27. Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького ка­налу.

Международные морские каналы — это искусственно созданные морские пути. Они строились обычно для сокращения протяженности морских дорог и уменьшения рисков и опасностей мореплавания. Существующие морские каналы построены на территориях определенных государств, под их суверенитетом. Для некоторых морских каналов в силу их большого значения для международного мореплавания или по историческим основаниям были установлены международные правовые режимы.

Такие режимы были установлены для Суэцкого, Панамского и Кильского каналов.

Суэцкий канал был сооружен на территории Египта акционерным обществом, созданным французом Ф. Лессепсом. В Декларации от 25 апреля 1957 г. правительство Египта, подтвердив свое обязательство «обеспечить свободное и непрерывное судоходство

для всех стран» по Суэцкому каналу, торжественно заявило о своей решимости «соблюдать условия и дух Константинопольской конвенции 1888.».

Для управления эксплуатацией Суэцкого канала египетским правительством была создана Администрация Суэцкого канала.

Панамский канал, расположенный на узком перешейке между Северной и Южной Америкой, был объектом многолетнего американо- английского соперничества. Еще до сооружения канала в 1850 г. между США и Великобританией был подписан договор, по которому обе стороны обязались не подчинять канал в случае его сооружения своему исключительному влиянию и контролю.

По соглашению, заключенному в 1903 г. с Республикой Панама, образовавшейся на части территории Колумбии, США получили право на сооружение и эксплуатацию Канала. США декларировали постоянный нейтралитет Канала с обязательством держать его открытым для судов всех флагов в соответствии с англо- американским соглашением 1901 г., предусматривавшим, по существу, применение к Каналу положений Конвенции о режиме судоходства на Суэцком канале 1888 г.

В 1977 г. были подписаны и с 1 октября 1979 г. вступили в силу два новых договора, заключенных между Панамой и США: Договор о Панамском канале и Договор о нейтралитете и функционировании Панамского канала.

Кильский канал, соединяющий Балтийское море с Северным, был построен Германией и открыт для судоходства в 1896 г. До Первой мировой войны Германия относила Кильский канал к своим внутренним водам с распространением на него соответствующего режима. По Версальскому мирному договору был установлен международно-правовой режим Канала.

Согласно ст. 380 Версальского договора Кильский канал объявлялся постоянно свободным и открытым с соблюдением полного равенства для военных и торговых судов всех государств, находящихся в мире с Германией.

27. Дипломатія і дипломатичне право. Органи зовнішніх зносин держав.

Диплома?тія - засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном. З поняттям диплома?тія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва. Методи дипломатії: офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні; дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі; підготовка і проведення двосторонніх і багатобічних міжнародних договорів і інших дипломатичних документів; участь у роботі міжнародних організацій і їхніх органів; повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіями; дипломатичне листування; публікація дипломатичних документів; висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.

Міжнародне право забороняє втручання дипломатичних представників у внутрішні справи країни перебування. Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.). Дипломатичне представництво - закордонний орган зовнішніх зносин держави, який очолює дипломатичний представник. За формою дипломатичні представництва поділяють на постійні й тимчасові. На постійній основі створюють посольства і місії, а також представництва держав при міжнародних організаціях. Поряд з постійними представництвами держави використовують і тимчасові дипломатичні представництва, які призначаються для виконання спеціальних місій.

За існуючою практикою дипломатичне представництво, яке очолює посол або тимчасовий повірений у справах, називається посольством, а очолюване посланником чи повіреним у справах -- місією.

Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин. Під органом зовнішніх зносин держави розуміють посадову особу, організацію, установу, на яку покладене відправлення зовнішніх справ суб'єкта міжнародного права в межах установленої компетенції і яке визнано в цій якості міжнародним правом. Компетенція органу зовнішніх зносин визначається внутрішнім правом суб'єкта міжнародного права (держави). Отже, органи зовнішніх зносин держави - це органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права. Слід зазначити те, що будь-яка держава, створюючи свій орган зовнішніх зносин, повинна повідомити іншим державам та іншим суб'єктам міжнародного права про це, зі вказівкою, що саме їй доручена реалізація визначеної сфери зовнішніх зносин держави. Органи зовнішніх зносин поділяться на: внутрішньодержавні органи, що постійно знаходяться на території даної держави; закордонні органи зовнішніх зносин, що перебувають за межами даної держави. У свою чергу, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин діляться на дві групи органів: загальної компетенції і спеціальної компетенції.

До першої групи належать органи, що представляють державу у всіх питаннях зовнішніх зносин, так звані органи політичного керівництва (глава держави, парламент, уряд, глава уряду і відомство зовнішніх зносин (частіше усього воно іменується Міністерством закордонних справ), глава відомства зовнішніх зносин). До другої групи належать органи, що представляють державу тільки в одній більш-менш великій галузі її зовнішніх зносин. Звичайно прийнято вважати, що до них належать всі міністерства (крім Міністерства закордонних справ) і центральні відомства, тому що у відповідності зі своєю профільною компетенцією вони здійснюють визначені зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (управління) зовнішніх зв'язків. Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин загальної компетенції визначають основи зовнішньої політики держави, розробляють її тактичні і стратегічні цілі і задачі, формують мережу органів зовнішніх зносин держави за кордоном, здійснюють підготовку кадрового складу для цих органів. Правовий стан органів зовнішніх зносин в середині держави закріплюється в конституції, профільних законах, положеннях про міністерства і відомства, розроб-лювальних урядом і підтверджуваних ним же або главою держави.

Формування внутрішньої і зовнішньої політики об'єктивно пов'язане із формою держави. Воно повинно проходити не тільки з урахуванням внутрішніх чинників, але і з урахуванням об'єктивних процесів міжнародного розвитку. У структуру внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин України входить: парламент - Верховна Рада України; глава держави - Президент України; уряд - Кабінет Міністрів України; відомство іноземних справ - Міністерство закордонних справ України; міністерства та відомства України. До закордонних органів зовнішніх зносин належать: постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях); тимчасові органи (спеціальні комісії або місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів і вирішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).