27. Поняття права збройних конфліктів. Становлення і кодификація права збройних конфліктів.

Право збройних конфліктів (право Женеви) – це галузь міжнародного права, яка призначена регулювати ведення військових дій в міжнародних і неміжнародних конфліктах збройного характеру. Найбільш значимими джерелами права збройних конфліктів є Гаазькі конвенції: про закони і звичаї суходільної війни 1907 року; про бомбардування морськими силами під час війни 1907 року; про права і обов’язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни 1907 року; про права та обов’язки нейтральних держав у разі морської війни 1907 року тощо.

Важливе значення мають Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 року: про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях; про покращення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі; про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни.

Надалі їх гуманітарне спрямування знайшло своє відображення в прийнятих в 1977 р. Додаткових протоколах, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) і збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол 2). Протокол 1 поширюється також на війни проти колоніального панування і окупації, проти расистських режимів і за державну незалежність. Протокол 2 розширив коло осіб, які користуються захистом правил війни, на організовані збройні групи, які знаходячись під відповідним командуванням, здійснюють контроль над частиною території держави та здійснюють безперервні та погоджені воєнні дії.

До джерел права збройних конфліктів також слід віднести наступні міжнародно-правові документи: Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р.; Конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року; Конвенцію про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року; Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію 1980 року та протоколи до неї; Статути Нюрнберзького і Токійського військових трибуналів; Статути трибуналів з Югославії і з Руанди; Статут міжнародного кримінального суду; Конвенцію про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та військових злочинів 1974 року тощо.

Право збройних конфліктів регулює особливий вид відносин між суб’єктами міжнародного права в ході збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру.

27. Початок війни і його правові наслідки. Цілі війни. Театр війни.

У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок воєнних дій 1907 року (Україна бере участь) держави визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, що буде мати або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Таким чином, міжнародне право вимагає оголошення війни. Воно може здійснюватися в різноманітних формах:

— шляхом звернення до власного народу;

— шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника;

— шляхом звернення до світового співтовариства.

Особливий спосіб оголошення війни — ультиматум — категорична вимога, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, уряду однієї держави, котрий пред'являє її уряду іншої держави під загрозою, що у разі невиконання цієї вимоги до певного терміну уряд, що пред'явив ультиматум, вживе певних заходів. Мова, таким чином, йде про загрозу війни.

Проте, хоча зазначені способи оголошення війни вважаються такими, що знаходяться в рамках міжнародного права, відповідно до статті II Конвенції про визначення агресії від 3 липня 1933 року, сам факт оголошення державою війни першою розглядається як агресія. Відповідно до указаної III Гаазької конвенції 1907 року оголошення війни не робить агресивну війну законною. Відповідно до статті 3 Визначення агресії, прийнятого на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 році, у якості актів агресії, незалежно від оголошення війни, розглядаються такі акти прямої агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка воєнна окупа ція, який би тимчасовий характер вона не носила, "що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка з застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її;

б) бомбардування збройними силами держави те риторії іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

в) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

г) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави;

д) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з державою, що приймає, з порушенням умов, передба чених в угоді, або будь-яке продовження їхнього пе ребування на такій території після припинення дії угоди та ін.

Не вважається відповідним міжнародному праву не тільки ведення війни неоголошеною, що буде розглядатися як кваліфікуюча обставина при визначенні відповідальності, але і так званий casus belli (привід для війни) — безпосередній формальний привід, що веде до виникнення між державами стану війни. У минулому такий привід був законною підставою для початку воєнних дій і служив виправданням війни і цілям приховання її справжніх причин. Наприклад, багато дослідників вважають, що події навколо німецької радіостанції в Гляйвиці в серпні 1939 року, коли на неї нібито напав загін польських прикордонників (пізніше з'ясувалося, що це було влаштовано самою Німеччиною), спровокували напад Німеччини на Польщу і послужили приводом для початку Другої світової війни.

Стан війни повинен бути без зволікання сповіщений нейтральним країнам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.

В Україні оголошення війни є прерогативою вищих органів держави. Конституція України містить механізм такої процедури — відповідно до п. 19 статті 106 Конституції Президент України вносить у Верховну Раду України представлення про оголошення стану війни, а Верховна Рада України відповідно до п. 9 статті 85 Конституції на підставі даного представлення оголошує стан війни.

Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слідують власне воєнні дії, означає початок юридичного стану війни і настання для усіх воюючих сторін певних правових наслідків:

— між державами припиняються дипломатичні і кон сульські відносини (дипломатичному і консульському персоналу забезпечуються захист і можливість безе решкодно залишити територію противника). На час збройного конфлікту інтереси однієї воюючої держави на території іншої представляє зазвичай нейтральна держава, що має дипломатичні відносини з обома воюючими сторонами;

— перестають застосовуватися багато норм міжна родного права, несумісні з воєнним часом, зокрема, припиняють дію двосторонні політичні, економічні, культурні угоди між воюючими державами. Багатосторонні договори (наприклад, із питань зв'язку, транспорту, тран зиту та ін.) припиняються;

— починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту (союзні договори, договори про взаємну і воєнну допомогу, договори стосовно правил ведення війни, причому останні не можуть бути денонсовані і т.п.);

— припиняються і забороняються економічні, торгові, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і фізичними особами воюючої сторони;

— майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації;

— торгові судна воюючих, що знаходяться до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт противника (для цього встановлюється розумний термін для вільного виходу з територіальних вод держави-су-противника — індульт, після закінчення котрого такі судна підлягають реквізиції і затримці до закінчення війни незалежно від їхньої приналежності (державі, приватним компаніям або особам); військові кораблі підлягають обов'язковій реквізиції;

— до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим (обмеження пересування, примусове поселення у відведених владою місцях, інтернування та ін.);

— власні громадяни діляться на мирне населення і збройні сили.

Війна завжди ведеться у визначених просторових межах. Театр війни — це територія воюючих сторін, відкрите море і повітряний простір над ним, у межах яких ведуться воєнні дії.

Театр війни буває сухопутний, морський і повітряний.

Театром сухопутної війни є сухопутна територія держави; театром морської війни — внутрішні морські води, територіальне море воюючих держав і відкрите море. Театром повітряної війни є повітряний простір над сухопутним і морським театром війни.

Забороняється використовувати в якості театру війни нейтралізованні території, територію нейтральних держав, а також місцевості, в яких відповідно до Гаазької конвенції — 1954 року зосереджені культурні цінності.