними. Повнота тексту, стислість змісту, доступність основних положень кодексів – ось їх національна цінність. Переваги кодексів повинні полягати в тому, щоб вони рівною мірою були доступні як юристам, так і суб'єктам господарювання, громадянам. Кодекс повинен з'явитися як нормативний документ, що регулює в повному обсязі конкретні відносини з урахуванням їх специфіки, наприклад господарські або податкові, відповідальність за правопорушення і злочини в певних сферах. Зміни і доповнення до кодексів може вносити лише Верховна Рада України.

Закони зобов’язані бути корисними, економічно обґрунтованими і фінансово забезпеченими для ефективного їх вживання і вирішення практичних завдань. Але реальність свідчить про зворотне. Наприклад, більше 60 законів, прийнятих за останній час, вимагають для своєї реалізації 82 млрд. грн бюджетних коштів, а держбюджет на 1999 р. склав лише 27 млрд. гривень. Велика частина законів формальна і даремна вже на момент їх прийняття Верховною Радою.

Ефективна економіка вимагає абсолютно нових нормативних актів з прогресивним змістом і призначенням. За таких умов необхідно вдосконалити нормотворчий процес видання правової документації владно-управлінськими і галузевими структурами. З цією метою доцільно закріпити єдиний порядок підготовки і прийняття різних нормативних документів галузевого (відомчого), місцевого і регіонального значення, встановити процедуру набрання ними чинності з урахуванням специфічних особливостей території або регіонів. Необхідно з правової лексики і правозастосовуваної практики усунути поняття «підзаконний акт», заборонити структурам управління відомчими нормативними актами знищувати державно-законодавчу сутність реформи.

Світовий досвід побудови ринкової економіки свідчить про прямий законодавчий взаємозв’язок уряду з парламентом: не конфронтація і заперечення один одного, а консолідація в роботі, розуміння і підтримка планів і програм двох видів влади. Проекти законів, запропоновані урядом, Верховна Рада зобов’язана оперативно розглянути і прийняти найкорисніші, надати проектам законодавчу силу.