5. Фактори ризику та безпека життєдіяльності

5.1. ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ

Небезпечне природне явище — подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсив­ністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Справжнім лихом є землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі. Тільки за останні 20 років вони забрали життя понад трьох мільйонів чоловік. За даними ООН, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнали шкоди від стихійних лих.

На території України можливе виникнення практично всього спектра небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідро­геологічного та метеорологічного походження.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше трапляються:

геологічно небезпечні явища, такі як зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні різного походження та ін.;

метеорологічні небезпечні явища, такі як зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;

гідрологічно небезпечні явища, такі як повені, паводки, підви­щення рівня ґрунтових вод та ін.;

природні пожежі лісових та хлібних масивів;

масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

Виходячи з визначення стихійного лиха як природного явища, що безпосередньо впливає на стан навколишнього середовища і добро-

222

бут населення і є екстремальним екологічним фактором, територія України характеризується дуже складними умовами, що визначає полігенетичний характер стихійних лих та певні просторові зако­номірності їх прояву в різних географічних зонах і районах.

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділя­ються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні по­жежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії.

Стихійні явища, як правило, виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища в основ­ному визначаються проявом трьох головних груп факторів — ендо­генних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів.

Стихійні лиха, що трапляються на території України, можна поділити на прості, що містять один елемент, наприклад, сильний вітер, зсув або землетрус, та складні, що містять декілька одночасно діючих процесів однієї або кількох груп, наприклад, негативних ат­мосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, ек­зогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техноген­ними.

Аварії природного характеру класифікуються за такими основ­ними ознаками:

• за масштабами наслідків відповідно до територіального по­ширення;

• за розмірами заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

— за кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуації. Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації природного

характеру.

Геологічно небезпечні явища

Землетруси — підземні поштовхи у земній корі чи верхній ча­стині мантії, що викликають коливання земної поверхні, спричиня­ють деформацію земної кори та деформування чи руйнування інже­нерних споруд.

Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Ділянку землі, із якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташова­ну на поверхні землі ділянку — епіцентром землетрусу. Звичайно коливання земної кори спостерігаються у вигляді поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними можуть бути різноманітними і

223

малопередбачуваними. Інтенсивність землетрусу вимірюється в ба­лах за шкалою Ріхтера, а в останні роки у нашій країні та у ряді європейських держав використовують 12-бальну міжнародну шка­лу MSK-64. Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи. Землетруси завжди супроводжуються багатьма звука­ми різноманітної інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються, та інше). Осередки земле­трусів перебувають на глибині ЗО—60 км, а інколи на глибині до 700 км. Залежно від причин і місця виникнення землетруси поді­ляються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів; отруєнням газами при вулканіч­них виверженнях; ураженням людей і руйнуванням будівель улам­ками вулканічних гірських порід; ураженням людей і виникнен­ням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави; провалом населених пунктів при обвальних землетрусах; руйну­ванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі; нега­тивною психологічною дією. У 1998 році сталося 2 землетруси — в Криму та Закарпатті. Жертв та значних руйнувань не зареєстро­вано.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

У сейсмічному плані найбільш небезпечними областями в Украї­ні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Авто­номна Республіка Крим.

На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6—7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів — Си-гет, Мукачево — Свалява. Закарпатська сейсмоактивна зона харак­теризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній час­тині земної кори на глибинах 6—12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні зем­летруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).

Прикарпаття відчуває вплив району Вранча (Румунія). В 1974— 76 роках тут мали місце землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча, розташована на ділянці стикування Південних (Румунія) та

224

Східних (Українських) Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані в консолідованій корі, а також у верхній мантії на гли­бинах 80—160 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що вини­кають на великих глибинах. Вони спричиняють струси ґрунтів до 8—9 балів в епіцентрі в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибокофокусність землетрусів зони Вранча обумовлює їх слабке затухання з відстан­ню, тому що більша частина України перебуває в 4—6-бальній ділянці впливу цієї зони. У цьому столітті в зоні Вранча сталося 30 земле­трусів з магнітудою 6,5 балів. Катастрофічні землетруси у 1940 та 1977 роках мали магнітуду в епіцентрі 7 балів. Південно-західна частина України, що підпадає під безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8-бальної зони.

Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 року виникло 4 земле­труси інтенсивністю 5—6 балів.

Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками зем­летрусів у масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаю­чи з 1107 року до цього часу там сталося 90 землетрусів з інтенсив­ністю 7—8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. У 1940 році коливання відчувалися на площі 2 млн км.

Кримсько-чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20—40 км та 10—12 км на відстані 25— 40 км від узбережжя з інтенсивністю 8—9 балів. Південне узбе­режжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недав­но. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5—6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологіч­ними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного разу на 1000 років.

У платформній частині України виділено ряд потенційних сейс­мотектонічних зон з інтенсивністю 4—5,5 балів.

На території Кримського півострова зафіксовано понад ЗО земле­трусів. Так, катастрофічний землетрус 1927 року мав інтенсивність 8 балів.

За інженерно-сейсмічними оцінками, приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і в зв'язку з цим було визначе-

8 4-295

225

1111.t

но, що в окремих районах 30—50 % забудови не відповідає сучасно­му рівню сейсмічного та інженерного ризику.

Попередити землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справ­джується лише у 80 випадках і носить орієнтовний характер.

Серед усіх стихійних лих, за даними ЮНЕСКО, землетруси зай­мають перше місце в світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих.

Вулканізм — сукупність явищ, обумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню.

Процеси грязьового вулканізму локалізовані у південній частині території України. Вони спостерігаються на Керченському півост­рові та прилеглій акваторії Азовського моря. В останні роки вияв­лені грязьові вулкани на захід та південь Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються з по­стійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальни­ми землетрусами. Внаслідок детальних геологічних досліджень вста­новлено взаємозв'язок багатьох діючих вулканів із зонами актив­них розломів, наприклад, Південно-Азовського та інших.

Матеріальні втрати від вивержень грязьових вулканів досить значні — знищуються будівлі, селища тощо. Активні вулкани виді­ляють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час вивер­ження зростає на 1—2 порядки. Це призводить до виникнення гео­хімічних аномалій, шкідливих для здоров'я людини.

Стихійні явища екзогенного походження

Якщо оцінювати площу України з погляду негативних екзоген­них природних процесів, можна виділити площі з різним рівнем ризику виникнення природного (або стихійного) лиха.

Широкий розвиток мають різні види екзогенних геологічних процесів природного та техногенного походження.

Селі. Сель — стрімкий потік великої руйнівної сили на басей­нах гірських річок, що складається із суміші води та крихких, лам­ких порід і виникає внаслідок інтенсивних дощів чи танення снігу, а також прориву завалів і морен.

Причинами виникнення селевих потоків майже завжди є сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, розмив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприя­ють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, робо-

226

ти у кар'єрах, неправильна організація обвалів та підвищена загазо­ваність повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив.

Ймовірність зародження селів залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності до вивітрювання, рівня антропогенної дії на район та ступінь його екологічної деградації. Під вивітрю­ванням розуміють процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість вивітрю­вання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання температури повітря та інше).

До селевого басейну належить гірська територія з прилеглими схилами, на яких містяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також район його дії.

Процеси виникнення і розвитку селів перебувають у залежності від таких характеристик селевих басейнів, як висота витоків, селе-активність, а також геологічна будова та ерозія гірських порід. За­лежно від висоти селевих потоків, басейни поділяються на висо­когірні (2,5 км і більше), середньогірні (1,0—2,5 км) та низькогірні (до 1 км). Басейни характеризуються і об'ємом селевого виносу. Чим вище витік, тим більший об'єм селевого виносу з 1 км² по­верхні басейну.

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: пер­ший — накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий — переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підви­щених ділянок у нижчі; третій — розосередження селевих виносів у гірських долинах.

Рух селів — це суцільний потік із каміння, бруду та води. Вони мають у своєму складі тверді матеріали (10—75 % від всього об'єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об'єми селевого потоку можуть досягати сотень тисяч-мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків — до 3—4 м в поперечнику і масою до 100—200 тонн. Передній фронт селевої хвилі створює "голову", висота якої може досягати 25 метрів.

Повторюваність селів у селенебезпечних районах різна. В райо­нах з підвищеною кількістю снігу та злив вони можуть повторюва­тися декілька раз на рік, але частіше — один раз на 2—4 роки. Дуже великі виникають один раз на 10—12 років.

За складом розрізняють потоки грязьові — суміш води, невели­кої кількості землі та дрібного каміння; грязе-кам'яні — суміш

227

води, гравію, гальки та невеликого каміння; водо-кам'яні — суміш води з камінням великого розміру.

За потужністю (об'ємом) вони можуть бути катастрофічні, по­тужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризу­ються виносом матеріалу понад 1 млн м³ і спостерігаються, як пра­вило, на земній кулі один раз в ЗО—50 років. Потужні виносять матеріал об'ємом в 100 м³ і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м³, і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

Карст. Карстове провалля — западина на поверхні землі, яка виникла внаслідок розчинення гірських порід поверхневими чи підземними водами.

На 60 % території України розвиваються карстові процеси. Це явище пов'язане з розчиненням природними водами гірських порід. В деяких областях України рівень ураження карстовими процеса­ми сягає 60—100 % території. Характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділян­ки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що ста­новить 27 % від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвину­тий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської — 214 км², Хмельницької — 4235 км².

Зсуви — зміщення мас гірських порід вниз по схилу під дією сили земного тяжіння без втрати контакту з нерухомою основою на більш низький гіпсометричний рівень. Вони характерні для зон тектонічних зрушень, високих терас, схилів ерозійних систем, рік та водосховищ.

Зсуви є одним із найнебезпечніших і дуже поширених природ­них явищ. Вони властиві західним областям України, а також уз­бережжю Чорного та Азовського морів. Зсуви розвинуті на 50 % освоєних схилових площ з основними здеформованими горизонта­ми від глин карбону до плейстоценових суглинків.

Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних належать: збільшен­ня крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та інше. Штучними причинами є руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподар­ських угідь на схилах та інше/. Згідно з міжнародною статистикою,

228

до 80 % сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини (антропо­генний фактор).

Виникають зсуви при крутизні схилу 10 % і більше. На глиня­них ґрунтах при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5—7 %.

За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (1 м), мілкі (5 м), глибокі (до 20 м), дуже глибокі (понад 20 м); за типом матеріа­лу: кам'яні (граніт, гнейс) та ґрунтові (пісок, глина, гравій); а залеж­но від потужності, вони поділяються на: малі (до 10 тис. м³), великі (до 1 млн м³), дуже великі (понад 1 млн м³).

Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що становить основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву становить від 0,06 м/рік до 3 м/с.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні ЗО років збільши­лись у 5 разів. Вони поширені майже на половині території Украї­ни. Найбільшого поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму. Найчастіше трапляються зсуви видавлюван­ня (розміром до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах трапля­ються блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5—2,5 км та шириною 0,3—1,5 км. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ, де найбільш поширеними є зсуви спли­вання, а також фронтальні зсуви, які ще існують на узбережжі Азов­ського та Чорного морів. Загалом, на морських узбережжях довжи­ною 2630 км² проявляються абразійні процеси — руйнується май­же 60 % узбережжя. В районах активної господарської діяльності, як-то Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмель­ницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тис. зсувів. У 1998 році зареєстровано 29 зсувів та провалів, внаслідок яких загинула 1 та постраждала 1 людина.

Обвал — відрив снігових (льодяних) брил або мас гірських по­рід від схилу чи укосу гір та їх вільне падіння під дією сил тя­жіння.

Обвали природного походження спостерігаються у горах, на бе­регах морів, обривах річкових долин. Це — результат послаблення зв'язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сил тяжіння. їх виникненню сприяє геологічна

229

будова місцеврсті, наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід.

Осип — це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з яких мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як, наприклад, Демерджинський обвал 1896 року.

Абразія — це процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Абразійний процес найбільш поширений на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зни­кає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом — 24 га, у північній час­тині Азовського моря — 19 га. Абразії підпадає до 60 % берегів Азовського та до 30 % — Чорного морів. Швидкість абразії стано­вить в середньому 1,3—4,2 м за рік.

Метеорологічно небезпечні явища

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близь­ко 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ ме­теорологічного походження зі значними матеріальними збитками.

Внаслідок лише одного смерчу на Волині в 1997 році загинуло 4 і дістало поранення 17 осіб, зруйновано близько 200 будинків, зни­щено та пошкоджено 60 тис. га посівів. Для ліквідації наслідків смерчу залучалося 1700 осіб та 100 одиниць спеціальної техніки у складі підрозділів та формувань Цивільної оборони, підрозділів інших міністерств та відомств. У 1998 році зареєстровано 115 метеороло­гічно небезпечних явищ, внаслідок яких загинуло 8 та постраждало 33 особи.

Небезпечні метеорологічні явища, що відбуваються в Україні: сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тума­ни (південний схід степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів мають місце шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі.

В Україні щорічно спостерігається до 150 випадків стихійних метеорологічних явищ. Найчастіше повторюються сильні дощі, сніго-

230

пади, ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмер­зання.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де помічені явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періодів року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, за­метілі, сильні снігопади.

Узбережжя Чорного та Азовського морів перебуває у зоні впливу атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

Сильний дощ — дощ з кількістю опадів понад 50 мм на рівнинній території та ЗО мм в гірських районах тривалістю менше 12 годин.

В Україні з-поміж стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи), які спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Найчастіше вони бувають у Карпатах та горах Криму.

Град — частинки льоду, різні за розмірами, формою і структур­ною неоднорідністю, що випадають із шарувато-дощових хмар у теп­лий період року.

У 40 % випадків випадання граду спостерігається дрібний інтен­сивний град. Великий град буває в період з кінця серпня до середи­ни вересня у Автономній Республіці Крим, у Полтавській, Черні­вецькій, Тернопільській областях, менший — у Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.

Значні градобиття трапляються в пересіченій місцевості, як-то Волинь, Поділля, Приазов'я, Донбас. В степовій зоні град буває не­часто.

Сильна спека — підвищення температури повітря до плюс 35 °С і вище. В степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою понад ЗО °С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С. Нижчою вона буває в зонах Полісся та лісостепу.

Суховії. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже Щорічно. Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаро­вування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в'я­нення та загибелі рослин. Найбільше зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.

Посухи. Тривала та значна нестача опадів, частіше при підви­щеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зни-

231

ження запасів вологи у ґрунті і, як наслідок, погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони бувають на півдні степо­вої зони. В більшості випадків мають локальний характер і дуже рідко займають площі до ЗО—50 % території України.

Ураганні вітри. Ураган — це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю понад 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — в Карпатах, горах Криму та на Донбасі.

Циклони — область низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітра­ми. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівни­ми наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походжен­ням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до великих збитків.

Шквали — короткочасне різке збільшення швидкості вітру, що супроводжується зміною його напряму. Можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і де­сятки хвилин) посилення вітру, іноді до ЗО—70 м/с, зі зміною його напряму, найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз у 3—5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кірово­градській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму. Шквали мають яскраво вираже­ний добовий рух.

Смерчі — сильний вихор, який опускається з основи купчасто-дощової хмари у вигляді темної вирви чи хобота і має майже верти­кальну вісь, невеликий поперечний перетин і дуже низький тиск у центральній його частині. Найменш досліджене, але найбільш руй­нівне явище. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вби­раючи у себе воду та предмети, які трапляються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані.

В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні місяці. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це — територія

232

Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спо­стерігаються майже щорічно то в одній, то в іншій області (1—2 ви­падки на рік) і носять, як правило, локальний характер, їх тривалість невелика (до 10 хвилин). Звичайно смерчі завдають значних збитків господарству і призводять до людських жертв.

Пилові бурі — довготривале перенесення значної кількості пилу та піску сильним вітром зі швидкістю понад 15 м/с, тривалістю понад 12 годин. Виникають в Україні щорічно в різних районах, найчастіше в степовій зоні. Це складні атмосферні явища, що ха­рактеризуються перенесенням пилу та піску з сильними та тривали­ми вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Типове явище у зораних степах, яке завдає значної шкоди сільському господарству. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься, бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (су­глинки з домішками окисів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, вели­ка кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин, і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше — протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2—3 км, але найчастіше — 1 —1,5 км. В зимо­во-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади — інтенсивне ви­падання снігу у кількості більше 20 мм за період менше 12 годин (визначається шаром талої води), що призводить до значного погіршен­ня видимості та припинення руху транспорту. Найчастіше спостері­гаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах.

На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня — лютого, а в прилеглих до Карпат районах — іноді і в травні.

В основному по території України кількість снігових опадів ста­новить 20—30 мм, іноді сягає 40—70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також на Донбасі.

Сильні морози — зниження температури повітря до мінус ЗО °С і нижче. Найбільш холодна частина країни — східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські ра­йони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче -35 °С.

233

Сильні ожеледі — шар щільного матового чи прозорого льоду діаметром понад 20 мм, що наростає на дротах та наземних предме­тах внаслідок замерзання крапель дощу, мряки або туману. Небез­печна ситуація на території країни в зв'язку з ожеледями, в основ­ному, пов'язана з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолодже­них крапель дощу або туману, частіше при температурі повітря тро­хи нижче 0 °С. Особливо часто вона з'являється на території До­нецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та в гірській частині Криму. Товщина намерзань сягає 35 мм та більше.

Визначальним фактором небезпеки ожеледі є не так інтенсивність, як тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває близько 12 го­дин, іноді до 2 діб.

Тумани. Явища, що погіршують видимість на шляхах, створю­ють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють за­брудненню повітря.

Сильні тумани спостерігаються, в основному, в холодні пори року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат. Іноді — на південному березі Криму.

Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні місяці. Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами — до 80.

Гідрологічні надзвичайні ситуації

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); мало­воддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря. У 1998 році зареєстровано 50 гідрологічно небез­печних явищ (повені, паводки), внаслідок яких загинуло 19 та пост­раждало 996 осіб.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, пов'язані з тектонічними занурення­ми північного Приазов'я, так і антропогенні, до яких належать уре-гульованість твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і по­в'язане з цим зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру наявних гідродинамічних процесів, вико­ристання малоефективних або навіть шкідливих берегозакріплю-

234

вальних заходів і конструкцій при "самосудах", відступи від проек­тних рішень, безконтрольний вивіз піску із кіс, порушення проти­зсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки гос­подарської діяльності на узбережжі.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві проце­си. Близько ЗО міст, селищ та сільських населених пунктів у Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській обла­стях піддані впливу селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому — березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з об'ємом снігових лавин до 300 тис. м³. Шість населених пунктів у Закарпатті піддаються впливу снігових лавин.

Повені, паводки — фази водного режиму річки, що можуть бага­торазово повторюватися в різні сезони року, характеризуються інтен­сивним збільшенням рівнів води внаслідок дощів чи сніготанення під час відлиг. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

• у північних регіонах — басейни річок Прип'ять, Десна та їхніх приток. Площа повені лише в басейні р. Прип'ять може досягти 600—800 тис. га;

• у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100—130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20—25 тис. га) та їхніх приток;

• у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець з прито­ками, річок Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

• у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток. На значній тери­торії України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6—7 повеней. Вони фор­муються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань та загибелі людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, від кількох годин до 2—3 діб, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней мо­жуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листо­паді 1992 р. та грудні 1993 p., коли постраждало багато населених

235

пунктів, промислових об'єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5—10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10—70 % сільгоспугідь, але й великої кількості техногенно-небезпечних об'єктів.

У 1998 році внаслідок сильних дощів і підвищення рівня ґрун­тових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львів­ській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося по­над 200 населених пунктів у 35 районах. Окремі підтоплення мали місце і в інших областях.

Все це дає змогу зробити висновок, що небезпека стихійного лиха не обмежується тільки дією природних сил, але таїть у собі також значний вторинний техногенний ризик.

Природні пожежі

Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф'я­них пожеж різко зростає.

Лісові пожежі — неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Вони виникають, в основному, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вог­нища, недопалки, сірники). Із маленького, ледь помітного язичка полум'я кинутого на землю сірника вогонь може швидко розрости­ся і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своє­му шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому, звісно, створюється велика загроза населеним пунктам, жит­тю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з віднос­ною вологістю повітря ЗО—40 %. Для західних областей України найбільш небезпечними у пожежному плані стають сухі місяці — липень, серпень. А іноді — квітень, травень.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу, розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (тор­ф'яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев.

Найбільш поширені низові пожежі, частка яких становить близько 80 % з усіх випадків можливих пожеж.

236

Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згоряння хвой­ного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, тра­в'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бу­релому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташо­ваних безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика — сто-двісті метрів за годину, а за сильного вітру — до кілометра на рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на схилах.

Крім того, вони бувають рухливі і тривалі. Перші характеризу­ються швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів за годину) і димом світло-сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють надґрунтовий покрив. Висота полум'я при цьо­му більша, але інтенсивність поширення невелика — не перевищує декількох сотень метрів за годину.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак можуть бути ще і вершинні по­жежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супрово­ду низинної пожежі вони довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому ста­новить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8—25 км за годину.

Як і низові пожежі, верхові також поділяються на рухливі і три­валі. Але рухливі супроводжуються димом темного кольору.

Торф'яна пожежа — загоряння висушеного торфовища внаслі­док природних чинників або викликане штучно. Підземні (ґрун­тові або торф'яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продов­ження низових або верхових. Заглиблення низових пожеж почи­нається біля стовбурів дерев, потім воно поширюється в усі боки до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж створю­ються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак тор­ф'яні пожежі можуть і не бути результатом лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів, і в ці порожнини можуть провалюватися люди й техніка.

237

Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та "лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширени­ми є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають понад 10 млн га території України. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 % — у східному, 10 % — в південному, 8 % — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодняки. Внаслідок широкомас­штабних робіт із заліснення на сотнях тисяч гектарів створені сос­нові насадження, що досягли на цей час критичного в пожежному плані віку 15—ЗО років.

Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати наростання потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно мен­ша від науково-обґрунтованих норм. Така ситуація найхарактерні­ша для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтав­ської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тис. пожеж, якими знищується понад 5 тис. га лісу. У 1998 році зареєстровано 78 лісових та торф'яних пожеж.

Масові інфекційні захворювання і отруєння людей

З-поміж інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епіде­мічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епі­демічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфек­ції. В країні дуже поширені активно діючі природні вогнища бага­тьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 облас­тях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасни­ці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нилу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).

Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Дайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.

Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне по­ширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи ба­гатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень за-

238

хворюваності на цій території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хво­роба Гамборо, хвороба Марека. У 1998 році зареєстровано 17 інфекцій­них захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

Хвороби та шкідники рослин. Епіфітотія — масове, поширю­ване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супро­воджується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продук­тивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія бо­рошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку най-небезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1 ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Таким чином, у зв'язку з наявністю в Україні досить значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколиш­нього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від сти­хійного лиха, поруч із захистом від надзвичайних ситуацій техно­генного характеру, є важливим державним завданням.

5.2. ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних си­туацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами об­становка характеризується як дуже складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з заги­беллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення знач­ної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" за­тверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

239

Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розріз­няють:

• надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

• надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряно­го басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

• надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'я­зані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядер­них установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, на­пад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викраден­ня (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

• надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідка­ми застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо­вин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками ви­значаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше обла­стей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або

240

загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості окремої області (Автономної Респуб­ліки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсот­ка обсягу видатків відповідного бюджету;

2. надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра­тивних районів (міст обласного значення) — Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перене­сенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

3. надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна си­туація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за­грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпеч­ного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небез­печних об'єктів;

4. надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна си­туація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних над­звичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: за­гальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості вели­ких промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і уста­новок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для люди­ни, економіки і природного середовища або здатні створити її вна-

241

слідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (за-раження).навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно тех­ногенно небезпечних виробництвах. До них належать насамперед хімічно небезпечні об'єкти, радіаційно небезпечні об'єкти, вибухо-та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти. В останні роки значно зросла також небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифі­кувати за такими основними ознаками:

• за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонально­го і загальнодержавного рівнів);

• за галузевою ознакою (у сільському господарстві; у лісовому господарстві; на заповідній території (об'єкти особливого приро­доохоронного значення); у водоймах; на матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення (персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з ураху­ванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Транспортні аварії (катастрофи)

Щорічно в Україні транспортом загального користування пере­возиться понад 900 млн т вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних), і понад 3 млрд пасажирів. На частку залізничного транспорту припадає близько 60 % вантажних перевезень, авто­мобільного — 26 % , річкового і морського — 14 % .

Оскільки транспортом перевозяться і потенційно небезпечні ван­тажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речови­ни — 15 % від загального обсягу вантажів), небезпека життя і здо­ров'я людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондів всіх видів транспорту. Рівень зношення транспортних засобів ста­новить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значно більше, ве­лика кількість транспортних засобів підлягає списанню.

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо із заги­беллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потен-

242

ційну небезпечність транспорту як галузі господарства. У 1998 році сталося 109 аварій та надзвичайних подій на транспорті, внаслідок яких загинуло 64 та постраждало 80 осіб.

5.2.1. Залізничний транспорт

Залізнична аварія — аварія на залізниці, яка призводить до загибелі людей чи отримання ними тілесних ушкоджень, псування однієї чи декількох одиниць рухомого складу аж до вилучення його із обігу і (чи) спричинила повне припинення руху на час, що пере­вищує нормативний.

Аварія потягу — зіткнення пасажирського або вантажного потя­гу з іншим потягом чи іншою перешкодою, сходження з рейок рухомого складу потягу, що призводить до загибелі людей чи отри­мання тілесних ушкоджень людей, пошкодження рухомого складу аж до вилучення його з обігу, а також якщо цілковита перерва руху на окремій дільниці перевищує нормативний час усунення наслідків зіткнення чи сходження рухомого складу.

Основними причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності колій рухомого складу; засобів сигналі­зації, централізації та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів.

Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сходженні ру­хомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключають­ся розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких як гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виника­ють вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів.

За останні роки різко зменшилося оновлення основних фондів залізничного транспорту. Якщо у 1996 році було закуплено 17 па­сажирських вагонів, то у 1997 році не закуплено жодного. Рівень зношення пасажирських вагонів становить 60 %. Відпрацювали нормативний строк і підлягають списанню 50 % вагонів електро- і 35 % — дизельних поїздів. Підлягає заміні понад 20 % залізничних колій, 16 % залізничних колій перебувають в аварійному стані. Стан технічних засобів не забезпечує повною мірою безпечну експлуата­цію залізничного транспорту. Число аварій і катастроф на заліз­ничному транспорті у 1997 році, порівняно з 1996 роком, практично не змінилось (катастроф і аварій, відповідно, у 1996 році — 7,13, у

243

1997 — 4,2Т). Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно зазначити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небез­печні.

5.2.2. Морський та річковий транспорт

Корабельна аварія (катастрофа) — аварія морського (річко­вого) об'єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне зруйнування.

Зіткнення морських (річкових) об'єктів — зближення морських (річкових) об'єктів до фізичного контакту між ними, яке супрово­джується завданням шкоди цим об'єктам, їх технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам.

Зіткнення морського (річкового) об'єкта з нерухомим об'єктом зіткнення і морського (річкового) об'єкта із стаціонарними берего­вими спорудами, яке супроводжується завданням шкоди морсько­му (річковому) об'єкту, його технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам, а також береговим спорудам.

Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, по­жежа витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуа­тації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Найбільша небезпека виникає тоді, коли виходять з ладу спу­скові пристрої. Причиною цього може бути швидкоплинність аварії, раптове перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в таких випадках корабель призводить до того, що паса­жири втрачають шанси на порятунок і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшен­ням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден — 22 роки, а за останні 11 років

244

Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз де­сятки морських суден з екіпажами переважно без засобів існування перебувають в іноземних портах, що може призвести до виникнен­ня надзвичайної ситуації на цих суднах.

5.2.3. Авіаційний транспорт

Катастрофа авіаційна — небезпечна подія на повітряному судні, у польоті чи аеродромному циклі, внаслідок якої гинуть, зазнають тілесних ушкоджень чи безвісти зникають люди, зруйновано чи зіпсо­вано повітряне судно або матеріальні цінності, які на ньому перево­зилися, наземні споруди.

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літа­ками і вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвину­тих країнах, у тому числі й в Україні.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-по­садковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вими­кання двигунів.

В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного рівня, а при катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.

У зв'язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються у сучас­ному літаку, значно збільшилося, зросло і число жертв авіаката­строф. Наприклад, максимальне число постраждалих може стано­вити: на літаку АН-2 — 12 осіб, на АН-24 — 47 осіб, на Як-42 — 113 осіб, ТУ-154 — 168 осіб, ІЛ-86 — 324 особи.

Найбільш трагічна подія у 1997 році — катастрофа українсько­го літака ЯК-42 поблизу міста Салоніки, наслідком якої стала заги­бель екіпажу і пасажирів рейсу Одеса — Салоніки — громадян Украї­ни, Греції, Німеччини та Польщі (всього — 70 осіб). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність остаточних висновків про причини події, Ще раз підкреслила досить критичний стан аварійності на повітря­ному транспорті України.

5.2.4. Дорожньо-транспортні події

Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи пора­нення людей або до матеріальних збитків.

245

В останні роки на дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному тран­спорті, враховуючи і приватний, лише за 1997 рік сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988 осіб, травмовано 41,96 тис. осіб. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій за­реєстровано 118, в яких загинуло 234 особи та травмовано 464 особи (до надзвичайних ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранс­портом, наслідком яких була загибель 3 та більше осіб, або кількість постраждалих 5 та більше осіб). У 1998 році внаслідок 100 дорож­ньо-транспортних пригод загинуло 250 та постраждало 222 особи.

Причини дорожньо-транспортних пригод можуть бути різно­манітні. Це, насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що керують автомобілем, повільна їх реакція. Не­рідко причиною аварій і катастроф стає керування автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження не­безпеки. Все це в сукупності призводить до великих втрат.

Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних пе­реїздах; низький технічний стан автомобілів; перевищення швид­кості руху; взаємодії водій — пішохід та інші.

5.2.5. Радіаційно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому використо­вуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транс­портуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речо­вини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС.

Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — ава­рія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (роз­лив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів

246

і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує вста­новлені норми і загрожує довкіллю.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце зай­мають радіаційно небезпечні об'єкти {РНО). Вони, як відомо, яв­ляють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього при­родного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зара­ження) людей через їхню необізнаність і недостатню захищеність.

До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприєм­ства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енерге­тичні установки на об'єктах транспорту та інше.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енер­гетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у ви­робництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різно­манітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії — це аварії з викидом (виходом) радіоактив­них речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх без­печної експлуатації.

Атомні електростанції. Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводить до радіоактивного забруд­нення навколишнього середовища.

Для території України транскордонну потенційну небезпеку ста­новлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіо­активних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правила­ми. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати по­шкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у нав­колишнє середовище радіоактивних речовин, а також опромінення

247

людей. У 1998 році на АЕС сталося 44 надзвичайні події об'єктово-го характеру, постраждала 1 людина.

Радіоактивні відходи (РАВ). На території України розташова­но понад 8 тис. різних установ та організацій, діяльність яких при­зводить до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

1. АЕС (накопичено 70 тис. м³ РАВ).

2. Уранодобувна і переробна промисловість (накопичень 65,5 млн т РАВ).

3. Медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт із збирання, транспортування, переробки і тимча­сового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, неза­лежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське дер­жавне об'єднання "Радон" (накопичено 5 тис. м³ РАВ).

4. Зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м³ РАВ).

Важливим завданням сьогодні, на додачу до державної програ­ми поводження з радіоактивними відходами, є потреба здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та рекон­струкцій. Поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання має проводитися тільки у спеціалізованих схови­щах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. На сьо­годнішній день сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80—90 % на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спецкомбінатів.