27. Поняття міжнародно-правового співробітництва в галузі бороть­би з транснаціональною злочинністю. Конвенційний і інституціональний механізм протидії злочинності.

Міжнародне співробітництво є не тільки неодмінною умовою боротьби із транснаціональною злочинністю й ліквідації організацій, що займаються такою діяльністю, але й важливим профілактичним заходом. Усі країни світу повинні усвідомлювати, що жодна з них не захищена від зіткнення із транснаціональними злочинними організаціями.

Саме для того, щоб застосовувані державами форми й механізми міжнародного співробітництва безвідмовно діяли, а реалізація програм протидії транснаціональній організованій злочинності була ефективною й приносила відчутні результати, державам необхідно дотримуватися ряду принципів, що лежать в основі виконання основних завдань міжнародного співробітництва у сфері боротьби із транснаціональною організованою злочинністю.

держави повинні більшу увагу приділяти саме попередженню поширення транснаціональної організованої злочинності та питанням боротьби з нею, опираючись на принципи права, що дають можливості для узгодження та координації їх дій у даній сфері. Відповідно, в міжнародному праві існують і інші принципи, які можуть бути і повинні застосовуватись у протидії злочинності, та які розширюють можливості співробітництва держав саме у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності, виходячи з її особливостей.

Ефективне міжнародне співробітництво вимагає швидкого обміну інформацією між державами й оперативного виконання прохань про надання необхідних відомостей або допомоги. Наприклад, бувають випадки, коли заарештованих злочинців випускають на волю через те, що правоохоронними органами не були отримані необхідні документи з іншої країни. Більш оперативне вживання відповідних заходів має величезне значення для вирішення невідкладних завдань.

Співробітництво, особливо взаємодопомога, повинно здійснюватися з урахуванням культурних традицій і уразливості політичних інтересів держав, тобто не ставити країни, яким надається допомога, у несприятливе становище. Навпаки, міжнародне співробітництво повинно будуватися на основі справжнього партнерства.

Ще одне із завдань міжнародного співробітництва полягає в забезпеченні максимального узгодження систем правосуддя в країні, шляхом підвищення стандартів країн з більш слабкими системами кримінального правосуддя або розробки національних нормативних актів, спрямованих безпосередньо на боротьбу зі злочинністю, зменшуючи кількість держав, привабливих для транснаціональної організованої злочинності і забезпечуючи максимально можливу погодженість національного законодавства про боротьбу із транснаціональною організованою злочинністю різних країн.

Підвищення рівня поінформованості правоохоронних органів держав, обміну інформації й створення можливостей для її використання та використання доказів у кримінальних справах мають величезне значення для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.

Співробітництво в області боротьби з транснаціональною організованою злочинністю вимагає і розвитку конкретних можливостей ведення слідчої діяльності й судового переслідування. Тому одне з основних завдань співробітництва повинно полягати в мобілізації, об’єднанні й спільному використанні наявних ресурсів держав, включаючи спеціальні знання, досвід та інші можливості (за допомогою навчальних центрів), а також у забезпеченні оперативної передачі знань, інформації й технологій.

Крім того, окремі науковці вказують, що співробітництво може бути надзвичайно корисним і у мобілізації суспільної думки на боротьбу з транснаціональною злочинністю. Наприклад, засоби масової інформації мають величезні можливості висвітлення випадків корупції в уряді й могли би зробити значний внесок у зусилля, спрямовані на поліпшення.

З наведеного вище можна зробити висновок, що розвиток суспільних відносин і стрімке поширення транснаціональної організованої злочинності вимагають від держав чіткого і дієвого співробітництва у боротьбі зі злочинністю, саме з дотриманням принципів міжнародного співробітництва. Водночас, не всі існуючі на сьогодні принципи міжнародного співробітництва достатніми для ефективної протидії проявам транснаціональної організованої злочинності, підтвердженням чого є і її стрімке розповсюдження. Це все зумовлює необхідність у конкретизації вже існуючих та розробці нових принципів міжнародного співробітництва саме у сфері боротьби з транснаціональною організованою злочинністю.

Наприклад, Для боротьби з цим явищем у грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) майже 150 країнами була підписана Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, відповідно до якої країнам—учасницям необхідно:

— докласти серйозних зусиль для розробки матеріального і процесуального внутрішньодержавного законодавства, що узгоджується з законодавством інших країн—учасниць конвенції, спрямованого проти транснаціональних злочинних організацій;

— використовувати всі наявні механізми міжнародного співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинною діяльністю і розширювати масштаби заходів, здійснюваних на регіональному рівні;

— розробити заходи регулювання й адміністративні положення, що забезпечували б велику відкритість і підзвітність комерційних і банківських структур, а отже, меншу можливість проникнення в них транснаціональних злочинних організацій;

— здійснювати спільні дії з боротьби щодо відмивання грошей і використання прибутків від злочинної діяльності, включаючи заходи впливу на "податкові гавані", з тим щоб вони посилили свої процедури і співпрацювали в досягненні більшої відкритості;

— надавати одна одній допомогу шляхом видачі осіб, а також передачі доказів і засобів, запитуваних однією зі сторін конвенції, відповідно до принципів, що містяться в типових договорах ООН про видачу злочинців і взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя;

— розробити уніфіковані та дійові методи кримінального переслідування, спрямовані проти транснаціональних злочинних організацій, включаючи найсучасніші засоби збору інформації та доказів;

— здійснювати обмін інформацією з тим, щоб надати іншим країнам—учасницям конвенції допомогу у розслідуванні, затриманні і карному переслідуванні осіб, причетних до транснаціональної злочинності;

— позитивно розглядати прохання щодо правової допомоги та інших видів допомоги з метою зміцнення національної системи кримінального правосуддя і правоохоронних органів;

— розглянути можливі засоби заохочення держав щодо здійснення конвенції в повному обсязі;

— вживати спільні заходи з метою попередження виникнення нових або ліквідації вже існуючих податкових захистів.

Експерти ООН пропонують створити Центральний координаційний центр для збору інформації про законодавчі та інші заходи, прийняті на національному рівні, здійснити кримінологічну експертизу з метою перевірки їх ефективності та виявлення недоліків. Конвенція передбачає також створення на національному чи міжнародному рівні спеціальних фондів для матеріальної компенсації жертвам організованої злочинності в тих випадках, коли така компенсація не може бути стягнена з винних осіб. Дієвим засобом боротьби з транснаціональною злочинністю є перекриття каналів відмивання "брудних" грошей, оскільки в цьому разі зникає економічна доцільність такої діяльності.

Інструменти боротьби з міжнародною злочинністю не можуть обмежуватися лише інститутом міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, оскільки власне поняття міжнародної злочинності, окрім міжнародного злочину, включає в себе також злочини міжнародного характеру та транснаціональні злочини, відповідальність за які наступає відповідно до норм національного права. Тому у широкому розумінні міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю являє собою складну систему відносин, що включає в себе узгоджену політику, законодавство, правозастосовчу та організаційно-управлінську, інформаційну та науково-дослідну діяльність держав, державних органів, а також міжнародних організацій у протидії злочинності та поводженні зі злочинцями.

У рамках цієї системи до теперішнього часу утворився певний механізм реалізації міжнародного співробітництва у боротьбі з міжнародною злочинністю. Цей механізм включає в себе договірно-правовий (конвенційний) та організайно-правовий (інституційний) елементи здійснення спільної діяльності [35].

Конвенційний елемент механізма міжнародного співробітництва у протидії зі злочинністю містить комплекс міждержавних угод, що передбачають договірну координацію зусиль держав у сфері бортьби зі злочинністю. Розглянемо основні з них:

- багатосторонні універсальні конвенції (договори, угоди), в яких містяться загальні норми й інститути про відповідальність осіб за міжнародні злочини та правопорушення. Наприклад, Статут Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі (1945 р.), Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинців та злочинів проти людства (1968 р.) та інші;

- багатосторонні цільові конвенції, в яких містяться норми про відповідальність осіб за окремі злочини, що посягають на інтереси багатьох держав або міжнародного товариства в цілому, зокрема, Конвенція про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948 р.), Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків та зловживання наркотичних речовин (1984 р.), Міжнародна конвенція про боротьбу їз захопленням заручників (1979 р.) та т.ін.;

- багатосторонні регіональні договори (конвенції, угоди), які мають також в основному цільовий характер, тобто передбачають норми ті інститути про відповідальність осіб за окремі види злочинів, або які регламентують інші питання у боротьбі зі злочинністю в рамках певного регіону. До них відносять: Європейська конвенція про видачу злочинців (1957 р.) з Додатковими протоколами до неї (1975 та 1978 р.), Європейська конвенція про правопорушення, пов’язані з культурною власністю (1985 р.), Конвенція Ради Європи про «відмивання», викриття, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності (1990 р.), Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини щодо цивільних, сімейних та кримінальних справ (1993 р.) і т.д.;

- двосторонні договори (угоди) про надання правової допомоги з кримінальних справ, про видачу злочинців, про боротьбу з певними видами злочинів, що порушують інтереси декількох держав. До них належать: Договір між Російською Федерацією та Республікою Кіпр про передачу для відбування покарання осіб, які засуджені до позбавлення волі (1996 р.), Договір між Російською Федерацією та Україною про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (1995 р.) та інші аналогогічні акти [42, c. 213].

Перераховані джерела складають єдиний комплекс договірно-правової основи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Саме на цій основі здійснюється встановлення кримінальної відповідальності за діяння, котрі посягають на інтереси людства в цілому або декількох держав.

Международный опыт показывает, что сотрудничество государств в различных направлениях борьбы с преступлениями международного характера осуществляется путем заключения специальных договоров. Следует отметить, что договорно-правовой (конвенционный) механизм в своем становлении и развитии прошел длительный исторический путь и является одной из эффективных форм сотрудничества в борьбе с преступностью в рамках двустороннего сотрудничества.

Во второй половине XIX века возникла острая необходимость создания специальных межгосударственных органов и международных организаций, предназначенных для координации сотрудничества в борьбе с преступностью, включающих в себя профилактику правонарушений, их выявление, пресечение, раскрытие, а также выдачу преступников и др.[1]

По нашему мнению, организационно-правовая (институциональная) форма сотрудничества является более эффективной, так как основана на согласовании межгосударственных позиций и учете национальных интересов государств – участников международных организаций.

С момента образования Содружества Независимых Государств в условиях правового вакуума, образовавшегося в результате распада СССР, были предприняты значительные шаги по налаживанию межгосударственного сотрудничества в правоохранительной сфере. Благодаря усилиям государств – участников СНГ создана и успешно функционирует комплексная правовая и организационная система противодействия преступности, актам терроризма и иным проявлениям экстремизма, незаконному обороту наркотических средств, незаконной миграции и торговле людьми и их органами.

Можно констатировать, что процесс глобализации, наряду с положительными факторами, влияющими на либерализацию экономических, гуманитарных контактов между странами, развитие международных перевозок и торговли, в значительной мере способствует расширению масштабов транснациональной преступности. В этой связи роль межгосударственных институтов в координации согласованных усилий в противодействии транснациональной организованной преступности значительно возрастает.