12. Міжнародне м’яке право.

Поняття “м’якого” права з’явилося в міжнародному праві в останні 20—30 років. Це було пов’язане із прагненням як держав, так і міжнародних організацій визначити місце таких міжнародних документів, які первинно не належать до міжнародних угод, але значення яких виходить за рамки морально-політичних зобов’язань. При цьому суб’єкти можуть не мати первинного наміру укласти міжнародний договір і саме тому не надають документу відповідної форми. Або ж суб’єкти не хочуть встановлювати для себе чіткі права й обов’язки, проте прагнуть письмово зафіксувати певний рівень відносин, що склалися між ними.

Щоб встановити, чи належить документ до міжнародних договорів, потрібно проаналізувати його форму, структуру, співвідношення частин, формулювання. Про відсутність наміру укласти договір можуть свідчити відсутність у документі преамбули, заключних положень із вказівкою на аутентичність текстів, норми про реєстрацію документу в Секретаріаті ООН, положень про строк дії, порядок припинення тощо. Про небажання суб’єктів встановлювати для себе чіткі права й обов’язки свідчать загальні неконкретні фрази, положення, котрі передбачають можливість розсуду сторін, мають характер намірів та інше.

Поняття “м’якого” права знаходить визнання в теорії, його широко використовують у практиці міжнародних відносин. До актів “м’якого” права відносяться, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та всі подальші підсумкові документи РБСЄ/ ОБСЄ, Рамочний Документ “Партнерство заради миру”, Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору.

Віднесення актів “м’якого” права до джерел міжнародного права викликає немало труднощів саме в силу їхнього квазіправового характеру. Здебільшого виконання таких актів спирається виключно на їхній авторитет і пов’язані з ними наміри сторін (наприклад, укласти в майбутньому міжнародну угоду, доказати свою прихильність відображеним у документі ідеалам або закріпити деякі стандарти). Нерідко міжнародні договори можуть містити посилання на норми “м’якого” права. Норми “м’якого” права можуть бути важливим етапом у процесі формування договірних або звичаєвих міжнародно-правових норм.

13. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права.

КОДИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА - - діяльність суб'єктів міжнародного права, спрямована на його впорядкування, закріплення і дальший розвиток. Ст. 15 Положення про Комісію міжнародного права ООН містить визначення термінів «кодифікація міжнародного права» («вживається у сенсі більш точного формулювання і систематизації норм міжнародного права в галузях, в яких уже існують широка державна практика, прецеденти і доктрини») і «прогресивний розвиток міжнародного права» («вживається у розумінні підготовки проектів конвенцій з питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинене у практиці держав»). К. та п. р. м. п. займається широке коло органів і міжнар. організацій. Одним з гол. статутних завдань ООН є організація досліджень і розробка рекомендацій з метою сприяння прогресив. розвиткові міжнар. права та його кодифікації (ст. 13 Статуту ООН). Для здійснення цього завдання 21.XI 1947 утв. Комісію міжнародного права ООН, яка є центр, органом системи К. та п. р. м. п. У межах ООН функціонують ін. органи, які здійснюють К. та п. р. м. п., такі, напр., як Комісія ООН з прав людини, Комітет ООН з використання космічного простору в мирних цілях та ін. Іноді утворюються тимчас. організації для підготовки проведення кодифікац. робіт (напр., Спеціальний комітет з мирного використання дна морів і океанів за межами національної юрисдикції, утворений для підготовки 3-ї Конференції ООН з морського права, яка відбулася 1982). К. та п. р. м. п. здійснюють у межах своїх статутних повноважень спеціаліз. установи ООН (ЮНЕСКО, ІКАО, МОП та ін.). Результати К. та п. р. м. п. втілюються або у формі міжнар. угод (чотири Конвенції ООН з морського права 1958, Конвенція про скорочення безгромадянства 1961, Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961, Віденська конвенція про консульські зносини 1963 тощо), або в недоговірній формі [резолюції, декларації тощо: Декларація принципів міжнародного права ООН 1970, Хартія економічних прав та обов'язків держав 1974 (ООН), Визначення агресії 1974 (ООН) та ін.] Великий вплив на К. та п. р. м. п. здійснюють наукові дослідження вчених, наук, установ, авторитетних міжнар. неурядових спеціаліз. організацій, таких як Інститут міжнародного права (м. Брюссель, Бельгія) або Асоціація міжнародного права (м. Лондон, Великобританія).