27. Міжнародно-правова охорона флори і фауни.

Прогрес у розвитку науки й техніки, економіки держав сполучені з інтенсивним і постійно, що розширюється втручанням, людини в навколишню його природне середовище. Людина порушує природні природні зв'язки й процеси, що приводить до деградації ґрунтів і водойм, атмосферного повітря й лісових масивів («легкі планети»). У свою чергу це заподіює великий збиток флорі й фауні, веде до зникнення багатьох видів рослинного й тваринного миру. Тільки за останні десятиліття внаслідок шкідливого антропогенного впливу на природу зникли багато сотень видів рослин, ссавців, птахів, риб. Тому цілком закономірно, що формування міжнародного екологічного права йшло по шляху прийняття конвенцій про захист окремих видів тваринного миру. Наприклад, Міжнародної конвенції по регулюванню китобійного промислу 1946р., Конвенції про рибальство в північно-західній частині Атлантичного океану 1949р., Конвенції про рибальство в північно-східній частині Атлантичного океану 1959р., Угоди про охорону лососів у Балтійськом море 1962р., Конвенції по збереженню тюленів Антарктики 1972р., Угоди про збереження білих ведмедів 1973р. і др. Важливий напрямок міжнародного екологічного права - охорона природних комплексів і экосистем. В 1933р. була прийнята Конвенція про охорону флори й фауни на Африканському континенті, а в 1940р. Конвенція про охорону природи й захисту фауни й флори в Західній півкулі. Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права з'явилося прийняття двох глобальних угод - Конвенції про охорону всесвітньої й природної спадщини 1972р.

і Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що перебувають під погрозою зникнення, 1973р. Перша угода має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам'ятників природи, наприклад унікальних природних комплексів, районів перебування зникаючих тварин і рослин. Друга угода встановлює обмеження й уводить міри контролю над міжнародною торгівлею зникаючими видами рослинного й тваринного миру з метою недопущення надмірної експлуатації таких видів флори й фауни. Економіка багатьох держав має значний сектор, що базується на видобутку й переробці живих ресурсів морів і океанів. У зв'язку з постійним удосконалюванням засобів розвідки й видобутки живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми, що ставляться до такого регулювання, утримуються в Конвенції про відкрите море 1958р. і Конвенції про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1958р. Держави і їхні громадяни мають право займатися рибальством у відкритому морі (воля рибальства), дотримуючи при цьому норми міжнародних договорів і з огляду на інтереси прибережних держав. Держави зобов'язані вживати необхідних заходів і співробітничати один з одним з метою збереження живих ресурсів відкритого моря. Загальні положення універсальних конвенцій конкретизуються в спеціальних угодах про використання й збереження живих ресурсів відкритого моря, які найчастіше носять регіональний характер.

До угод такого роду також ставляться Міжнародна конвенція про збереження атлантичних тунців 1966р., Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982р. і др. Міжнародне співтовариство також вживає заходів по захисту рослин і рослинного миру від хвороб і шкідників. В 1951р. була укладена Міжнародна конвенція про захист рослин, що покладає на держави обов'язок вживати необхідних заходів законодавчого, адміністративного й технічного характеру по захисту рослин. В 1983р. була прийнята Угода про тропічні ліси, які часто піддаються хижацької експлуатації. Угода націлена на забезпечення режиму раціонального використання найбільшого компонента «легкі планети» і відновлення тропічних лісів. Конференція 1992р. у Рио-де-Жанейро прийняла спеціальну резолюцію про принципи збереження лісових экосистем миру. На цій же Конференції була підписана Конвенція про біологічну розмаїтість. Положення Конвенції спрямовані на збереження біологічної розмаїтості Землі шляхом раціонального використання його компонентів в інтересах усього міжнародного співтовариства й досягнення на цій основі стійкого розвитку. В 1994р. Україна приєдналася до даної Конвенції.