8.Імплементація міжнародних норм.

Зміст процесу імплементації норм міжнародного права може відбуватися двома стадіями:

- Безпосереднє впровадження міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконанні норм міжнародно-правових.

- Створення як на міжнародному так і на внутрішньодержавному рівні умов для ефективного провадження міжнародних норм.

Виходячи із цих двох етапів діяльність держави повинна відбуватися за двома головними напрямками:

Безпосередня фактична діяльність з досягнення результатів пов’язаних із впровадженням міжнародно-правових норм.

Правове і організаційне забезпечення реалізації міжнародно-правових норм. Логічним завершенням якого стає створення нового нормативного акту.

9.Система міжнародного права.

Сучасне міжнародне право є окремою правовою системою, яка складається з принципів, договірних і звичаєвих норм, що регулюють відносини між державами, міжурядовими організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права. Компоненти системи — принципи, договірні та звичаєві норм, рішення міжнародних судових органів тощо — залежно від предмета регулювання об'єднуються в галузі міжнародного права, як-от: право зовнішніх зносин, право міжнародних організацій, міжнародне морське право, космічне право, міжнародне економічне право тощо. Міжна­родне право охоплює величезні складні сфери транснаціонального значення, як традиційні (статус держави, право-наступництво держав, закони та звичаї війни, право міжнародних договорів тощо), так і нові (міжнародні організації, ядерна енергія, повітряне право, навколишнє середовище, захист прав людини тощо). Компонентами системи міжнародного права слід вважати також такі правові інститути, як міжнародне визнання, міжнародна відповідальність і санкції, правонаступництво тощо. Компоненти системи міжнародного права в умовах реальних міжнародних відносин постійно взаємодіють. Протиріччя окремих норм і принципів в умовах взаємодії не руйнують один одного, а дають змогу добиватися оптимальних результатів в інтересах забезпечення головної мети системи — співробітництва держав в умовах міцного миру та надійної безпеки.

Система міжнародного права — це порядок розташування принципів і норм у логічній послідовності або за предметом регулювання. Систему міжнародного права слід відрізняти від системи науки міжнародного права. Система науки міжнародного права створюється науковцями зметою вивчення, кодифікації, забезпечення методів тлумачення, вірного розуміння сутності міжнародного права. Такі підрозділи науки міжнародного права, як історія міжнародного права, предмет і сутність міжнародного права, вивчають міжнародне право загалом, а не його окремі галузі. Наука міжнародного права — суттєва частина загальної науки права — юриспруденції. Система науки міжнародного права здатна забезпечити знання, розуміння та застосування його принципів і норм.

10. Співвідношення міжнародного і міжнародного приватного права

міжнародне публічне право - це сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

У свою чергу, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом".

Міжнародне приватне право (МПрП) остаточно сформувалось як незалежна галузь права в XIX ст. Раніше воно розглядалось як частина інших галузей права.

Спочатку такий термін застосовували у країнах Європи та Латинської Америки, а пізніше і в країнах загальної системи права (common law), хоча там йому так і не вдалося витіснити традиційний термін "колізійне право" (conflict of laws). На думку К. Ліпстайна, Г. Парра-Арангурена, термін МПрП не є ні міжнародним, бо більшість його норм створена "національним" законодавцем, ні приватним правом, оскільки воно не стосується лише приватноправових відносин. Окрім того, деякі автори вказують на те, що у сучасному праві відбувається "публіцизація" приватного права завдяки ширшому втручанню держави у сфери приватних інтересів людини.

Однак загалом більшість юристів МПрП визначає як галузь національного, а не міжнародного права, оскільки воно має міжнародний предмет регулювання, але інші джерела. Термін "колізійне право" є занадто широким, оскільки його можна тлумачити як такий, що охоплює не лише колізії між приватним правом різних країн, але й колізії у сфері публічного права.

Поняття "міжнародне приватне право" має різний зміст у різних національно-правових системах. Водночас, основа МПрП залишається незмінною — колізійні норми, за допомогою яких визначають ситуації, коли застосовується національне приватне право, а коли іноземне приватне право. Підручники з МПрП дедалі частіше включають ще й такі питання, як міжнародний цивільний процес і навіть колізійні питання публічного права (міжнародне кримінальне право, міжнародне адміністративне і міжнародне валютне право).

Обговорюється також питання, чи є МПрП частиною публічного або приватного права. Відповідь на це питання залежить від того, де проводиться межа між приватним і публічним правом, а також від особливостей правової системи окремої країни.

У сучасній доктрині стосовно місця МПрП в юридичній системі склалося три основних підходи. На думку представників першого підходу, міжнародне право у широкому смислі складається з МПрП та МПП. Прихильники другого підходу переконані, що МПрП входить у систему внутрішнього права держави. Водночас, деякі з них виділяють МПрП як самостійну галузь права. Представники третього підходу розглядають МПрП як "полісистемний комплекс", що складається з двох видів норм МПрП: міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних норм (О. Макаров, Р. Мюллерсон, К. Разумов, В. Храбсков).

Загалом спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, оскільки вони:

• у широкому розумінні регулюють міжнародні відносини;

• їх загальні засади стосуються основних принципів міжнародного публічного права;

• і в міжнародному публічному праві й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави;

• міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, встановлюючи у такий спосіб загальні правові умови міжнародного співробітництва в різних галузях.

У зв'язку з цим деякі науковці вважають недоцільним виділяти міжнародне приватне та публічне право як окремі галузі права.

Але окрім спільних рис існують і відмінні. Розмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави і нації, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні та юридичні особи. МПП лише делегує свою юрисдикцію окремим іншим суб'єктам;

- за предметом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві - міжнародні приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

- за джерелами: міжнародний договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві;